Статті

Чим задобрити домовика та як робити обереги — знають на Савранщині

Наші національні обереги — вишитий рушник, вишита сорочка, писанка, лялька, віночок, калина, верба, лелека — прадавні добрі символи-захисники, знаки віри у вище заступництво.

В усі віки наші діди-прадіди шанували те, що ми сьогодні називаємо оберегами.

Спливли тисячоліття, але віра людей в дію амулетів-оберегів залишилася незмінною. На Одещині їх виготовленням займаються багато майстрів, які не поступаються талантом пращурам. Колоритні українські обереги уміло майструють й у мальовничому селі Дубинове Савранської громади. Тут цим промислом займається добрий десяток селян. Серед них Людмила Рубан, її донька Олександра та бабуся Тетяна Бондаренко.

— Років з десять тому у Вербну неділю ми поїхали до Одеси. Там біля церкви люди продавали святкові обереги. Відтоді ми й вирішили зайнятися їх виготовленням, — розповіла миловидна, з довгою русою косою і голубими очима Олександра, яка ще 8-річним дівчам приохотилася до цієї справи. — З часом почали реалізовувати обереги і різні сувеніри на різноманітних культурно-мистецьких заходах, напередодні церковних свят. Для залучення достатку і затишку в домі, багатства, удачі, здоров’я виготовляємо обереги у вигляді декоративного віничка або підкови з наклеєними аплікаціями, цілющими травами, зернами. Ще робимо «маковійчики». Освячені на Маковія, вони привертають долю, щастя і судженого…

Читайте також: Скорики з Шершенців: як поєднувати ековиробництво, український фольклор і традиції

Також майструють колоритних ляльок-домовиків

А ще Рубани — єдині на все село — майструють колоритних ляльок-домовиків, котрі додають затишку кожній домівці. Наші предки достеменно знали, що «жоден будинок не живе без домовичка». Цей містичний невидимий хранитель зобов’язаний турбуватися про підтримку статку, затишку й ладу в оселі та підсобних господарських прибудовах.

Є в українського домовика навіть власне свято, яке припадає на 10 лютого. Цього дня домовика пригощали кашею. Щоправда, старші люди кажуть, щоб задобрити домовика, його потрібно регулярно частувати чимось смачненьким. Тішиться він також, якщо в хаті є його лялька!

Читайте також: Віники з Савранщині: багатовікове ремесло, та попит серед відьом

З початком війни Олександра з матір’ю, сестрою і бабусею майнули в Чехію, прихопивши із собою кілька оберегів. Дівчина працювала в косметичній фірмі. Мати й зараз трудиться на автозаводі, а бабуся доглядає меншу онуку. Та напередодні Нового року Олександра повернулася у рідне село над Бугом. Додому дівчину, попри ймовірну загрозу ворожих ракетних обстрілів, привело щире кохання до місцевого парубка, поліцейського Віталія Пчелінського. Наприкінці грудня молодята побралися, вже придбали власну хатинку і потихеньку обживаються. Юна господиня задля щасливого і мирного життя вже прикрасила оселю власноруч виготовленими оберегами і планує поступово налагодити сімейну справу.

Читайте також:

Юрій Федорчук

Народився в селі Острожани Жашківського району Черкаської області. Свою трудову біографію розпочав у 1977 році рибалкою на підприємстві «Гірський Тікич» (Черкащина). Працював формувальником на Київському заводі залізобетонних виробів. Був учасником бойових дій в ДРА (Афганістан). Після здобуття вищої освіти в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті почав працювати у журналістиці. Був власкором газети «Одеські вісті». За плідну журналістську діяльність відзначений Почесними відзнаками та грамотами. Лауреат премії ім. Р.М. Палецького, лауреат Всеукраїнської премії ім. С.І. Олійника, лауреат конкурсу «Українська мова - мова єднання».