Була одеським сріблом, а стала – золотом. Що не так цього року зі знаменитою дунайкою

Золотий оселедець: півтисячі гривень за кіло. Коли буде дешевше?

Рік від року, все більше й більше одеситів з середини березня спрямовують свої погляди в сторону невеличкого містечка Вилкове, яке стоїть на Дунаї. Вони задаються одним питанням: «Ну що, пішла дунаєчка? Та коли вже!». З першою появою дунайки на Привозі та інших базарах, цей локальний і малочисельний смаколик миттєво зникає з прилавків продавців риби. Одеські та київські ресторатори полюють за рибалками та наперед викупають вилов, щоб першими порадувати своїх клієнтів.

Читайте також: борщ із дунайкою і не тільки: які сезонні страви можна скуштувати в одеському ресторані

Цього року перша дунайка зʼявилася на Привозі у другій половині березня. Ціна за кілограм свіжої – 400-500 гривень і 200 гривень за штуку солоної, відлякує більшість покупців. Ближче до квітня, зазвичай, ажіотаж стихає, дунайка дешевшає, та до кінця травня радує своїм смаком гурманів не лише в Одесі, а й завдяки пошті українців в найвіддаленіших куточках країни.

Але цьогоріч вилковчани розводять руками – вже і Євдоха пройшла, а дунайки майже немає. Місцеві підприємці говорять, що є чотири основних фактори, через які сталася така ситуація. Один з них – природній, але три інших – штучні перепони, які виникли через реформу галузі рибного господарства. Два роки тому її розпочали з благою метою, але на жаль, через помилки та збої системи вилківські рибалки кидають справу, якою займалися все життя.

Подвійні дозволи, купівля неіснуючої риби та невдалі експерименти

Однією з головних проблем рибалок є складна бюрократична система отримання дозволів на вилов риби. До реформи система працювала за принципом сплати податків після вилову, що було більш справедливим і економічно обґрунтованим, вважає Лариса Щьолокова, голова Дунайської асоціації риболовецьких господарств. Через Постанову №1347 Державного агентства рибного господарства, підприємства змушені брати участь в аукціонах для отримання лотів на право вилову, що фактично означає оплату за можливість рибалити, без гарантії вилову. 

Пані Лариса вже третій рік веде боротьбу за виживання риболовної галузі в їхньому регіоні.  

– Річка Дунай, – пояснює вона, – це не тільки Державне агентство рибного господарства, це й землі природозаповідного фонду. В нашому випадку – це Дунайський біосферний заповідник. Ці ліміти ми освоюємо за іншим дозволом. 

Тож  рибалки змушені отримувати два окремих дозволи: один від Держрибагентства, що покриває лише 20% можливого вилову, а інший – від Державної екологічної інспекції для роботи в зоні природнозаповідного фонду. Процес отримання цих документів затягується на місяці, що унеможливлює ефективне ведення рибальського бізнесу. В той час, коли рибалки сусідньої країни вже працюють, наші лише збирають чисельні папірці.  

– Мій цьогорічний лот коштує 170 тисяч гривень за 22 тони оселедця, – ділиться Ольга Бєлова, директорка товариства «Вилківський рибзавод». – Чверть вартості я заплатила наперед. Залишок маю сплатити безвідносно того, скільки я виловлю. Ба більше, в лоти включається й інша риба, яку ми не ловимо. 

Такі аукціони тепер відбуваються кожного року і ліцензії також отримують лише на рік. Тобто підприємства не можуть планувати роботу на довгострокову перспективу, вкладати гроші в обладнання, брати кредити на розширення, адже наступного року ти можеш нічого не отримати, або держава знову змінить правила. 

Цифрова бюрократія та технічні перешкоди

Введення електронної системи обліку вилову «Є-риба» також, замість спрощення процедури, викликало численні труднощі. Попри заяви державних органів про ефективність цієї системи, на практиці вона не працює належним чином. Рибалки змушені витрачати години на внесення даних. Крім того, й досі не має мобільного додатку, тож рибалки мають брати з собою в лодку… ноутбук. Ще одна проблема – технічна недосконалість системи. Вона постійно підвисає, або видає документи з помилками.

– Система сама по собі може вибити інший номер лодки, – ділиться власним досвідом Ольга Бєлова, – Або наплутати номери бірок для сіток. Ну а нам це заважає – ми не можемо вийти на воду з іншими номерами. Виправити ці помилки можуть лише розробники, технічний персонал.

Водночас екологічна служба не має доступу до цієї бази даних, бо знаходиться в підпорядкуванні іншого міністерства, що створює правовий конфлікт. Інспектори вимагають паперові журнали вилову, але Держрибагентство наполягає на використанні електронної системи. Через цю плутанину рибалки ризикують отримати штрафи або навіть можуть бути звинуваченими в незаконному вилові.

Надмірний контроль і обмеження воєнного часу

Додатковою проблемою стали нові правила прикордонного контролю. Рибалки, які десятиліттями працюють у Вилковому, тепер змушені отримувати спеціальні перепустки для виходу на воду, навіть якщо вони досягли пенсійного віку. Процес видачі цих дозволів часто затягується. 

Багато рибалок стикаються з перевірками одразу з боку кількох органів – водної поліції, екологічної інспекції, держрибінспекції та прикордонників, що ускладнює їхню діяльність.

– Ось дивіться, човен дерев’яний, рибальський, а його назвали судном, – сумно посміхається немолодий вже рибалка, – GPS потрібен, щоб із супутника спостерігати за човном. Це ж смішно! Щоб витримати всі правила нам потрібно за собою вести ще один човен з обладнанням за переліком. Ось тому наш Петрович і закінчив рибний бізнес. Говорить, поки не закінчиться війна, не буде порядку, я не працюватиму. 

Через постійний тиск з боку контролюючих органів багато рибальських підприємств змушені припиняти свою діяльність. Як результат: до реформи у Вилковому працювало 25 підприємств, наразі залишилося лише сім. Цифри красномовно свідчать про системну кризу місцевого рибальства.

Природні фактори та екологічні зміни

Зміна рівня води в Дунаї також значно впливає на вилов риби. Останніми роками рівень води значно знизився, що призводить до того, що риба, зокрема знаменита дунайка, просто не заходить у гирло річки і змінює свої міграційні маршрути. Це унеможливлює планування рибальських сезонів, оскільки передбачити прибуття оселедця стає дедалі важче.

Через зменшення снігу в Альпах, рівень води в Дунаї впав майже на метр. Низький рівень можна побачити неозброєним оком – рибальські лодки знаходяться під містками, а не в рівень з ними.  Старожили говорять, що не пригадують такого вже багато років. 

– Ось бачите катер «Амур», – показує нам рибалка, – Його зараз не видно з під причалу. Для дунайки важливий напор свіжої води. Ось зараз, мені сказали. вона в морі стоїть, і не йде до нас, чекає вітер та воду. А може й взагалі поверне на Білгород-Дністровський, або в Румунію. 

Замість післямови

Дуже хочеться вірити, що скоро Дунай підніметься, і зі свіжою водою піде і оселедець, довгоочікуваний, як ніколи, а державні органи – нарешті почують рибалок. Адже від цієї невеликої сріблястої рибки залежить життя не лише кілька десятків рибалок та їхніх сімей, а й цілого регіону. Також сподіваємось, що наші діти та онуки будуть знати про справжній смак дунайки не лише через розповіді етнографів та спогади довгожителів, а й стануть продовжувачами традиційних промислів предків. 

Вже коли матеріал був готовий до публікації, 26 березня із Вилково повідомили, що Дунай піднявся десь на 10 сантиметрів, вітер змінився і дунайка потрохи пішла. Рибалки вийшли на ріку. Це відразу сказалося на цінах на Привозі. Свіжа дунайка коштує 300 грн кілограм. Солена 140 -250 грн/штука в залежності від розміру риби.

Фото авторки 

Читайте також:

• Дунайка, сушена бринза, винні дріжджі: чим збагатила Одещина атлас унікальних продуктів України
• Як правильно вибрати рибу, щоб не отруїтися
• Як приготувати справжню уху: одеські рибалки поділилися двома секретами