Якось, навідавшись у прадавнє село Бакша, центр старостату Савранської громади, посеред вулиці побачив трьох чепурних бабусь, які про щось гомоніли.
Почув їхню неквапну бесіду про болячки, що обсіли не дуже й стареньких 68-річну Любов Манченко, 67-річну Єлизавету Чудну й 79-річну Лідію Негоду.
Велась мова й про інші наболілі клопоти. Сподіваються бабусі, що можновладці звернуть увагу і на їхнє село.
Бакша справляє приємне враження своїми охайними вулицями, першим пам’ятником на Одещині «Небесній Сотні», фонтаном (правда, без води) з клумбою, будівлями школи та Будинку культури. Дещо з колгоспно-радянської спадщини потроху заростає бур’янцем. Адже через брак коштів благоустроєм кількох сіл переймається лише один працівник. Щоправда, на толоку з прибирання виходять чимало людей.
Немає пошти, банкоматів та автобусного сполучення
Любов Манченко, Лідія Негода, Єлизавета Чудна (праворуч-ліворуч)
На будівлі сільського поштамту, урочисто відкритого далекого 1968-го, красується рекламний плакат «Куплю паї». А пенсіонерки бідкаються, що стаціонарне відділення з першого червня закрилося, а виїзне лишень на годинку-другу приїде, тож кому не вдасться вирішити свої питання — чекатиме наступних відвідин поштовиків. Втішає, що пенсію розвозитимуть по домівках. Прикро, але в Бакші жоден банк не встановив банкомата, тому освітяни, працівники місцевого самоврядування, медики та культпрацівники змушені їхати у Саврань по гроші.
Регулярне автобусне сполучення з Савранню, не кажучи про райцентр Подільськ, залишається найбільшою проблемою жителів Бакші та старостату – його просто немає. Хоча є власна автостанція «Бакша», прикрашена мозаїкою та з новими пластиковими вікнами і дверима. Помережені вибоїнами автошляхи потребують негайного якщо не капітального, то хоча б ямкового ремонту. Влітку до населених пунктів водії торують польові тракти. У негоду не кожен автомобіліст ризикне вирушити в небезпечну путь. Лишень за крайньої потреби.
Малі пенсії та відсутність фахових лікарів
Більше про своє життя-буття повідала Любов Рудольфівна Манченко, колишня вихователька дитячого садочка. Після закриття дошкільного закладу жінка, віддавши роботі майже три десятиліття, захворіла. Але не склала руки. Розповіла, що хапається за будь-яку можливість, щоб заробити, бо пенсії на прожиття, а тим більше на лікування, не вистачає. Тому бралася в’язати віники. За міцними перевеслами, коли ходив автобус, їздила в Саврань. Зараз із сином займаються збором ягід шипшини. Щоб дали гарну ціну за товар, його треба везти до Любашівки.
Взимку з жінкою трапилася ще одна неприємність: упавши, вона пошкодила ліве плече. Тепер потребує заміни суглоба, але ціна непідйомна. Хоча у селі й працює медична амбулаторія з досвідченим лікарем й турботливою медсестрою, проте фахових спеціалістів, зокрема травматолога, й у самій Саврані годі шукати. Потрібно їхати в область. Якось дізналася, що в селищній лікарні прийматиме травматолог. Поїхала, а назад не було чим повернутися. Добралася у село з великими труднощами.
Мешкає Любов Рудольфівна у старій, але доглянутій хатині. Допомагає син. Неподалік пустує батьківська хата, де жінка зберігає різне зілля та шипшину. Донька-вчителька, яка працює у Білгороді-Дністровському, навідується вряди-годи.
Допомагає ікона і хрест
— З усіма випробуваннями мені допомагає справитися ікона «Стрітення Господнє». Цей святий лик врятувала моя бабуся Оксана у 50-х роках минулого століття, коли знову почали нищити храми та розбивати іконостаси. Тоді в Бакшу до сільради з прилеглих сіл привозили ікони, а місцевий сторож рубав святі лики і палив ними плиту. Такий отримав наказ від влади. Дізнавшись про це, моя набожна бабуся взяла чвертку самогонки та вмовила чоловіка віддати їй чотири ікони і хреста, яким священик благословляв вірян, — розповіла жінка. — У спадок від бабусі і залишилися ці ікона і хрест.
Після розповіді Любов Рудольфівна, зважившись, показала невелику ікону, вирвану з якогось іконостасу.
На полотні богомаз літ 200 тому витворив сюжет зі старого Завіту, коли Марія на 40-й день після народження Ісуса Христа прийшла разом із Немовлям і Йосифом до Єрусалимського храму. Там їх зустрів праведник Симеон Богоприємець, який отримав знак, що не помре доти, доки не побачить спасителя. Взявши немовля на руки, Симеон заявив, що це Син Божий, і назвав його Месією. Пророчиця Анна підтвердила, що бачить перед собою майбутнього спасителя людського роду.
З якого храму походить святий лик, невідомо. Тоді у самій Бакші знищили сакральну споруду, освячену на честь святого Дмитра. Перша церква, відома з 1793 року, згоріла 1800-го. Новий храм з різьбленим дерев’яним, визолоченим іконостасом і іконою Казанської Божої Матері окрасив село у 1815 році. Зазнали плюндрування церкви св. Іоакима та Анни в Гетьманівці, Покрови Пресвятої Богородиці в Йосипівці, св. Михаїла в Капустянці, Різдва Богородиці в Неділковому.
— Щодня молюся перед іконою за своє здоров’я, свій рід, щоб мир прийшов на рідну землю, щоб моє рідне село стало гарним і привабливим, як і раніше, — додала Любов Рудольфівна.
Читайте також:
