Яків Кисеолар дуже любить рідну землю. У нього ніколи не виникає думки залишити свою батьківщину, переїхати до міста і там шукати кращого життя.
«У місті немає орної землі, чим же там можна займатися?» – Часто чую таку фразу від хліборобів, які все своє свідоме життя обробляють землю. Яків Кисеолар – саме така людина.
Народився практично в крайній точці південної частини Одеської області, серед безмежних і найкрасивіших степів Буджака — в селі Рівне Тарутинської громади. Ріс під бурчання тракторів і комбайнів, дихаючи ароматом свіжозораної землі, і в безмежній любові до рідного краю.
По закінченні школи Яків вступив до Одеського сільськогосподарського інституту. Якщо ви запитаєте, чи були у молодої людини інші варіанти чи думки про вибір іншої, відмінної від аграрної професії, у відповідь почуєте категоричне «ні».
І ось у 1993 році молодий фахівець повернувся до рідного села і почав працювати бригадиром. За потреби із задоволенням сідав за трактор і насолоджувався тією самою мелодією з дитинства.
У 2004 році, коли громадяни України отримали можливість оформити свої законні паї та отримати в користування землю, Яків зібрав усі паї своєї родини та продовжив вирощувати хліб.
З кожним роком йому в оренду передавали все більше і більше землі пайовики з села та округи. Доглянуті поля та високий урожай, який збирав досвідчений аграрій, говорили самі за себе. Сьогодні у користуванні Якова Васильовича земля 500 пайовиків, а це 1800 гектарів.
У 2022 році було дуже важко
Минулий рік був одним з найважчих для всіх, у тому числі і для аграріїв — війна, посуха, дороге пальне, складнощі з вивозом зерна.
— Було дуже важко. Минулого року ми працювали собі на збиток, але пайовиків не залишили, видали їм зерно в повному обсязі, дали картоплю та інші продукти харчування. Я знаю, що багато хто в селі виживає лише за рахунок своїх паїв, тож для мене це було першорядним завданням. Допомагаємо, звісно, і військовим, — розповідає аграрій.
На цей рік він дає більш позитивний прогноз. Каже, що зараз вологи в землі достатньо, сходи проросли добре. Якщо навесні будуть хоча б мінімальні опади, то можна чекати на багатий урожай.
Сучасні технології обробки землі
Який Кисеолар завжди тримає руку на пульсі і в технологічному плані, і в стратегічному. Останнім часом він намагається мінімально обробляти землю, щоби не порушувати її природний мікроклімат. Тому контакт техніки із землею відбувається мінімальний – засіяли, внесли добрива та зібрали врожай. Процес орання вже використовується рідко.
Крім того, змінився і список культур. Цього року вже посіяно 400 га ячменю, 400 га пшениці, 400 га ріпаку, 120 га гороху, 50 га гірчиці, 120 га льону. Надалі, коли трохи потеплішає, буде посіяно соняшник, кукурудза та просо.
А зараз трактори на полях вносять добрива.
Після жнив вивозити з полів збираються тільки ріпак, гірчицю і льон. А зернові розраховують переробляти на корм для свиней.
Повний цикл: від корму до м’яса
Яків Васильович планує цього року, починаючи вже з квітня, будувати свиноферму.
— Ми хочемо збільшити чисельність до 2000 голів. Як показала практика, здавати зерно нерентабельно, а якщо його переробляти на корми та через час продавати м’ясо, виходить вигідніше. Ми збираємося розвивати цю систему, щоб і самим заробляти, і людей постачати якісним м’ясом, — каже прогресивний землевласник.
Про проблеми аграрій говорити не хотів. Сказав лише, що військовим на фронті зараз набагато складніше, тому нам не потрібно скаржитися, а треба робити все, щоб земля була засіяна, оброблялася та давала добрий урожай, який піде на користь українцям.
Так, розмовляючи на одному з полів з Яковом Васильовичем, я бачила, з якою гордістю і турботою він вдивлявся в далечінь, оглядаючи сходи. І думала, що наші неоціненні українські чорноземи мають обробляти лише такі небайдужі люди.
Читайте також:
