Адаптувались, але не звикли: що війна зробила з нашою психікою

Адаптувались, але не звикли

Повітряні тривоги, втрата відчуття контролю над власним життям, втрата домівок, близьких людей – це лише невелика частина того, з чим довелося зіткнутися українцям під час війни. Тож ми змінилися фізично, духовно і психологічно, проте змогли пристосуватися до нових умов життя. 

Наша психіка виробила механізм адаптації, але це не означає, що ми звикли до війни — це неможливо. Просто до деяких стресових ситуацій у людей вимикається чутливість. Це необхідно, щоб зберегти свою цілісність і пережити поточні події. Проте варто розуміти, що такі процеси по-різному протікають у різних людей. Це також залежить від того, де саме проживає людина — близько від лінії фронту чи далеко в тилу. І тут важливо ретельніше прислухатися до себе, щоб зрозуміти, в який момент слід звернутися по допомогу, наприклад, до психолога і не залишатися сам на сам зі своїми переживаннями.

Такими дзвіночками можуть стати почуття безвиході, проблеми в спілкуванні, апатія, дратівливість, спалахи гніву, розлади сну, проблеми з харчуванням тощо. І тим більше думки про самогубство або поява залежності від алкоголю. 

Психологічний стан дорослих і дітей

На початку війни люди приходили в кабінет психолога переважно зі страхами, панічними атаками, тривожністю. Зараз запити трохи змінились. З’явилися глибші питання: про сенс життя та власні ресурси. Родичі військовослужбовців запитують, як правильно підтримати близьку людину на передовій або після її повернення з зони бойових дій. Самі військові, а також переселенці і ті, хто пережив окупацію, приходять часто з тяжкими психічними розладами. Це розлади адаптації, тривожні депресивні розлади, посттравматичні стресові розлади. Такі випадки потребують супроводу психіатра. 

Війна вплинула і на дітей. Незалежно від віку, вони чують розмови близьких, спілкуються з однолітками, і все це відображається на їхньому стані. 

Діти до шести років реагуватимуть на поведінку батьків у стресових ситуаціях. Якщо дорослі вміють себе опанувати, то і дитина буде спокійною. 

Щоб допомогти школярам, треба розмовляти з ними про війну. Вони мають знати про безпечні місця в будинку, алгоритм дій, якщо повітряна тривога застала поза домівкою. 

У підлітків треба відслідковувати самопочуття. Їхня головна потреба — навчитись адаптації до зовнішніх обставин. Якщо батьки помітили тривожні чи депресивні прояви у підлітка, то варто звернутися до сімейного лікаря або психолога. 

Діти — це батьківське дзеркало. Вони переживатимуть війну так, як і дорослі поруч. 

Дозвіл на радість і турбота про себе

У перші місяці війни люди сприймали радість як щось заборонене, але зараз знову дозволяють собі радіти — це допомагає впоратися з тривогою, стресом та психологічно розвантажитися. Тому не треба позбавляти себе речей, які приносять задоволення.

Щоб уберегти здоров’я, треба не тільки дослухатися до себе, але й упорядкувати своє життя: налагодити режим сну, дотримуватись правильного харчування та бути фізично активним. Допомогти в цьому безоплатно можуть сімейні лікарі та психологи, які працюють у медзакладах, громадських організаціях та на гарячих лініях. Усі необхідні контакти можна знайти на сайті та у соцмережах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». Там само можна знайти і «Аптечку самодопомоги» із техніками опанування себе в різних кризових ситуаціях.