8 питань Олександру Гарському – судді, який зобов’язує підсудних читати книги та дивитися фільми

1.   Кого й навіщо «карають» книгами?

Олександр Гарський: Коли підсудний проходить усі етапи кримінального процесу – від подачі заяви до постанови суду – він вже страждає, я вас запевняю. Але, на мою думку, кримінальний процес повинен асоціюватися не тільки з карою, а і з милосердним ставленням до людини. Цей процес має бути поблажливим до підсудного, аби він розумів, що його чують.

Для того щоб людина більше не порушувала закон, я призначаю читати таку літературу, яка б змінювала її мислення. Я свято вірю, що книжки людям допомагають.

Мова йде про покарання з іспитовим строком, коли людина ще не знаходиться під вартою. У цьому випадку суд може призначити додаткові обов’язки для виконання. До речі, це може бути будь-що. Я призначаю читати книги та дивитися фільми.

Але це не працює при тяжких правопорушеннях. Я призначав книги за умисне легке тілесне ушкодження, крадіжку та вживання наркотиків.

2.   Як у вас з’явилася ідея призначати «покарання» книгами?

О.Г.: Я захоплювався роботами Анатолія Коні — видатного судового діяча. Він був дуже прогресивний, писав багато не тільки юридичних, а можна сказати, і художніх творів. Я прочитав весь його 8-томник. Він надихнув мене на творчий підхід до судових справ.

Захоплення книжками з’явилося у моєї роботи тоді, коли мені не вистачало якогось матеріалу аби побудувати вирок. Щоб написати у ньому щось більш-менш пристойне, я мав навчатися, читати багато художньої, медичної та філософської літератури. Я хотів, щоб моя робота була зрозуміла суспільству, яке зараз має право вільно ознайомлюватися з будь-яким вироком.

Саме на ідею покарання книгами мене надихнув приклад з Англії, де молодого 21-річного неонациста зобов’язали читати твори класичних англійських письменників, у тому числі й Шекспіра.

3.   Коли ви вперше призначили правопорушнику читати книги?

О.Г.: Перший вирок був наприкінці 2021 року – справа стосувалася замаху на крадіжку. Тоді два хлопці 24-25 років намагалися викрасти магнітолу з автівки, яка стояла на штрафмайданчику. Здається, це була ще радянська «Волга». Коли крадії вже тікали, один з них загубив рюкзак, де лежали всі їхні документи. Хлопці робили такі дурниці, що їх було викрито дуже швидко. За своїм розвитком вони здавалися скоріш неповнолітніми, і мені прийшла ідея покарати їх не дуже суворо. Аби вони зрозуміли, що не можна вчиняти зло, я їм призначив прочитати «Тома Соєра» і «Гекельберрі Фінна» Марка Твена, «Біле Ікло» Джека Лондона та вірш Тараса Григоровича Шевченка «Минають дні, минають ночі» — це вже було для патріотичного виховання.

4. 4. Як ви вирішуєте кому та що треба прочитати?

О.Г.: Я намагаюся зрозуміти людину та якомога більше обставин її життя, у тому числі й дитинства. У кожній справі треба зрозуміти, що сталося, а потім знайти книгу, яка змогла б вплинути на підсудного. Це доволі тривалий процес. На жаль, у мене немає радників з боку професійних літераторів. Треба познайомитися із кимось… Може з Сергієм Жаданом поспілкуватися?

5. 5. Які ще книжки ви призначаєте підсудним?

О.Г.: Я призначаю те, що читав сам, часто це щось із дитячої літератури. Наприклад, «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері, «Аліса у країні див» Льюїса Керрола. Такі казки є філософськими та надихають.

За нанесення тілесних ушкоджень я призначав читати «Поліанну» Елеонори Портер. Цю книгу я взагалі раджу прочитати кожному. Це історія про дівчинку, яка у всьому бачила тільки хороше. Я призначив її підсудному, щоб він був не так агресивно налаштований до інших та позитивно сприймав світ. Він сказав, що прочитає книжку разом зі своєю маленькою дитиною, тому це призначення також покращило проведення часу із родиною.

6. Чи часто ви призначаєте українську літературу? І що думаєте з приводу російської?

О.Г.: Одного разу я призначив «Морфій» Михайло Булгакова наркозалежному підсудному. Може Булгаков і погано ставився до України, але «Морфій» для мене – поки єдиний дуже вдалий твір, що описує, як непомітно змінюється людина, що вживає наркотики.

Але все ж таки зараз вже неможливо призначати щось російське, це буде неправильно. Суд – це школа для народу: багато людей читають вироки й повинні бачити в них наше, національне. Я дуже часто надихаюся українською літературою та призначаю читати Івана Франка та Григорія Сковороду.

7. Хто перевіряє, чи дійсно людина прочитала книгу?

Зазвичай це робить спеціальна пробаційна служба. Я можу впливати на цей процес, лише коли засуджені проживають саме на території Малиновського району. Тоді я можу в них запитати про книги. Для мене головне, щоб людина не заучувала книжки, а розуміла принципи, ідеї творів.

8. Чи бачили ви певний ефект від «покарання» книжками?

О.Г.: Це все дуже суб’єктивно. Підсудний може казати: «Мені сподобалося». Але чи змінила книга внутрішній стан людини? Мені здається, цього ніхто ніколи не дізнається, бо в чужу голову не залізеш. Та й, коли людина публічно каже, що їй сподобалося, це не означає, що так воно і є. Багато хто дійсно обманює. Але все одно треба намагатися щось змінювати у видах покарання, аби показати, що правосуддя справді відбулося. Саме в цьому я і бачу сенс своєї роботи.

ВІД РЕДАКЦІЇ: Поки Олександр Гарський – єдиний суддя в Україні, який зобов’язує підсудних читати. Але 10 липня у Верховній Раді зареєстрували проєкт закону, який може дозволити умовно-дострокове звільнення при читанні книг. За одну прочитану книжку депутати пропонують «скидати» 3 дні від загального терміну ув’язнення, а підтверджувати читання – через іспит.

Читайте також: Одеська суддя попалася на хабарі