Улицю Колхозну в Одесі перейменували на честь одесита, який винайшов кіно

Ключові моменти

• Колхозна вулиця отримала ім’я Йосифа Тимченка — українського механіка й винахідника, який працював в Одесі понад 40 років та створив десятки унікальних приладів.
• У 1893 році Тимченко розробив перший «стрибковий механізм», що забезпечував переривчастий рух кадрів — ключовий принцип роботи кіноапарата, який пізніше використали Люм’єри.
• Винахідник створив електричні годинники, прилади для обсерваторії, мікрохірургічні інструменти та інші пристрої, які отримали високу оцінку на міжнародних виставках.
• Попри значущість його робіт, багато винаходів Тимченка так і не були запатентовані, тому світову славу отримали інші, хоча його розробки передували їхнім досягненням.

Колгоспи в СРСР: як жили радянські кріпаки

Так, до 2016 року ця вулиця в Київському районі Одеси називалася Колхозною. І я не впевнений, що кожен, хто читає ці рядки, чітко розуміє, що таке колгосп. Навіть якщо у словнику має приказку «Колхоз — дело добровольное». Адже реалії в період появи колгоспів були іншими: «Колхоз — дело добровольное: хочешь вступай, не хочешь — расстреляем».

Після встановлення влади Рад у СРСР почали замість одноосібних господарств «складати» колективні. При цьому засоби виробництва (земля, сільгосптехніка, інструменти, худоба, насіннєвий матеріал тощо) передавалися у спільну власність і були під громадським управлінням колгоспників, а плоди праці розподілялися загальним рішенням учасників.

Наскільки тоді селяни хотіли йти в колгоспи, талановито, хоча й однобоко (а як інакше?), описав у «Піднятій цілині» Михайло Шолохов. Кілька поколінь радянських школярів детально штудіювали цю «ідеологічно правильну» книгу в школі. Нас мучили ненавидіти «кулаків», тобто заможних, господарських селян, які не бажали йти в колгоспи, і поважати голоту типу булгаковського Шарикова, яка прагнула «забрати все і поділити».

Процес колективізації йшов важко: було багато волюнтаристських рішень парткерівництва, багато було й противників колективного господарювання. «Що наше — те нічиє», — казали вони. Але «не мийством, так катанням» за 20 років колективізацію було завершено.

У цій темі, як у медалі, було дві сторони. Багато залежало від особистості голови колгоспу. Була в Одесі вулиця на честь мудрого чоловіка: була вона Колективною, стала Макара Посмітного, а з 2024 року — Балтиморською.

Так от, цей Посмітний, як і на моїй рідній Херсонщині Дмитро Моторний, — легенди колгоспного руху у найкращому розумінні цього слова. Їхні колгоспи були зразком ведення господарства, а працівники там жили по-людськи.

До речі, ось ще колгоспна класика: «Робота в колгоспі: вранці встав — уже запізнився» (із світанку треба гарувати!). Насправді ж більшість колгоспів у країні жили, м’яко кажучи, «сіро».

А ось факт, що будь-якого містянина шокує: у радянських колгоспників аж до 1970–1980-х років не було… паспортів! З 1932 року паспорти отримували мешканці міст, робітничих селищ, працівники будівництв і підприємств. Колгоспникам паспорти не видавали, аби обмежити їхнє вільне пересування. Для поїздок їм видавали довідки від правління колгоспу.

Повний абсурд! 1974 рік: вийшла урядова постанова про запровадження нових паспортів СРСР. Формально вона відкрила можливість видавати паспорти сільським жителям. Реально масова паспортизація колгоспників розпочалася в 1976–1981 роках.

У деяких віддалених районах паспорти видавали аж до середини 1980-х. Наприкінці 1980-х майже всі сільські жителі мали паспорти. Після 1990 року, коли почався розпад Радянського Союзу, почали розпадатися й колгоспи: знову відбувся переділ землі, відродилися одноосібні господарства…

Йосиф Тимченко винайшов кіно в Одесі

Тепер це вулиця Тимченка. «Хто такий, чому не знаю?» — запитає більшість містян. Що ж, давайте віртуально перенесемося до будинку №10/12 на колишньому Московському проспекті в Харкові (якщо тільки цей будинок не зруйнували росіяни). Звісно, цей погано пахнучий топонім уже змінено: з 2022 року це проспект Героїв Харкова.

Так от, на стіні цього будинку висить меморіальна дошка з написом: «Винахідник першого у світі кіноапарата Тимченко Й. А. (1852–1924) працював у механічній майстерні Харківського Імператорського університету, яка знаходилася на місці цього будинку».
«Стоп, стоп!» — скаже хтось. — «По-перше, кіно, начебто, винайшли брати Люм’єр, а по-друге, при чому тут вулиця в Одесі?!» Розберімося.

Дійсно, багато десятиліть вважалося, що кіно народилося 28 грудня 1895 року в Парижі, у тамтешньому «Гран-кафе». Саме там брати Огюст і Луї Люм’єр показали глядачам першу «кінку» і прославилися як винахідники.

Так буває. Пригадаймо українського науковця Івана Пулюя, який зробив усе, щоб німець Рентген зміг «відкрити» свої промені на основі його досліджень. Так само і з народженням кінематографа.

Є думка, що місце його народження — Україна. 9 січня 1894 року механік-самородок Йосиф Тимченко на з’їзді натуралістів у Москві продемонстрував створений ним у 1893 році «прилад для аналізу стробоскопічних явищ».

Цю дату можна вважати точкою відліку появи «сінема». Для об’єктивності наведемо й іншу думку Сергія Гавриленка, історика кіно. Він вважає помилковою тезу, що Тимченко створив перший у світі кіноапарат, і зазначає, що той створив прототип, який дозволив значно покращити демонстрацію «рухомих картинок» і довів необхідність використання подібних механізмів у майбутньому. Повне повторення історії з Пулюєм.

До речі, характерна деталь: російський сегмент Вікіпедії називає Тимченка «російським механіком-винахідником українського походження».

Отже, Йосиф Тимченко народився 26 листопада 1852 року в селі Окоп Харківської губернії, у багатодітній родині кріпака-шевця. Закінчивши 4 класи церковно-парафіяльної школи, у 15 років став учнем механіка в Харківському університеті (з дитинства виявляв виняткові здібності до рукоділля). 7 років працював у майстерні і заслужив репутацію «майстра золоті руки».

1874 року Тимченко з друзями зібрався емігрувати до Америки. Усі вони приїхали для цього до Одеси. Та незабаром ідея «здулася»: друзі повернулися до Харкова, Тимченко ж залишився в Одесі та влаштувався на завод РОПіТ (Російського товариства пароплавства і торгівлі). А 1880 року розпочався більш ніж 40-річний період його роботи механіком в Одеському (тоді Новоросійському) університеті. Його унікальні знання та вміння вражали всіх, хто з ним працював.

У його «скарбниці» був цілий ряд розробок. Він завжди підходив до роботи творчо й умів довершувати те, що науковці описували лише теоретично.

Так, він винайшов пристрій для перевірки манометрів парових котлів. А ще створив перші у світі електричні годинники. Подарував їх імператору Олександру II у Петербург — але годинники… зникли дорогою.

Тимченко сконструював програмний механічний пристрій для відстеження руху небесних тіл по орбітах, який використовували в Одеській обсерваторії. Також розробив мікрохірургічні інструменти для операцій на очах.

Брав активну участь у створенні приладів магнітно-метеорологічної обсерваторії на Малій Фонтанці біля Одеси: анемографа, плювіографа, анеморумбографа та самописного ртутного барометра. Чотири золоті та чотири срібні медалі провідних виставок світу — це не випадковість!

Його фанатичне, у найкращому значенні слова, ставлення до роботи вражало: у 1886 році Тимченко взяв позику 15 000 рублів і збудував нову двоповерхову будівлю майстерень університету (нині — вул. Преображенська, 22).

А найбільш «резонансний» і обговорюваний його винахід пов’язаний з кінематографом. Багато років основною проблемою створення апаратів для кінопроекції та кінозйомки була неможливість забезпечити переривчастий рух кадрів.

І Тимченко ПЕРШИМ створив так званий «стрибковий механізм». Уже після нього — Жорж Демені (1894 р.), брати Люм’єр (1895 р.). Інший апарат Тимченка — кінетоскоп — також був прототипом кінокамери. Він зняв на скляний диск з фотоемульсією кілька коротких епізодів і показав невеликій аудиторії. Але апарат не був запатентований. А прізвище Люм’єр невдовзі прогриміло на весь світ…

Йосиф Андрійович Тимченко помер в Одесі у 1924 році, похований на Другому Християнському кладовищі.

Читайте також:

• Чому вулиця 25-ї Чапаєвської дивізії стала Інглезі: історія Чапаєва та одеського мецената
• Володимир Висоцький та Одеса: від ідола до суперечки про історичну роль (відео)
• Провулок Анатра: історія родини, що будувала в Одесі літаки

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса