або
гортай історії по черзі
Разом із сервісом відгуків ТОП20 та нашими медіапартнерами в Ужгороді, Одесі, Сумах, Полтаві та Львові ми зібрали п’ять зворушливих історій про любов, довіру та порятунок. У них герої поділилися тим, як у їхніх родинах з’явилися домашні улюбленці, які є особливості догляду за ними, чи складно у містах знайти потрібних спеціалістів та як їх правильно обрати.
Спойлер: завжди перевіряйте інформацію. Тим паче, що тепер це дуже легко можна робити онлайн.
Спеціальний корм
Донський сфінкс
жизнь
Донський сфінкс — порода лисих котів, яка штучно виведена в Ростові-на-Дону. Вона вирізняється сильною прихильністю до людей і повною відсутністю агресії до них.
Через сфінксів одразу визначаєш людей, саме через їхню реакцію на котиків. Тривіальна людина реагує на подібних тварин таких чином: «Ой, як ви їх можете тримати, як ви до них можете доторкатися?!» Таких людей ми з дружиною виключаємо із товариства друзів. Одразу стає зрозуміло, наскільки толерантна людина, як сильно вона замкнена на своїх стереотипах і чи здатна сприймати красу в різних варіантах.
Наших котиків звуть Марвін і Чакі. Марвіну п’ять років, а Чакі — сім. За людськими мірками їм десь 30 і 35 років відповідно. Ожирінням вони не страждають, худенькі і сухорляві. Грають один з одним, метушаться, на заздрість господареві. По дитячому м’язисті, стрибають вище свого зросту.
НАЙГОЛОВНІШОЮ ОСОБЛИВІСТЮ ЦІЄЇ ПОРОДИ Є ТЕ, ЩО ПОЗА ЛЮДИНОЮ ВОНА НЕЖИТТЄЗДАТНА, І НАШІ КОТИКИ, СУДЯЧИ З ЇХ ЛАГІДНОСТІ, ЦЕ ВІДЧУВАЮТЬ
У сфінксів дуже слабкі щелепи, через це їм потрібно купувати спеціальний корм. Для розуміння: вони навіть не можуть прокусити руку. Також лисі кішки дуже прив’язані до людей і ласкаві. До нинішніх вихованців у мене були звичайні дворові коти. Ті, в порівнянні зі сфінксами, дуже норовливі, все намагались втекти на вулицю за пригодами.
А ці домосіди, вельми велелюбні, а ще дуже гарячі, у них температура тіла десь 40 градусів постійно. Дуже класно, коли вночі приходять, лягають спати поруч. У сфінксів, в порівнянні з іншими котами, дуже толерантне ставлення до людини.
Користування соцмережами та спеціалізованими сайтами допомагає знайти необхідного спеціаліста за короткий час.
КОРИСТУВАННЯ СОЦМЕРЕЖАМИ ТА СПЕЦІАЛІЗОВАНИМИ САЙТАМИ ДОПОМАГАЄ ЗНАЙТИ НЕОБХІДНОГО СПЕЦІАЛІСТА ЗА КОРОТКИЙ ЧАС
На котиків йде в середньому тисячу гривень в місяць стандартних витрат — це наповнювач в лоток, спеціальна їжа для сфінксів і консерви на кшталт Royal Canin, щоб їх потішити. Тваринки за весь час особливо не хворіли, тому витрачатися сильно поки не доводилося.
Також ми поки не залишали їх самих. Цієї осені плануємо подорож і думаємо, хто догляне за Чакі та Марвіном. Скоріш за все, це будуть наші знайомі, які теж мають сфінксів і знають особливості породи.
Фото: Дмитро Бакаєв
У сфінксів цікаве ставлення до інших домашніх тварин. Крім котів, у нас з дружиною живуть щурі та павук, але котики до них ставляться з невластивою хижакам гидливістю.
А ось один до одного спочатку ревнували. Чакі була такою собі улюбленицею в родині, така добра кішка, радісна. Вона на той момент була доросла жінка, і тут принесли Марвіна, кошеня-підлітка.
Чакі дивилася на нас з презирством, страхом та гнівом. Вона спеціально ніколи не дряпалася, максимум що могла подряпати плече, при спробі на нього вискочити. Але того разу заскочила на плече дружині і такого смачного ляпаса дала, за зраду. А потім мучила кошеня, і навіть пошкодила йому око, але все обійшлося. Кошеня підростало, виросло дорослим красивим котом, і Чакі скорилася, стала такою покірною дружиною. Спочатку Марвін їсть найсмачніше, потім вона доїдає.
Кошенят, що народжувалися у Чакі і Марвіна, роздаровував знайомим безкоштовно, чим викликав невдоволення професійних розвідників. На спеціалізованих форумах з власниками породи контакти не підтримуємо, зате активно спілкуємося з тими сім’ями, кому віддали кошенят.
Самі на особистих сторінках ведемо на Фейсбуці блог, де описуємо життя Чакі і Марвіна, їхні пригоди і побутові випадки з життя. Ну, і з господарями кошенят від Чакі і Марвіна обговорюємо різні ветеринарні проблеми.
Особливих складнощів за доглядом немає. За винятком того, що кошенята цієї породи, оскільки вона штучно виведена, народжуються в більшості випадків мертвими або гинуть в перші два дні. І попри всі спроби їх врятувати, це завжди дуже важко. Народжується шість кошенят, і з них п’ятеро вмирає. Чакі за сім років свого життя народжувала чотири рази, і кожен раз виживало лише одне кошеня з виводка.
Тоді – 3 роки тому – в її житті з’явився бішон фрізе на ім’я Кузьма, який повернув її до звичного ритму життя. Ба більше, є непоганим фітнес-інструктором, адже саме завдяки йому та його активності Тетяна проходить щонайменше 10 тисяч кроків на день.
Бішон фрізе – французька порода собак, які належать до болонок. Мають кучеряву та довгу шерсть. Собаки білого кольору, лише цуцики можуть мати рудуваті плями, які потім зникають. Зріст цих песиків не перевищує 30 см, до 10 см – шерсть, обов’язкова темна обводка навколо очей.
Мого песика звуть Кузьма або Кузя. Йому три роки, важить 4 кілограми.
Кажуть, що поява собаки змінює життя сім’ї. У мене все навпаки – відсутність собаки у хаті була б незвичним станом, бо скільки себе пам’ятаю, у нас завжди були собаки.
І таки правда, що домашній улюбленець схожий на господаря. У нас точно є спільні риси – я теж люблю багато рухатися та посміхатися. Депресія – це не про мене, точно як і не про Кузю.
Доглядати за цією породою досить складно. В першу чергу – білосніжна шерсть, що вимагає постійного догляду. В суху погоду він за кілька днів сіріє, у дощ чорніє. Якщо ви добрий хазяїн, то доведеться його частенько купати, вичісувати і підстригати.
В іншому все чудово, бо ця порода не линяє і не має специфічного запаху. До складнощів додається ще й схильність до алергії на продукти, навіть на пилок.
Найбільші витрати йдуть на грумінг. Тому я придбала все необхідне, переглянула в мережі, як це робиться і займаюся стрижкою власноруч. Звісно, хто готує своїх песиків до виставок, той змушений змиритися з чималими витратами.
Наразі мінімальна вартість породи бішон фрізе – десь біля 10 тисяч гривень, це просто з ветеринарним паспортом, без родоводу. Якщо все «по повній програмі», тоді початкова ціна 25 тисяч гривень і вище. У нас на Закарпатті вартість трохи нижча, ніж у великих містах.
У цієї породи бачу тільки позитивні властивості! Найважливіше – бішон фрізе завжди щасливий і щиро ділиться цим позитивом з оточуючими. Навіть найсерйозніші, сумні люди не втримаються, щоб не посміхнутися цим собакам. Вони мало їдять, тільки стільки, скільки треба. У мене був йорк, здавалося б зовсім мала порода, а їв як бегемот. Бішон фрізе не має запаху, що в квартирі дуже важливо.
ВОНИ ДУЖЕ ЛЮБЛЯТЬ КОМПАНІЮ, БУТИ З ГОСПОДАРЕМ, НАВІТЬ ЇСТИ НАОДИНЦІ НЕ БУДУТЬ
Тому зранку, коли йду на роботу і дам йому поїсти, то обов’язково почекаю, поки він доїсть. Інколи навіть телевізор не вимикаю, щоб йому не було самотньо. Може для когось це звучить смішно, але ж ми говоримо про живу істоту зі своїми емоціями, потребами в спілкуванні. Бішон фізе дуже розумні, якщо порівняти, наприклад, з йорком – то останній просто «двієчник».
Якщо ви любите багато рухатися – це порода для вас! Він не дасть вам цілодобово сидіти за телевізором, чи читати книгу, допоможе підтримувати гарну фізичну форму і режим дня, бо хочеться вам, чи ні, падає дощ, чи сніг ви змушені вийти на прогулянку з другом. Он я, наприклад, менше ніж 10 тисяч кроків на день не гуляю. Ну, а покататися на авто завжди очікуване і неперевершене задоволення.
В Ужгороді достатньо фахівців з догляду за тваринами: ветеринарів, грумерів. Приємно те, що зростає не тільки кількість, але і фаховий рівень, особливо це помітно в останні три роки.
Для самотніх людей пес, особливо бішон фрізе, це порятунок. Це постійний позитив, увага, любов, причому взаємна. Коли помер наш Йорк, я дуже сумувала, плакала. Мені здавалося, що мене так ніхто не любив. Однак з появою Кузі все змінилося. Адже собака вміє неймовірно чітко тобі цю свою любов показувати.
Зелень і троянди
Аня має двох бенгальських кішок. Вони — мама й дочка, схожі як дві краплі води зовні, й абсолютно різні за характером. Живуть звичайним котячим життям, нікуди не поспішають і обожнюють нових знайомих. Про те, як воно — мати вдома напівдиких кішок й чому варто брати з них приклад, читайте далі.
Цирі скоро виповнюється три, вона молодшенька. Делі ж цього року буде п’ять. Завели її, коли ще оговтувалися з чоловіком від втрати попереднього котика-шотландця. Жодного уявлення про те, яку б кішку хотіла, не мала. Просто дивилася й думала, що відчую, як побачу «свою». І от скільки шукали — щоразу натрапляла на одне й те саме оголошення: «Ми переїжджаємо й маємо терміново знайти сім’ю для бенгальської кішки».
Їй тоді рік був — доросла. Взяти до себе означало наразитися на певні ризики.
Вирішила поїхати глянути. Приїхали, пам’ятаю, одразу з переноскою, аби в разі чого забрати. Здивувалася, бо щойно зайшли — Делі так красиво стала й потягнулася до мене лапками. Така граційна була, взагалі не соромилась, не боялася — одразу закохала мене у себе! Так і забрали. Обійшлася вона нам тисячі в три гривень, що насправді дуже дешево, враховуючи її породу й те, що віддали усі сертифікати й родовід. Як приїхали додому, вона одразу обійшла квартиру, заховалася у рослинах і почала їх їсти.
Підійшла до неї, хотіла відмахнути, а вона як зашипить! «Грація грацією, а дівчинка таки з характером!» — подумалось.
У Делі інше ім’я було — Мія. Та відгукуватись на нього вона якось не хотіла. Начитавшись інформації про виведення бенгальських котів і зрозумівши, що вони мають індійське коріння, вирішила назвати кішку Делі, від Нью-Делі типу. Ну а що? Нова сім’я — нова історія, нове ім’я.
Харчування для кішок нам обходиться тисяч у вісім на рік. І це не всі розтрати: пак туалетного наповнювача, до прикладу, 60 гривень коштує. Щомісяця нам таких не менше чотирьох треба, й на рік, виходить, тисячі три — на туалет. А ще ж іграшки постійно купуємо, цікаві штучки й котячі девайси. Загалом на двох котів близько 12 тисяч гривень йде.
Довго вагалися: стерилізувати чи зводити з котом. Врешті-решт обрали другий варіант, бо й родовід є, і порода рідкісна, шкода було!
Знайшли котика, від якого народилося четверо кошенят. Але через те, що виживають вони нечасто під час пологів, залишилося тільки одне.
Взяли до себе, думали зараз трохи часу пройде — й комусь віддамо. А потім якось… Воно маленьке, завжди на руках, звикаєш і вже не хочеш віддавати. Назвали Цирі на честь героїні Цирілли з Відьмака, яка мала таке ж сіре волосся, як і кошеня після народження. Так, бенгальські коти народжуються сірими й тільки з часом стають смугастими: це називається фазінг.
Мої кішки обожнюють воду. І в кожної свої фішки: Делі не п’є води, поки лапкою не розчистить її від уявної ряски. А Цирі п’є лише чисту проточну воду з відкритого крану. Вона щоразу просить про це, веде до ванної й принципово відмовляється від миски. Та й загалом вони ті ще водолюбительки!
МОЖУТЬ І В ДУШІ ПРИЄДНАТИСЯ ДО ТЕБЕ: ПРИЙТИ, СІСТИ Й НАСОЛОДЖУВАТИСЬ
Зелень Делі їсти так і не перестала. Але ми знайшли компроміс: садимо спеціальну травичку, яку вона їсть і не чіпає домашніх рослин. Єдине що вічне — якась шалена любов Делі до троянд. Прям бачить троянду — все: лізе на стіл і не заспокоюється, поки не з’їдає хоча б пелюстинку.
У наших кішок є своя сторінка в інстаграм з майже чотирма тисячами фоловерів. Створила її десь за рік після того, як у нас Делі з’явилась. Причин особливих не було: просто люблю фоткати та колажі час від часу робити, то й почала викладати, бо назбиралося.
ЗАВДЯКИ ІНСТАГРАМУ ДІЗНАЛАСЯ, ЩО ДЛЯ БЕНГАЛЬЦІВ ШКІДЛИВІ ТЮЛЬПАНИ, А В НЬЮ-ЙОРКУ ТА ШТАТІ ГАВАЇ ЦІ КОТИ ВЗАГАЛІ ЗАБОРОНЕНІ
Я обожнюю Делі й Цирі та вже не уявляю своє життя без цих непосидючих і граційних створінь. Але бенгальські кішки — не для всіх. Якщо хочеться собі пухнастого щастячка, яке б лежало без кінця, не заважало спати й тільки те й робило, що лащилось — краще обрати іншу породу.
Бенгальські кішки за життя, як правило, набирають не більше 3-4 кілограмів. Коти трохи більше: у них до 6-7 доходить максимальна вага. Цирі більшенька — понад чотири кілограми, бо тато її був величеньким котом. А Делі менша, тендітніша — близько трьох кіло має.
ВЕТЕРИНАРІВ ТА ІНШИХ СПЕЦІАЛІСТІВ ОБИРАЄМО З ДОСВІДУ: СВОГО ЧИ ЗНАЙОМИХ. ІНОДІ В ІНТЕРНЕТІ ШУКАЄМО ІНФОРМАЦІЮ, АЛЕ ОРІЄНТУЄМОСЬ ТА РОЗРАХОВУЄМО ПЕРЕВАЖНО НА ПЕРЕВІРЕНИХ ЛЮДЕЙ
Я багато чому вчуся у Делі й Цирі. Наприклад — завжди відстоювати свої інтереси й не боятися говорити, коли тобі чогось хочеться. А ще бенгальські кішки дуже розмірені, вони ніколи нікуди не поспішають. Іноді з таким захопленням спостерігаю за тим, як вони приділяють собі увагу! Можуть йти-йти, зупинитися, і побути для себе.
Часом гляну, з якою мудрістю ці двоє дивляться у вікно, й сама стану собі й хвилинку відпочину, побудучи, як то модно казати — «в момєнтє».
Для бенгальських кішок головне — простір. А ще за ними треба завжди прибирати. Ненавидять, коли у туалеті розсипаний пісок чи щось не прибрано. Спеціально мити їх непотрібно — ці кішки дуже охайні й самі себе нормально обслуговують — але навколо підтримувати чистоту обов’язково.
Спеціалісти радять підрізати бенгальським котам кігті, якщо ті живуть у квартирі. Але в нас не вийшло.
Меблі від цього, буває, страждають, але не сильно — хіба диван трохи та верхня частина дверей, на які вони люблять видиратися. До речі, про видирання. Здається, бенгальці народжені, аби підкорювати вершини! Особливо Цирі, місія життя якої — зайняти місце повище: постійно спить на шафах та залазить на двері.
Фото: Анна Чирва
Сухий корм
Говорити із сусідкою
Кавказька вівчарка
7 років
«Дуже рідко можна побачити, що хтось гуляє з кавказькою вівчаркою. Звісно, їх можна побачити на виставках. Кавказьку вівчарку вважають сторожовою, адже охорона – їхня головна генетична функція. Навіть коли гуляєш з цією собакою, вона дивиться на усі чотири боки, ніби охороняючи периметр. Як на мене, твердження, що цей собака не пристосований для життя у квартирі – хибне, адже пес живе не з приміщенням, а з господарем. Звісно, ви не візьмете кавказця під пахву як йорка чи болонку. Однак головне – зв’язок, який виникає з собакою, щоби він став другом».
Поява кавказької вівчарки у домі Наталії — це водночас драматична та щаслива історія, яка змінила життя всіх її учасників. На момент, як жінка познайомилася з Роном, у неї мешкали вже дві собаки — лабрадор Чак та метис бельгійської вівчарки Нора. Саме тоді пані Наталія почала волонтерити у собачих притулках – привозила їжу, гуляла з собаками та шукала для них нових господарів.
Особливу увагу вона звернула на кавказця Малюка. З добродушним білим «ведмедиком» вони швидко знайшли спільну мову, та, на жаль, забрати його не могла: кавказька вівчарка — собака одного господаря. Про Чака і Нору годі й говорити — дорослий пес ніколи б не прийняв їх. Невдовзі у притулку з’явилася ще одна кавказька вівчарка — дівчинка, і вона була вагітна.
«Коли побачила цуценят, вирішила, що одне з них заберу. Не знаю, чим я тоді керувалася, але, напевно, хотіла врятувати його від тих умов. Народилося п’ятеро цуценят, та вижив лише мій Рон. Він був весь покусаний. Ми поїхали до ветеринара, а тоді я його забрала до себе назавжди».
Рон народився у 2014 році, зараз йому повних сім років. Хлопчик важить ні мало ні багато — близько 70 кілограмів. Хоча кавказець у пані Наталії з півторамісячного віку, важке дитинство позначилося на характері Рона — він з недовірою ставиться до чужих людей і тварин, а ось Нору він вважав мамою, а за Чаком повторював все, наче за старшим братом.
Щоби допомогти Рону, Наталя почала тісно спілкуватися з кінологами, а згодом навіть кардинально змінила своє життя.
ПРОПРАЦЮВАВШИ 24 РОКИ МЕДСЕСТРОЮ, ПОКИНУЛА РОБОТУ І СКЛАЛА ЕКЗАМЕНИ НА КІНОЛОГА, А ЗГОДОМ ВІДКРИЛА ВЛАСНУ КІНОЛОГІЧНУ ШКОЛУ
Наталія надає перевагу самотужки шукати потрібну інформацію про тварину, а раніше спілкувалася з клубами, розплідниками, також власників собак легко знаходити через соцмережі.
«Досить багато співрозмовників можна знайти на виставках. Я раніше часто так робила — приходила на виставку, просто знайомилася і розпитувала».
З появою собак у домі життя жінки змінилося. Довелося відмовитися від відпусток, принаймні у класичному розумінні слова.
«У відпуску я не їжджу і не залишаю їх самих. Звісно, є прекрасні зооготелі з гарними умовами. Так само у багатьох готелях теж є умови, аби поселятися разом з чотириногим улюбленцем. Але кавказька вівчарка – не маленький песик. А ось машиною подорожувати можна. Тому у відпустку тільки разом».
Попри свої досить таки серйозні розміри, Рон часто поводиться як дитина. Він панічно боїться пилососа і щойно почує його гул, поспішає заховатися. Любить загравати, ховатися чи стрибати як козлик. То перевернеться на спину і лапками закликає чухати йому животик. А ще він любить говорити з сусідкою – тільки почує, що вона на балконі, поспішає їй щось розповісти по-своєму, по-собачому.
Найстрашніше для Рона – залишатися самому. Господар – це весь його світ.
«Кавказька вівчарка – собака, якого неможливо підкупити. Це собака одного господаря, хоча він любить усіх членів сім’ї, інші для нього чужі, – пояснює Наталія. – З появою собаки моє життя змінилося не просто у кращий бік, а в найкращий».
Фото: Наталія Лелик
«Рон — собака не вибагливий. Коли він у домі, його й не чути. Гавкає хіба якщо прийшов хтось чужий. Він не носиться по хаті, не гризе, жодної речі не знищив. Основне – влітку добре вичісувати шерсть, бо кошлатиться і утворюються ковтуни. А якщо він почне дерти ті місця кігтями, то може поранитися. Найменша подряпина — це відкриті ворота для інфекції.
На догляд за своїм улюбленцем Наталія витрачає теж не надто багато. Якщо тварина здорова, то відвідує ветеринара раз на рік для планового огляду і вакцинації. Середня вартість щеплення — 150-200 гривень і огляд теж недорого — гривень 100.
«Якщо ж собака захворів, доводиться витрачати більше. Аналізи, УЗД, обстеження тощо. Ми вже багато років ходимо до одного ветеринара, ще відтоді, як у домі з’явився перший собака — Чак. Для мене важлива людяність, увага та професіоналізм. Дуже важливо, коли лікар приділяє достатньо уваги. Ветаптеку зазвичай обираю ту, яка ближче до дому. Хоча важливо, аби там теж працювали фахівці, а не ті, кому важливо просто якнайшвидше продати. У хорошій ветаптеці завжди поцікавляться породою, віком тварини перед тим, як запропонувати щось».
Щодо їжі, то Рон охоче їсть сухий корм.
«Є багато прихильників натуральної їжі, інші, навпаки, надають перевагу сухому. Рону на місяць потрібно приблизно 10-12 кг. Це до 1000 гривень, залежить від корму. Улюблена їжа — те, що дає мама. Він настільки мені довіряє, що візьме з моїх рук усе, навіть не нюхаючи — печиво, банан, будь-що. Чого не можна сказати про лабрадора Чака».
Щодо дружнього ставлення до тварин, то у Львові цьому тільки починають вчитися. Не так багато закладів можуть похвалитися табличкою «Dog friendly».
«Зараз ситуація покращується і ставлення до тварин теж, та водночас є багато людей, які не люблять собак, а власники кафе чи барів вважають їх розносниками бруду та інфекції».
БУВАЄ, ЩО ЛЮДИ ДОВКОЛА РЕАГУЮТЬ НЕАДЕКВАТНО. ДИВЛЯТЬСЯ НА МЕНЕ, НАЧЕ Я НЕ СОБАКУ, А КРОКОДИЛА ВИГУЛЮЮ
Півтора року тому Галина Мельдер побачила оголошення, у якому шукали перетримку для пітбуля. До того двоє чоловіків використовували собаку, щоб збирати гроші начебто на притулок, однак ніяких документів не мали і нічого не могли пояснити. Разом із чоловіком Євгеном вирішили поїхати у ветклініку та допомогти.
Лікаря для Стефа родина обирала за відгуками знайомих, але довелось змінити.
– Спочатку ми ходили до дівчини Ілони, але Стеф агресував, не давав можливості себе оглянути. А потім ми пішли у іншу ветклініку, яка неподалік. Тепер Стеф нормально реагує на лікаря та на весь персонал. Нервує, і дає всім виглядом знати, що його краще не чіпати, але з ним розмовляють, задобрюють, і він потім дає робити з собою всякі маніпуляції».
Родина не ігнорує правила вигулу собак – повідець і намордник завжди є, у них же ведуть Стефа у ветеринарку. Прийом лікаря коштує 70, аналізи – трохи більше 300, тобто разом останній візит у клініку обійшовся близько 400 гривень.
Якщо родина кудись їде, то беруть із собою Стефа. Кілька разів на допомогу приходили батьки Галини та брали Стефа до себе.
«Але так було лише спершу, коли ми взяли його у сім’ю і він не міг з нами їздити, всього боявся, був несоціалізований».
Тепер же Стеф адаптувався, він повноцінний член родини Мельдерів, без проблем залишається з котом Василем удома, коли Євген і Галина на роботі.
Фото: Галина Мельдер
Особливого догляду пітбулі не потребують. Та зараз Стеф хворіє – дається взнаки минуле тварини. Пітбулів часто використовують у собачих боях, може, й у долі Стефа було подібне. Тепер він пожиттєво на ліках, адже має ниркову недостатність.
Годують його кашами з курятиною, домішують також у каші куповані корми у банках, їсть і овочі.
«Думаємо перевести його на сухий корм, враховуючи недуги та дієту. Це приблизно 2-2,5 тисячі гривень за мішок корму, на місяць одного має вистачити. Оскільки Стеф пожиттєво на ліках, то як можна його позбавляти всього? Тож іноді даємо смаколики, як от банан чи щось з овочів».
Галина завжди хотіла собаку, її мрія збулась. Адже гуляти, коли тварина має зооагресію, складно.
«Стеф врешті прийняв нашого кота, з ним спить, грається, а от інших тварин досі остерігається й агресує. Тому обираємо місця менш людні, де не вигулюють тварин. Нерідко гуляємо пізно увечері, коли немає ні людей, ні тварин, аби собака міг набігатись. Заради Стефа купили дачу. Спеціально обирали таку, щоб усе було загороджено, і пітбуль міг гасати по двору. На воротах є табличка, що у дворі злий пес».
Коли приходять гості, Галина та Євген всіх попереджують, як поводитись із собакою. Пітбуль мирний, а гості дослухаються до порад Мельдерів. Родина любить виїздити зі Стефом на різні вилазки, пітбуль спить разом із господарями у наметі.
ВОСЕНИ ПОЛЮБЛЯЄ ГРІТИСЬ У БАНІ, КОЛИ ТАМ ПОЧИНАЮТЬ ТОПИТИ. НЕ ЛЮБИТЬ ДОЩ – ВИХОДИТЬ ГУЛЯТИ ЛИШЕ ПІСЛЯ НЕГОДИ, ОМИНАЄ КАЛЮЖІ
У мороз тварина мерзне, адже має коротку шерсть, тож купують одяг для чотирилапих. Купають із шампунем рідко, а от під душем часто, бо любить вивалятись у запиленій траві, піску. У родині його часто називають Синком.
«Тоді був місяць, як ми втратили свого собаку, горювали. У нас був молодий аргентинський дог, його не стало. Залишився лише кіт Вася. Тож вирішили допомогти тварині, бо охочих не було: порода специфічна, люди бояться пітбулів. В оголошенні йшлося про те, що собака стерилізований і чекає у клініці».
Худий, у шрамах, без зуба, із заляканим поглядом – таким побачили молоді люди собаку у ветеринарці.
Дізнались, що його звати Стеф, так принаймні було вказано у ветеринарному паспорті, який дивом уцілів. Виявилось, що псу на той час було 4 роки, важив він 19 кг (середня вага пітбулів – 25).
«Нам було його дуже шкода, тож узяли на перетримку. А потім прикипіли. Одна з причин: ми не розуміли, як можна викинути собаку, як можна нею «заробляти» на холоді, не думати про її здоров’я, адже тварина мерзне, короткошерста. І взагалі, хто візьме дорослу собаку, крім нас? У нас не вийшло із догом, тож дали шанс собі і тварині, яка опинилась у біді».
Так Стеф породи американський пітбультер’єр став жити в родині Мельдерів. Раніше, коли обирали свого попереднього собаку, то читали і про пітбулів, знали чимало про поведінку та особливості породи, тим паче у друзів є 2 пітбулі.
Галина та Євген кажуть, що Стеф одразу став другом, кілька днів виходив зі стресу, сторожко до всього у квартирі прислухався. Любов Стеф став проявляти на третій день – лащитись, облизувати, перестав боятись.
Із котом Василем спочатку не товаришували, тож тварин розділяли по різних кімнатах. Власники побачили, що Стеф насправді добрий, слухняний, однак турбувала зооагресія – він ніяк не міг гуляти поряд із іншими тваринами. Галина та Євген сказали про зооагресію волонтерам і отримали контакти кінологині.
