Під легким морським вітром іриси колихаються, наче шепочуть перехожим: «Милуйтеся нами, ми ж прекрасні». Їхні пелюстки, ніжні й водночас витривалі, створюють справжню симфонію природи. Одні квіти вже завершують своє цвітіння, опускаючи голівки, а інші, ще в бутонах, напоготові розпуститися, щоб продовжити це свято краси.
Жіночка поливає клумбу біля свого будинку. Назвалася Оленою. Каже:
― Ні ви мене не фотографуйте. Ви краще іриси знімайте…
Вона запевнила мене: іриси, ці ніжні квіти з багатою історією, з’явилися в Одесі не випадково, адже місто завжди було осередком культурного обміну та любові до природи. Розповіла, що вони з’явилися тут у XIX столітті, коли місто активно розвивалося як важливий порт і культурний центр. А взагалі іриси, каже пані Олена, відомі в Європі ще з часів Стародавньої Греції (назва походить від грецького слова «ірис» — веселка, через їхню різноманітність кольорів).
Дивлюся на цю красу: ніби сам травень пофарбував їх у різні кольори та відтінки. А зараз, на тлі війни, іриси ― наче символ стійкості й надії.
Прогулюючись повз клумби, люди зупиняються, усміхаються, фотографують іриси, заряджаючись їхньою енергією.
О, ці іриси!.. Наче не просто квіти, а нагадування, що краса і життя завжди знаходять шлях, навіть у найскладніші моменти.
Тримаймося!
Фото авторки
