«Будинок єнота» одеситки Світлани Федорончук вже 16 років слугує домівкою для єнотів. Це реабілітаційний центр з порятунку диких і хижих тварин. Хоча колись музикант і керівниця оркестру народних інструментів за освітою і тамада та господиня весільного салону за професією навіть не знала про існування таких тварин.
Все почалося з Лізи
Слово «єнот» Світлана Федорончук почула випадково, коли одна з наречених похвалилася, що хоче купити тваринку. Подивившись в інтернеті, хто вони такі, жінка зрозуміла, що це наймиліші створіння з тих, кого вона тільки бачила.
— Коли клієнтка повертала орендовану сукню, я поцікавилася, чи купила вона єнотика, — розповідає Світлана. — Виявилося, що дівчина дала завдаток, але відмовилася брати тварину у нову квартиру. Тоді її купила я. Це була дика єнотиха Ліза. А вже через рік я купила собі малюка Мішу, якого сама вигодувала.
Так почалося нове життя Світлани. Єнотів ставало все більше, а разом з ними з’явилися птахи, їжачки, білочки та інші створіння. Когось жінка викуповувала, а когось рятувала з недобрих рук фотографів, дресирувальників та з зоопарків. Вона й незчулася, як її власний будинок перетворився на місце порятунку диких та хижих тварин, серед яких — ну дуже багато єнотів.
Світлана розповідає, що одного разу єнотиха народила і відмовлялася годувати малюка. Жінка працювала ведучою на весіллі і не мала змоги кожні 40 хвилин приходити до Черв`яка (так звали дитинча). Тож вона зробила у костюмі кишеню і сховала туди єнотика вагою 96 грамів. Так вони разом працювали на всіх весіллях. І зараз Черв’як — єдиний з підопічних Світлани, хто не боїться вибухів.
Усім знайшлося місце
Навіть під час війни порятунок тварин триває.
— Спочатку було дуже складно, — згадує Світлана. — Я не знала, чи зможу всіх прогодувати. Адже щодня потрібно близько 50 кілограмів корму, а також м’ясо, фрукти і морепродукти. Навіть ніколи не думала про евакуацію і не хочу думати. Я звідси не поїду, що б не сталося. Зараз мій син служить під Бахмутом, і я на нього чекаю. Тут мої малюки, тут мій дім. Завжди кажу так: «Доброго вечора, ми з України! Ми в Одесі!».
За словами Світлани, тварини реагують на війну, як і люди. Спочатку були налякані, а зараз до всього звикли. Хоча одному єноту довелося давати заспокійливі. Також у «Будинку єнота» проходять реабілітацію тварини, врятовані під час війни, і ті, кого залишили господарі, відправившись на фронт.
Дорослі єноти живуть у спеціальному будиночку, птахи — в просторих вольєрах, малюки-єноти бавляться на своїй дитячій території з іграшками, решта займають своє місце надворі. Світлана навіть подбала про те, щоб у випадку бойових дій тварини були захищені, облаштувавши спеціальне місце для їх утримання.
Хто в «Будинку єнота» живе?
Зараз Світлана — справжня матуся для 60 єнотів і чотирьох носух. У неї мешкають равлики, їжачки, білочки, пугач, вухаті сови, сич, сорока та дикобраз Маша. Декому з них випали на долю непрості випробування.
Сьома з Совіньйону
Семираміна — таке повне ім’я єнотихи Сьоми з Одеси. Тваринка жила в сім’ї вегетаріанців. Її сім років годували собачим кормом, сухарями та фруктами. Вона була дуже худою, знесиленою і мала атрофовані м’язи, бо її тримали в клітці для шиншил. Потім сталося страшне: Сьома вилізла з клітки і з’їла морську свинку, папугу та кроля. Господарі хотіли залишити її на вулиці або вбити, але зрештою принесли Світлані. Зараз Сьомі дев’ять років, вона почувається чудово і любить гратися з людьми.
Тіша з Миколаєва
Від розповіді про єнотиху Тішу у Світлани навертаються сльози. Коли почалася війна, подружжя з Миколаєва пішло служити і залишило улюбленицю в «Будинку єнота». Якось вони приїхали навідати її, а після їх від’їзду Тіша перестала їсти від туги.
— Так тривало чотири дні. Я думала, що Тіша помре. Потрібно було терміново щось вирішувати, — згадує Світлана.
Тоді заради тваринки її господиня перевелася служити в Одесу. Тепер Тіша поруч із нею.
Пугач Філя з Дніпра
Пернатих мешканців у реабілітаційному центрі хоч відбавляй. Тут живуть врятовані військовими сичі, вухаті сови, сорока. Вони настільки ручні, що поки в дзьобик їжу не покладеш, не їстимуть. Ще потрібно побажати їм «смачного».
Один з них — червонокнижний пугач Філя з Дніпра. Почалася війна, його господар пішов у добровольці, а птаха довірив Світлані.
— Якось Філі стало зле. Я дуже злякалася, думала, що помре, — згадує жінка. — А виявилося, що хлопчик Філя народжує — він зніс два яйця. Тож тепер це Філімона.
Херсонські білченята
На подвір’ї у Світлани живуть спритні й дуже контактні білочки. Їх з мертвою матусею знайшли грибники в Херсонській області. Малечу забрали додому і вигодовували вершками, через що вони почали помирати. Світлана попросила віддати тварин їй, але почула ультиматум: або білченят купують, або вони вмирають. Із шести тваринок вижили двоє, тепер вони живуть у Світлани і вже мають дитинчат.
Таїровські їжачки
Світлані доводиться реабілітувати навіть їжачків. Зараз їх близько десятка, і деяких жінка доглядає сама. Наприклад, на перетримці живе їжачок Піпа. Під час війни господарі залишили улюбленця, проте відвідують його. Також був випадок, коли Світлані принесли двох їжачків з Таїрова, яких ледве не загриз собака. Їй зателефонував чоловік, який врятував тваринок, і між ними відбувся такий діалог:
— З одним їжачком усе добре — він їсть, а в іншого психологічна травма. Що робити?
— Терміново викликайте психолога, — з гумором порадила Світлана.
Історія військового Павла, який врятував птахів на службі
До Світлани в гості часто приходять військові. Інколи в «Будинок єнота» навідується і Павло, який привіз до неї під опіку сичика Ратибора. Він воював у Херсонській області, в Олешках, на Донецькому напрямку. Там отримав чотири поранення, одне з яких важке. Зараз Павло проходить службу в Одеській області. Тут він і знайшов загубленого сичика.
— Дивлюсь — у траві біжить щось схоже на щура, — розповідає Павло. — Підходжу ближче, а це якесь сіре курча з дуже великими очима. Почалась повітряна тривога, я схопив його і пішов з хлопцями у сховище. Ось ми сидимо, дивимось на це диво і якось неочікувано вирішуємо назвати його Ратибором. Таким був позивний загиблого командира 9-го окремого мотопіхотного батальйону «Вінницькі Скіфи» полковника Сергія Котенка. Він та його брат Олександр Котенко загинули з різницею в один день. Ратибора не стало під час обстрілу позицій, які він обходив для підняття бойового духу.
До речі, Ратибор — не перший птах, врятований Павлом. Під час служби в Донецький області він опікувався лелекою.
— Я побачив його на бойовій позиції та побіг слідом. Дуже ризикував, адже місцевість була замінована. Коли зловив, з’ясувалося, що в лелеки через бойові дії переламані крила та проблеми з оком. Ми на позиціях його прооперували і мали доправити до Вінниці, але через чотири дні він помер, — зі смутком згадує військовий.
Воєнний екоцид: скільки тварин загинуло в Україні?
Офіційної статистики по загиблих через російську агресію представниках фауни немає. Є лише приблизна цифра — тисячі диких і домашніх тварин.
За даними української організації із захисту тварин Uanimals, понад 80 видів уже на межі зникнення. В організації також повідомили, що притулки по всій країні зараз переповнені у два чи навіть три рази.
