Журналіст «Одеського життя» Юрій Федорчук розповідає історію Сергія Михайлищука з Байбузівки на Одещині — вчителя, який добровільно пішов на війну, командував ротою на Донеччині та зазнав важких поранень. Після лікування й реабілітації ветеран повернувся додому, але наслідки контузії та травм не дозволили йому знову повноцінно працювати з дітьми. Тепер його родина намагається домогтися виплат за поранення, яких чекає вже понад два роки.
Ключові моменти:
- Учитель із Байбузівки добровільно пішов на фронт і став командиром роти.
- У квітні 2024 року він відмовився вести бійців на небезпечний штурм.
- Під час штурму, на який пішли без нього, з 15 бійців вижили троє.
- Після важких поранень ветеран повернувся додому, але досі домагається належних виплат.
З фізрука у капітани
2014-го вчитель фізичної і військової підготовки Сергій Михайлищук, пройшовши відповідний вишкіл, отримав звання капітана запасу. На другий день повномасштабного вторгнення офіцер разом із добровольцями оббивав пороги військкомату.
Увійшовши до складу тероборони, будував блокпости та укріплення на території громади. Через рік його призначили ротним новоствореного стрілецького добровольчого батальйону «Чорноморська Січ», що формувався в Одесі.
Педагог навчав бійців військової підготовки. У Широкому Лані під Миколаєвом батальйон відточував ведення бойових дій у координації з іншими підрозділами 21-ї ОМБр.
Відмовився виконати наказ
З середини червня 2023 року бійці «Чорноморської Січі» воювали на Луганщині та Донеччині. Рота капітана Михайлищука базувалася в районі населеного пункту Терни Донецької області. Оборона цієї ділянки фронту відзначалася важкими боями. Офіцер беріг солдат і не кидав їх безрозсудно в бій. Та у квітні 2024-го він отримав наказ штурмувати переважаючі позиції ворога біля селища Зарічне, розташованого поблизу Лимана та Кремінної. Щоб не наражати своїх бійців на небезпеку, капітан Сергій Михайлищук відмовився його виконати.
Тоді командування понизило його в званні до старшого лейтенанта й призначило командиром стрілецького взводу. Новопризначений на його місце ротний таки послав усіх на штурм. Це було 24 квітня.
З 15 бійців вижили троє
Ворожі дрони одразу «накрили» наших воїнів. З 15 бійців взводу вціліли, але були поранені, лише троє.
Дружина ветерана Людмила розповіла, що про це вона дізналася від побратимів чоловіка. Зараз ця територія тимчасово окупована. Лише останки чотирьох солдат зі взводу Сергія вдалося повернути рідним, інші воїни вважаються зниклими безвісти.
– Сергія з іншими пораненими евакуювали в Лиман, а потім переправили в Харків, – розповіла Людмила Михайлищук. – З братом Сергія Віктором ми поїхали його забрати, але місто нещадно бомбили, і чоловіка без документів відправили у Львів. Командування батальйону видало мені посвідчення УБД Сергія і довідку про обставини його поранення для проходження МСЕК (медико-соціальної експертної комісії).
Лікування, реабілітація та бюрократичні митарства
У Львівській лікарні Сергію Михайлищуку зробили кілька термінових операцій. Дружина приїхала його доглядати.
– Після проходження реабілітації в Ужгороді, восени 2024 року, Сергій нарешті повернувся додому. За ним зберігалося місце в школі, але нашу школу саме реорганізували в початкову. Йому дали клас першачків, бо, крім диплома Миколаївського вишу, він навчався в Балтському педучилищі, на вчителя початкових класів, – повідала пані Людмила. – Але, на жаль, через часткову втрату слуху внаслідок контузії та отримані поранення фізичний і психологічний стан Сергія суттєво погіршився. Він не може повноцінно працювати з дітьми, тому поступився мені своїм місцем.
Після проходження МСЕК ветерану призначили третю групу інвалідності, але пенсію почали виплачувати лише в цьому році, а ось виплати за поранення досі не дали.
Захиснику регулярно необхідно проходити лікування та реабілітацію. Сімейного бюджету на все не вистачає, тож останні два роки родина ветерана намагається домогтися законної одноразової грошової допомоги за ушкодження здоров’я та збільшення пенсії.
Нагадаємо, Інна Чорненька з Байбузівки на Одещині повернулася до служби після поранення.
Раніше ми розповідали, що на Одещині ветерани створили нову спільноту.
Читайте також: Після фронту — знову боротьба: чому ветеранам в Одесі важко знайти роботу
