Ключові моменти:
- Любомир Левицький розповів «Одеському життю», як народився його воєнний блокбастер.
- До зйомок долучилися справжні військові та генерали Кирило Буданов, Василь Малюк і Андрій Білецький.
- Консультації з бійцями призвели до масштабних змін сценарію прямо на майданчику.
- Тепер режисер розмірковує, чи перетвориться «Кіллхаус» на українську франшизу.
Довідка «ОЖ»
«Кіллхаус» – новий повнометражний художній фільм молодого українського кінорежисера Любомира Левицького. Це кінострічка про війну та рашистську навалу на Україну. У фільмі режисер зумів зняти військовослужбовців, які прийшли з передової, а також генералів Кирила Буданова, Василя Малюка та Андрія Білецького. Як знімався фільм та яка його доля у прокаті – у нашому інтерв’ю.
Як Любомир Левицький почав знімати кіно про війну
Ольга Шубіна (далі – О.Ш.): Пане Левицький, колись ви хотіли зняти фільм «Капітан Україна». Чи повернетесь ви після війни до цього проєкту?
Любомир Левицький (далі – Л.Л.): Так, цей проєкт досі залишається в моєму списку. Ми дійшли до підписання контракту з компанією Sweet.TV, презентація мала відбутися 24 лютого 2022 року. Але тоді «капітанами України» стали зовсім інші люди, і проєкт був заморожений. Можливо, настане день, коли ми повернемося до нього. Головний герой – журналіст, який бореться з корупцією. Тема залишається актуальною, тому ця історія ще знайде своє місце.
О.Ш.: Для Вас створення контенту під час війни – це насамперед місія?
Л.Л.: З початку повномасштабного вторгнення в мене виникло гостре бажання використати свої скіли для оборони країни. Російська пропаганда активно працювала на Захід, і нам потрібні були історії-контрпропаганда. Так з’явився фільм «Іди за мною» про реальну історію цивільної пари на Ізюмщині, чий автомобіль розстріляли окупанти. Наші хлопці з 93-ї бригади «Холодний Яр» – сьогодні вони служать у підрозділі Signum – Сід і Сова, це реальні люди. Саме вони організували першу у світі рятувальну операцію за допомогою дронів – саме це лягло в основу «Кіллхаусу».
Тож для мене це була насамперед місія. І я відчуваю цю місію досі.
Мені дуже хочеться, щоб ми створювали і фільми, і серіали, і YouTube-проєкти – продукти різного формату для широкої аудиторії. Мейнстримний контент, який дозволить Україні стати повноцінним гравцем міжнародного ринку.
Також у 2023 році я зняв фільм «Ми були рекрутами» разом із Третьою штурмовою бригадою (наразі Третя штурмова бригада Третього Армійського Корпусу).
Знаєте, я жартома називаю цей жанр «художнє кіно про документальне кіно». Сам спосіб оповіді та сторітелінгу там досить нетиповий для документалістики.
Усе це були експерименти та пошук правильних форм, які допоможуть глядачам сприймати військовий контент. І це той досвід, який дає нам ця війна.
О.Ш.: Чи стикалися ви з проблемами на зйомках «Кіллхаусу» через скарги на недостатню увагу до кіно?
Л.Л.: Справа в тому, що значна частина ринку та багато кінематографістів звикли до думки, що держава має щось дати. Тобто держава має забезпечити фінансування, можливості, ресурси, а ти маєш просто щось зробити. Бажано ще й написати сценарій в останній момент під якийсь конкурс чи тендер. А потім скаржитися, що кінотеатри не хочуть ставити цей фільм у прокат або не дають йому хороших дат, бо це українське кіно.
Насправді потрібно йти від зворотного. Треба пропонувати ринку історії. Треба шукати можливості. Якщо режисер не має продюсерських навичок, потрібно знайти продюсера, який їх має. Потрібно співпрацювати з бізнесом, формувати пропозиції, створювати сильні проєкти.
На мою думку, найбільша проблема українського кіно – відсутність сильних історій.
Сценаристи є, а сценаріїв немає. Такий парадокс. Таланти є, але хороших сторітелерів дуже мало.
«Кіллхаус» триває дві з половиною години. І я дуже старався зробити так, щоб ця історія тримала глядача до самого фіналу. Тому сьогодні завдання ринку – будувати сценарні школи, об’єднувати сценаристів, авторів і вчитися писати сильні сценарії.
Щодо уваги до кінематографістів – я взагалі не дуже розумію, хто має цю увагу давати. Мені ніхто її не дає. Я намагаюся заслужити її своєю роботою, своєю командою, своїми проєктами. Ми створюємо продукт, і саме він привертає увагу.
Якщо говорити ширше, то в Україні досі немає сформованої кінокультури. У нас немає культу режисера. Немає культу кінозірок. Немає сталої індустрії в тому вигляді, як вона існує в багатьох інших країнах. На жаль, сьогодні наша кіноіндустрія часто буває дуже токсичною. Я не бачу багато прикладів у світі, де люди настільки не вміють радіти успіхам одне одного. І якщо вже чуєш слова підтримки, то найчастіше від справжніх професіоналів. Тому, мені здається, усім нам потрібно менше скаржитися і більше працювати. Працювати над історіями. Над продуктом. Над якістю.
Як до фільму залучили справжніх генералів
О.Ш. Які відгуки ви отримуєте на «Кіллхаус»?
Л.Л.: За сім тижнів кінопрокату «Кіллхаус» подивилися понад 200 тисяч глядачів. Моїм головним завданням було створити блокбастер – емоційний атракціон, де людина відчуває весь спектр емоцій. На мою думку, «Кіллхаус» став певним геймченджером для українського кіно. Мені писали дуже авторитетні українські продюсери та колеги. Насправді це велике щастя – під час війни створити проєкт такого масштабу. Щодня ми стикалися з новими викликами. Було дуже непросто завершити фільм і довести його до великого екрана всього за один рік. Вся команда працювала з максимальною концентрацією. Восени плануємо міжнародний кінопрокат. Я дуже хочу, щоб ця історія знайшла свого глядача не лише в Україні, а й далеко за її межами.
О.Ш.: У «Кіллхаусі» знімалися генерали Малюк, Буданов, Білецький – імена, які говорять самі за себе. Знімались у вас і справжні українські військовослужбовці. Що було критерієм відбору?
Л.Л.: Я дуже хотів, щоб у фільмі з’явилися справжні генерали – це символ того, що наше керівництво поруч і бере участь в операціях. Щоправда, за це довелося заплатити часом. Ми буквально ловили моменти, коли хтось із них мав годину вільного часу у вихідний день і міг приїхати на майданчик.
Що стосується військових, то у фільмі близько 90% учасників військових сцен – це реальні військовослужбовці. І головним критерієм відбору був теж час. Було багато крутих спецпризначенців, які хотіли взяти участь у зйомках і постійно про це писали. Але далеко не кожен міг вирватися на майданчик. Тому ми шукали тих, хто перебував на реабілітації, відновленні, навчанні або між бойовими завданнями. У нас були спецпризначенці, які буквально приїжджали із завдання, вивантажували бойові магазини, заряджали холості набої й продовжували працювати з тією ж зброєю вже перед камерою.
Ми постійно консультувалися з військовими. Перед зйомками регулярно проводили брифінги по 15-20 хвилин. Змінювали сцени, переписували діалоги, уточнювали деталі.
Наприкінці зйомок ми підрахували обсяг правок. У результаті близько 60% сценарію змінилося вже під час виробництва.
Чи стане «Кіллхаус» початком нової серії фільмів
О.Ш.: Що ви готові знімати вже сьогодні?
Л.Л.: До кінця року «Кіллхаус» покаже, чи готовий він стати повноцінною франшизою на кшталт «Місії нездійсненної», де головний – сам формат. Український воєнний кінематограф лише формується, тому ми експериментуємо.
О.Ш.: Чи побачимо ми у ваших фільмах випускників одеської дитячої кіношколи?
Л.Л.: В Одесі справді крута кіношкола. У моїх фільмах завжди є діти чи підлітки, мені подобається поєднувати їхні історії з великими мілітарними спільнотами, як у «Трансформерах» Майкла Бея. Тому я впевнений, що ми ще будемо запрошувати випускників одеської школи на кастинги.
Нагадаємо, кліп BTS, знятий одеситкою Таню Муіньо, отримав премію MTV.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Одеський міжнародний кінофестиваль оголосив переможців: хто отримав «Дюка» у 2026 році
З Любомиром Левицьким розмовляла Ольга ШУБІНА, редактор – Іван СВИЩ
