Ключові моменти:
- Віктор Чукарін пережив 17 концтаборів і повернувся у великий спорт.
- Після війни він став семиразовим олімпійським чемпіоном.
- Михайло Лінге після олімпійського золота зайнявся шахрайством.
- Його життя трагічно закінчилося після фінансового краху.
12 вересня в Україні відзначали День фізкультури і спорту. А зовсім недавно український гімнаст Назар Чепурний здобув золото чемпіонату Європи в Загребі. Приводів поговорити про спорт, здавалося б, достатньо. Але сьогодні мені хочеться згадати не лише медалі та рекорди, а й людей, які стояли за ними. У цій історії — два олімпійські чемпіони з абсолютно різними долями. Один пройшов через війну, полон і концтабори, щоб знову вийти на поміст. Інший після олімпійської слави сам звернув на кримінальну стежку.
Віктор Чукарін: від концтаборів до олімпійського золота
Сьогоднішню розповідь хочу присвятити двом «золотим» олімпійцям із найцікавішими, просто унікальними долями. Як то кажуть, є дві новини — хороша і погана. З чого почати? Давайте — з хорошої.
Був такий український радянський гімнаст — Віктор Чукарін. Його першою «золотою» Олімпіадою була 15-та, у Гельсінкі, 1952 року. Підкреслю — лише через 7 років після закінчення війни. Чому на цьому наголошую? Народився він 1921 року, у 1924 році сім’я переїхала до Маріуполя. Починав займатися гімнастикою у дворі на перекладині, закінчив Київський технікум фізичної культури.
У 1940 році в Харкові Чукарін здобув титул чемпіона України й отримав звання «Майстер спорту СРСР». З 1941 року воював на фронті, був поранений, потрапив у полон. Пройшов 17 (!) концтаборів, вижив у Бухенвальді й залишився живим дивом.
У самому кінці війни сотні полонених фашисти загнали на заміновану баржу й відправили в море. Випадково надійшли англійські моряки й зняли людей із баржі до того, як вона вибухнула. Сина, який повернувся додому, мати впізнала лише за шрамом на голові. Він був повністю виснажений і важив 40 кг (це не помилка — сорок!). Фактично це був ходячий скелет!
А тепер скажіть мені, хіба не доречно тут згадати легендарного льотчика Олексія Маресьєва, який знайшов у собі сили й мужність повернутися до улюбленої справи? Доречно, тому що ми маємо право провести паралелі з Віктором Чукаріним: він зумів відновитися, у 1950 році закінчив Львівський інститут фізкультури.
На першому післявоєнному чемпіонаті СРСР зі спортивної гімнастики (1946) Чукарін посів 12-те місце. Тренувався по 4 години на день і через рік піднявся вже на п’яте місце в загальносоюзному заліку. У 1948-му Чукарін став чемпіоном країни, титул абсолютного чемпіона СРСР зберігав ще протягом двох років. З 1949 року вийшов у лідери радянської гімнастики, ставав чемпіоном СРСР у 1949, 1950, 1951, 1955 роках.
До Олімпіади в Гельсінкі Чукарін підійшов у віці 31(!) року. Він вивів свою команду в лідери, а сам став абсолютним чемпіоном Олімпійських ігор і в особистій, і в командній першостях. На олімпійських Іграх у Мельбурні (1956 рік) в абсолютній першості японець, який був молодшим за свого головного суперника Чукаріна на 10 (!) років, отримав оцінку 9,85 бала. Чукарін набрав 9,95 бала і переміг.
Чукарін повернувся до свого інституту як викладач, став завідувачем кафедри гімнастики Львівського державного інституту фізкультури. Підготував близько трьох десятків майстрів спорту, членів збірних команд України та СРСР.
Підсумок: 7-разовий олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту СРСР (1951), заслужений тренер УРСР (1972), кавалер ордена Леніна (1957). Абсолютний чемпіон Олімпійських ігор (1952, 1956), світу (1954), СРСР (1949—1951, 1953, 1955); чемпіон Олімпійських ігор (6 нагород у 1952 році, 5 нагород у 1956 році, загалом 11 олімпійських нагород), світу (1954), СРСР (13 нагород у 1948—1956) в окремих видах.
Пішов із життя Віктор Іванович Чукарін у 1984 році. Одній із вулиць Львова присвоєно ім’я цього видатного українського спортсмена. Перейменували українці вулицю Куйбишева на честь Чукаріна і в Маріуполі. Чи не поміняли там усе навпаки господарюючі там окупанти — мені невідомо…
Михайло Лінге: як олімпійська слава змінилася злочином
А далі — про долю ще одного радянського «золотого» олімпійця — долю, яку він… зламав власними руками. Звали його Михайло Лінге. Народився він у Калузі в 1958 році, з 14-ти років займався легкою атлетикою, чемпіон СРСР 1979 року в естафеті 4×400 м.
У фіналі естафети 4×400 метрів він став олімпійським чемпіоном 1980 року. Того ж року — заслужений майстер спорту СРСР, диплом інституту фізкультури, орден «Знак Пошани», новенька «Волга» без традиційної радянської багаторічної черги.
Здавалося б — життя вдалося, йди по ньому впевнено. Але Лінге не йшов, а їхав на своїй «24-ці», причому їхав із порушеннями правил. У 1982 році він потрапив у ДТП із рейсовим автобусом, був винен, отримав травми й на додачу — три роки умовно.
Після цього він вилетів із «великого» спорту, позбувся джерел доходу, і в нього виникли думки про протиправну діяльність. І якщо шахрай Остап Бендер сказав сам собі: «Доведеться перекваліфікуватися в управдоми», то олімпієць Лінге, навпаки, став «лялькарем» — злочинцем, який використовував фальшиві пачки грошей («ляльки») під час укладання угод.
Основними жертвами Лінге були в’єтнамські торговці, які займалися підпільним пошиттям джинсів. В’єтнамців із «братньої» країни соцтабору тоді масово завозили до Союзу, працевлаштовували (у нас у Херсоні вони «пахали» на величезному бавовняно-паперовому комбінаті, який випускав 1 млн метрів тканини на рік).
Але платили братам мало, і вони шукали «халтуру». У ті роки джинси — «фірмА» були мрією, найчастіше — нездійсненною. Ось і допомагали нашим громадянам модничати своїми «самостроками» з підвалів в’єтнамці.
Схема шахрайства ексчемпіона складалася з двох етапів: спочатку Лінге здійснював купівлю невеликої партії товару за справжні гроші, щоб завоювати довіру, після чого «косив» під великого оптовика й купував велику партію.
У темному провулку до його машини закидали мішки з «джинсухою», а він розплачувався сумкою грошей, де пачки з банкнотами були тільки зверху, а внизу — «ляльки». Розрахунок був простий: ну який безправний іноземець звернеться до міліції через крадіжку зроблених ним в обхід закону речей!?
Лінге за одну угоду заробляв щонайменше по тисячі і, як то кажуть, у вус не дув, будучи впевненим у своїй безкарності. Але, як казав згаданий вище його колега по шахрайству Бендер, «і на стару буває проруха».
Одного разу Михайла серед білого дня на вулиці впізнав ошуканий ним в’єтнамець і …покликав першого ж зустрічного міліціонера. Олімпійський чемпіон опинився в Ярославлі, у СІЗО, і там довів, що він — великий бігун-спринтер. Коли його привезли й висадили з «воронка», він побачив, що ворота ще не зачинилися і …рвонув до них. Тільки його й бачили ошелешені конвоїри!
Добу поблукавши незнайомим містом, спринтер добровільно здався владі, загалом заробивши 9 років із «хвостиком». Ув’язнення освоїв будівельні професії, у 1988 році його навіть тимчасово відпустили для участі у зустрічі олімпійських чемпіонів, а в 1990 році звільнили за амністією.
Після звільнення він організував будівельний бізнес, який спочатку був дуже успішним. Але, на жаль, невигідне партнерство (його тупо «кинули», як «кидав» раніше і він) призвело до фінансового краху.
У 1994 році Михайла Лінге знайомий виявив у під’їзді житлового будинку з тяжкими травмами. На момент виявлення він був живий, однак бригада швидкої допомоги, яка прибула, зафіксувала смерть.
Згідно з висновком, причиною смерті стали численні черепно-мозкові травми. Особу нападника встановлено не було, через недостатність доказів кримінальну справу було припинено та відправлено до архіву.
Так закінчив свою останню «естафету» цей спортивно-кримінальний талант…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Чому футбол заробляє мільярди, а крокет та інші види спорту зникають
Король мав першим віддати йому честь: неймовірна історія українського солдата
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
