Ключові моменти:
- Ветеран відкрив простір психологічної підтримки для побратимів
- Пожежа знищила майно, придбане у кредит
- Реабілітація поєднує спорт, природу та сімейну терапію
- Василь домагається справедливого розслідування підпалу
Повернення військових до мирного життя сьогодні є одним із ключових напрямів державної ветеранської політики. Водночас досвід громад показує: не менш важливою за медичну допомогу є можливість знайти коло людей, які пройшли той самий шлях. Саме про таку ініціативу в Балтській громаді розповідає ця історія. Її розповів журналістці Одеського життя Любові Кузьменко ветерана Василь Торопов, який створив Балті реабілітаційний простір «Тиша говорить».
Як ветеран з Балти створив простір для своїх
Що є найважчим після повернення з передової для військових? Крім фізичного відновлення, не менш складним є повернутися у цивільне життя. Бійці повертаються з іншим світосприйняттям та спустошливим психологічним досвідом, який важко розділити з оточенням.
Василь Торопов – професійний психолог. Після демобілізації він сам проходив складну реабілітацію. Саме маючи цей досвід, розуміючи, через що проходять побратими, він вирішив створити громадську організацію «Тиша говорить».
Мовчать про те, що найдужче болить
– Мене лікувала саме тиша, – каже Василь.
Пів року він прописував проєкт, вираховував кошторис і плекав мрію створити простір, де ветеранам буде затишно.
Так народилася «Тиша говорить».
Тиша на війні і тиша в тилу – це дві великі різниці. Для ветеранів тиша в просторі Василя – це безпечне місце, де можна побути наодинці з власними думками та відпочити від гамору.
За словами Василя, ветерани зазвичай мовчать про те, що найдужче болить, – про дім і родину. Війна кардинально змінює погляди на життя і після повернення навіть подружжя, яке прожило не один рік разом до війни, часто змушене знайомитися заново.
Ветеран створив цей простір зокрема для того, щоб подружжя могли побути сам на сам, побачити одне одного заново. Побачити й знову навчитися чути.
План простий: заробляти, а весь прибуток віддавати
Він щиро вірив, що таку справу підтримають усі. Але реальність швидко спустила з небес на землю. Нову громадську організацію ніхто не сприймав серйозно. Грантодавці просто зачиняли перед ним двері.
Перший великий збір у таборі «Лелече гніздо» показав, скільки насправді коштує реабілітація. Навіть попри те, що психологи та інші фахівці працювали безкоштовно, сума була великою.
– Я закривав борги з власної кишені, оббивав пороги підприємців і врешті зрозумів, що розраховувати можна тільки на себе, – згадує ветеран.
Саме це спонукало запустити власну справу. План простий: заробляти, а весь прибуток віддавати на реабілітацію ветеранів.
Тут ніхто не засудить
Коли запитуєш Василя, що є найважчим у комунікації з хлопцями та дівчатами, які повертаються з передової, він щиро дивується. Для нього у цьому немає труднощів. Поки цивільний світ шукає складні психологічні підходи, ветерани у просторі «Тиша говорить» просто адаптуються один до одного. Тут тебе точно не засудять, а спільний досвід допомагає рухатися далі.
– У колі однодумців усі розуміють одне одного з пів слова. Хто вже пройшов перші етапи адаптації, діляться досвідом. Хтось приходить просто виговоритись, виплеснути негатив, що накопичився, і скинути цей баласт, – пояснює ветеран.
Читайте також про відкриття простору “Тиша говорить”: Безкоштовна реабілітація, психолог і відпочинок: на Одещині відкрили ветеранський простір
Велика ціна простору
Проте на Василя чекало ще одне випробування – пожежа. Звістка про те, що майно ветерана спалили, обурила всю громаду.
Для нього це стало шоком – щоб викупити землю та обладнання, він продав власну машину і взяв кредит на 14 тисяч доларів. Коли все згоріло, у нього не залишилося нічого, крім згарища та боргів.
– У той момент хотілося кинути все, – згадує чоловік.
Але здатися означало визнати поразку перед паліями. Вистояти допомогла родина та близькі.
Після звільнення з лав ЗСУ він влаштувався консультантом у команду фахівців «Рівний рівному». Зарплата плюс підробіток – так потроху вдалося назбирати на перші контейнери.
Зрозумівши, що з боргами самому не впоратися, звернувся по допомогу. Балтський міський голова Сергій Мазур та міськрада допомогли з будівельними матеріалами, поставили опори, провели до майданчика світло, облаштували вбиральні. Підключився й очільник Подільської райадміністрації Руслан Пітак. Завдяки спільним зусиллям влади та місцевих підприємців докупили решту матеріалів.
Проте за цей простір Василь досі платить велику ціну. І це не лише безсонні ночі, а й конкретні цифри. На сьогодні на ньому «висить» кредит в 1 мільйон 800 тисяч гривень.
Хто спалив майно ветерана?
Підпал ветеранського простору – це і пряма загроза для родини ветерана. Проте розслідування майже не зрушує з місця.
– Реальних кроків слідчих немає, – розповідає Василь. – Мені довелося за власні гроші везти незалежного експерта з Одеси і назад лише для того, щоб офіційно зафіксувати, що замикання не було. На той момент у просторі взагалі не було ні світла, ні генератора, ні техніки.
Ветеран переконаний, що за злочином стоїть конкретний замовник.
– Чому гальмують розслідування? Тільки нещодавно виконавцю нарешті вручили підозру. Але найдивовижніше – йому не обрали жодного запобіжного заходу! Людина, яка спалила майно, спокійно ходить на волі, – каже Василь Торопов. – Це не дрібне хуліганство, а кримінальна стаття. Проте на практиці справу затягують.
Василь наголошує, що не буде мовчати.
– Я не здамся. Звертатимусь в усі інстанції, але справу не відпущу. Гроші, які згоріли, не впали мені з неба. Це моє життя, моя праця і безпека моєї родини. Закон має працювати.
Палат немає, а власне море є
Але, попри все, на березі Гольмянського водосховища працює простір, який зовсім не схожий на звичайні реабілітаційні центри лікарняного типу. Тут немає палат і медикаментів. Є лише природа, спорт і затишок.
– У нас тут є власне маленьке море, – усміхається Василь.
Головна ідея простору – активна адаптація. На базі запускають програму, де важливу частину займає спорт для військових із важкими пораненнями. Команда вже змонтувала спеціальний місток до водойми. Його встановили так, щоб побратими на кріслах колісних могли спуститися до води і брати участь у перегонах.
Зараз організація шукає меценатів, щоб разом закупити адаптивні каяки. Водойма ідеально підходить для сплавів, які повертають координацію та смак до життя.
«Коли рятуєш інших, рятуєш і самого себе»
Ветеранам, яким за 50, активний спорт часто здається непотрібним. Але Василь згадує свої поїздки до Львова – там саме такі дорослі чоловіки виходили на старт, запекло змагалися за перемогу й виборювали медалі.
Та справжнє серце проєкту – сімейна терапія. Раз на місяць простір закривається для комерційних клієнтів. Сюди безплатно запрошують лише ветеранські родини. У ці дні подружжя ганяють на гідроциклах, відпочивають, проходять психологічне розвантаження та заново вчаться бути разом.
– Я віруюча людина, – каже Василь. – Так, фінансово зараз важко. Але коли рятуєш інших, рятуєш і самого себе.
Як врятувати шлюб після фронту?
Василь Торопов впевнений: повернути бійця до цивільного життя окремо від його сім’ї неможливо. Війна б’є по обох. І часто після повернення чоловіка додому в родині спалахує свій, невидимий бій.
– Сім’ї бувають різні, – розмірковує Василь. – Хто хоче зберегти стосунки, той збереже. Але іноді буває так, що люди просто не чують одне одного. Багато дружин щиро вірять, що чоловіки повернуться з фронту точно такими, якими пішли. Це ілюзія. Пережите нікуди не дівається, воно залишається всередині назавжди.
У просторі «Тиша говорить» вчать шукати компроміси. Василь наполягає на «русі з обох боків». Жінка має прийняти нову реальність чоловіка, а він – усвідомити, що його половинці в тилу теж було несолодко.
Результати такої родинної терапії вже є. Василь згадує побратима, який через пияцтво мало не втратив сім’ю. Чоловік пройшов реабілітацію.
– Нещодавно його дружина радо поділилася, що він «зав’язав». Тепер усе робить для родини, вони це долають разом. Для мене це – найголовніший показник. Сподіваюсь, таких історій буде дедалі більше.
Найкращі ліки – коло своїх
Ідеальна модель адаптації воїна, на думку Василя, тримається на щоденній, важкій роботі над собою. Простір для того і створювали, щоб підштовхнути ветеранів до цих змін через найкращі ліки – коло своїх.
Зараз Василь роздумує, як зробити на території центру особливу локацію – велике багаття зі зручними кріслами навколо. Це перевірений метод психотерапії.
– Коли я звільнився із ЗСУ, то часто розпалював вогнище і просто сидів біля нього, – згадує ветеран. – Тоді гостро відчував, як мені бракує людини з таким самим досвідом. Когось, кому можна виговоритися. Мені пощастило, я маю побратима. Ми й досі зідзвонюємося. Така підтримка через просте спілкування реально тримає на плаву.
Цивільні, навіть із найкращими намірами, несвідомо затягують ветерана у спогади, з яких він щосили намагається вибратися. Саме тому простір ростиме як територія побратимства. У планах Василя – облаштувати все так, щоб бійці могли приїжджати сюди на кілька днів із наметами й ночувати просто неба.
– Я точно знаю: справжні відповіді людина знаходить лише тоді, коли навколо стихає шум і починає говорити тиша.
Ще по темі:
- На Одещині ветеран після 50 операцій досі домагається належних виплат
- «На милицях ходив по колу»: ветеран з Одеси розповів, як бюрократія випробовує захисників у тилу
