Ключові моменти:
- Буджак пережив щонайменше 33 посушливі роки
- Голод 1946–1947 років забрав близько 152 тисяч життів
- Масова еміграція повторювалася за різних держав і режимів
- Посухи й відтік населення залишаються проблемою й сьогодні
Матеріал підготував краєзнавець, автор книжок з історії Півдня Одещини Борис Кальчев. Дослідження ґрунтується на архівних документах, даних Болградської метеостанції, матеріалах державних органів різних історичних періодів, рішеннях органів влади, статистичних відомостях та свідченнях очевидців. Автор простежує, як кліматичні катастрофи, адміністративні рішення й економічні кризи впливали на життя мешканців Буджака від XIX століття до наших днів.
Тисячі голодних смертей
Уявіть рік, коли дощів майже немає, а влітку земля плавиться від неймовірної спеки. Додайте до цього «свіжоспечених» громадських працівників, які вилучають у селян навіть насіннєве зерно, – і ви отримаєте катастрофу, яка вісімдесят років тому, в 1946-1947 роках, знищила 152 тисячі жителів Буджака. Проте ця історія – не найстрашніша. Про це – у дослідженні позаштатного автора «Одеського життя» Бориса Кальчева.
У 1946-1947 роках голод забрав життя 152 тисяч жителів Буджака. Причини – морозні безсніжні зими, посушливе літо та повоєнне руйнування. Ситуацію посилили дії регіональної влади, яка горіла бажанням виконати і без того високий план із забору зерна.
Деякі місцеві завзяті активісти у пошуках так званого куркульського хліба вилучали не лише надлишки, а й усе зерно, залишене селянами на насіння, на резерв, – якщо наступний рік буде неурожайним.
За тих смутних часів чимало залежало від керівників сіл. Адже, наприклад, у селах Зоря (Камчик), Городнє (Чийшія), Криничне, Кальчева, Баннівка та інших голод був не таким масштабним, як у решті населених пунктів.
Жменя кукурудзи для годувальника сім’ї
Я знаю про жах голоду від своєї матері. Вона згадувала, як її трирічна донька Катерина просила: «Я хочу їсти». Батько йшов на роботу, маючи в кишені жменю смажених кукурудзяних зерен.
Мама розповідала про жахіття посухи. Цьому є документальні підтвердження – дані Болградської метеостанції. З липня 1945-го по травень 1946-го, а це майже рік, на території району опадів не було зовсім. Ба більше, у травні п’ятнадцять днів поспіль температура трималася на позначці 30-38 градусів, а на поверхні землі – 65 градусів.
Найсильніша посуха охопила не лише Бессарабію, а й більшу частину України, Центральне Чорнозем’я, Нижнє Поволжя, Приморський край.
У кожному населеному пункті сотнями та навіть тисячами гинули люди.
Про що мовчать сучасні автори?
За останні роки вийшло лише декілька книг, що описують події голоду 1946-1947 років на півдні Бессарабії. Проте автори, слідуючи «моді», намагаються політизувати повоєнні події і нерідко «забувають» зафіксувати, що саме зробила центральна влада, коли стало відомо про масштаби смертності в регіоні.
У лютому 1947 року до Молдавської РСР прибув заступник голови Ради міністрів СРСР Олексій Косигін.
Уряд ухвалив постанову про надання додаткової допомоги колгоспам, радгоспам та селянським господарствам Молдавської РСР через неврожай у 1946 році. Республіці надали 24 тисячі тонн зерна як безвідсоткову продовольчу позичку для населення. З січня по березень її одержали майже два мільйони людей, а це більше половини жителів Молдавії.
Продовольчу допомогу – хліб, олію, м’ясо, цукор – отримували 84% населення.
За рахунок держави організували поживні пункти (кантини). На початку квітня 1947 року їх було вже 1023, де щодня отримували гарячу їжу 186 тисяч жителів. Створили нові дитячі будинки на десять тисяч дітей-сиріт.
Забезпечували не лише Молдову. У січні 1947 року рішенням Ізмаїльського облвиконкому було організоване харчування у 200 їдальнях при школах на 80 тисяч осіб.
Щоб врятувати дітей, наприкінці 1946 – на початку 1947 років у селах Главани, Котловина, Лощинівка, Криничне, селищі Тарутине, у місті Болград та інших населених пунктах Ізмаїльської області відкрили дитячі будинки, вихованці яких були забезпечені харчуванням.
Голодні бунти та втеча за океан: 33 посушливі роки
Голод у Буджаку був не лише за СРСР, а й у попередні роки. Причому неодноразово. Посуха та неврожай – доволі часті явища на Бессарабії, розташованій у зоні так званого ризикованого землеробства. Дослідники зазначають, що з 1854-го по 1946 роки в Буджаку було 33 посушливі роки. Розкажемо про деякі з них.
Неврожай хліба і трав у 1899 році мав найважчі наслідки для мешканців Південної Бессарабії. Гостра потреба змусила більшість населення продати майно. Частина худоби впала, а частину продавали за безцінь. Навесні під час оранки полів замість коней і волів в плуг запрягалися люди – по три-чотири чоловіки.
Більшість сімей протягом листопада-березня їли лише мамалигу. Наслідки недоїдання призвели до появи багатьох хвороб та загибелі людей. Для порятунку дітей, хворих та немічних Петербурзький Комітет Піклування організував роздачу пайків та відкриття їдалень.
Царська Росія: голодних – за ґрати
У липні 1899-го близько 500 мешканців села Вулканешти, приїхавши у Болград (центр сільського самоврядування, куди входило 58 населених пунктів), зажадали від земського комітету продовольчої позички «через неврожай, що спіткав їх». До них приєдналися й деякі мешканці міста. Поліція та солдати розправилися з ходоками – заарештували 47 селян, 36 з яких засудили до ув’язнення. Наступного дня з такими ж вимогами до Болграда прибули майже 150 жителів сіл Кислиця та Слободзея, але їх розігнали «кінними містовими та пожежними».
Королівська Румунія: втеча до Латинської Америки
У 1921 році в ході земельної реформи влада Румунії перейшла до вилучення землі. Складні кліматичні умови, високі податки призвели до того, що почався голод, який охопив усі села Бессарабії. Голод забрав 19% населення придунайського краю.
Засуха лютувала і в 1925-1926 роках. Десятки тисяч селян сім’ями кидали рідні місця та прямували до міст чи інших повітів Румунії, але не знаходили там роботи.
І тоді Румунія підписала трирічний договір із урядом двох країн про переселення бессарабців-добровольців на неосвоєні землі Латинської Америки.
Страшний голод на території Буджака був і в 1935 році –- посіви вигоріли. У ситуацію був змушений втрутитись румунський «Червоний хрест», за даними якого 1935 року в Бессарабії від голоду померло близько 182 тисяч людей.
Йшли в рабство, щоб раз на день поїсти
Чергова посуха сталася у 1938 році. Бухарестська газета «Темпо» тоді писала: «Щодня поїзди з Бессарабії викидають на вулиці столиці сотні голодуючих молдаван, росіян, болгар, євреїв… У бюро по найму, на вулицях, на лавках, у нічліжках, в околицьких шинках, під мостами – усюди, де скупчуються ці нещасні, переважає молдавська мова або російська, змішана з єврейською… Дівчата, жінки, чоловіки, які кинули свої поля та майстерні в Бессарабії, у пошуках роботи пропонують себе жителям Бухареста лише за їжу, хоча б один раз на день».
Сучасність: порожні будинки та самотні старі
Випробування випали і на долю наших сучасників. Не ситими, м’яко кажучи, були перші роки після розпаду СРСР. Економічна криза, закриття підприємств призвели до зубожіння населення.
Відсутність робочих місць та заробітку спровокували до початку 1990-х повальний виїзд працездатного населення за кордон.
І вперше в історії Буджака почали масово з’являтися покинуті будинки. Зараз є села, в яких доживають свій вік усього лише декілька старих людей.
До того ж за останнє десятиліття кількість опадів знизилася, і знов почалися посухи. Багато підприємств та фермерів констатували: урожай 2020 року майже загинув. Загальний обсяг фінансових втрат тоді становив близько 15 мільярдів гривень.
Заступник міністра економіки Тарас Висоцький під час поїздки на південь Одеської області пообіцяв постраждалим від посухи господарствам компенсацію за втрату врожаю в межах п’яти тисяч гривень за кожний гектар. Але все було обставлено такою кількістю бюрократичних перепон, що багато виробників навіть не почали готувати пакет документів.
Цифра
У 1947 році на півдні Бессарабії на дистрофію страждали понад 300 тисяч осіб. В Ізмаїльській області лише у січні 1947 р. від дистрофії померли 1568 людей.
За даними «Союзу бессарабських болгар», за 1925-1928 роки до Бразилії, Уругваю та Аргентини виїхало майже десять тисяч болгар та гагаузів.
Читайте також:
«Болградського району не буде?» Як на Одещині зламали сценарій адмінреформи
Ким був Антон Буюкли: подвиг героя з бессарабським корінням
У селах Бессарабії живуть Марадона і Кеннеді
Автор – Борис КАЛЬЧЕВ
