Польща – Україна: минуле важливіше за сьогодення?

Українсько-польські відносини залишаються однією з найважливіших тем для обох держав, особливо в умовах російської агресії. Водночас питання історичної пам’яті — зокрема Волинської трагедії та подій Другої світової війни — регулярно повертаються до політичного порядку денного й обговорюються на рівні державних інституцій, істориків та спільних українсько-польських комісій. У цій авторській колонці Валерій Боянжу пропонує власний погляд на те, як історичні суперечки впливають на сучасні відносини між Україною та Польщею.

Польща – Україна: минуле важливіше за сьогодення?

Не сумніваюся, що серед тих, хто читає ці рядки, чимало таких самих, як автор, любителів котів. І всі ми чудово знаємо, що роблять ці створіння, коли їм нічим зайнятися. Вони вмощуються зручніше й ретельно вилизують свої… Гадаю, всі мене правильно зрозуміли! Але цей матеріал не про котів, які заслуговують на повагу, а про людей, які заслужили НЕповагу.

Ось, наприклад, нинішній президент Польщі Навроцький. У цій країні «погоду робить» прем’єр-міністр, а президенту фактично нічим займатися. Та він, схоже, не любить котів і не знайомий з їхньою описаною вище корисною звичкою під час хронічного неробства. Тому просто байдикує.

Цьому панові здалося замало того, що він накинувся на Україну через тему Волинської трагедії. Він, надувши для солідності щоки, почав бити себе п’ятами в груди й вимагати від Німеччини гроші за гріхи Третього рейху часів Другої світової війни.

Цей діяч стверджує, що він історик, але, схоже, в історії він, як то кажуть в Одесі, «ні в зуб ногою». Був би істориком — хоч раз прочитав би праці Леніна (звісно, попри повну до нього неповагу). Принаймні його статтю «Про компроміси». Я у школі, а потім і в інституті двічі був змушений її вивчати, тож зараз коротко передам її суть.

Якщо у вас є два вороги, домовтеся з одним із них, підіть на компроміс, разом «обнуліть» другого, більш небезпечного ворога, а вже потім з’ясовуйте стосунки між собою. Але Навроцький — істерик, а не історик, і президент із нього, як із того самого куля.

Так, Волинська трагедія для Польщі — це ТРАГЕДІЯ, і Україні є за що вибачитися перед поляками. Але й полякам, якщо копнути глибше в багатовікову історію, точно є за що просити вибачення в України. І кому сьогодні потрібне це зведення історичних рахунків?

Навроцький, прокинься, ворог сьогодні стоїть біля воріт! Той самий ворог, який уже не раз витирав чоботи об країну, що чомусь йому довіряла. Твої виборці сьогодні не воюють лише тому, що російська орда не може форсувати широкі українські річки. Це річки крові, пролитої українцями в боротьбі, між іншим, за нашу і вашу свободу.

І ти, польський «презик», саме зараз знайшов час, щоб «дихати перегаром» на нашу країну?! Ти на чиєму боці, Навроцький? Хоч можеш і не відповідати. Ми вже чули, як якийсь «шістка» з твоєї команди назвав Західну Україну «Малопольщею» — аж «Малоросією» запахло!

Росіяни жорстоко придушили два Варшавські повстання

Час, мабуть, так званому історику Навроцькому розповісти про те, чого він не знає. Це історія двох Варшавських повстань та їхнього жорстокого придушення «великоросами», нащадкам яких сьогодні фактично підіграє так званий глава Польщі.

Зокрема йтиметься про роль російських козаків, адже саме козацькі підрозділи виконували поліцейські функції та займалися «зачистками» мирного населення як під час антиросійського повстання 1830–1831 років, так і у 1944 році — вже у складі… Вермахту.

Національно-визвольне повстання, що розпочалося у листопаді 1830 року, завершилося у Варшаві у вересні 1831-го. Після штурму міста російськими військами під командуванням Івана Паскевича опір поляків було зламано. Поразка призвела до скасування Конституції та ліквідації автономії Царства Польського.
Головною причиною повстання стало невдоволення поляків порушенням їхніх прав, цензурою та посиленням російського впливу в Царстві Польському. До речі, багато учасників цього повстання, напевно, пам’ятали, що таке «Празька різанина» 1794 року. Поляків уже тоді нудило від присутності на їхній землі російських окупантів.

У квітні польські повстанці та жителі Варшави раптово атакували розквартирований у місті російський гарнізон. Частині російських військ вдалося з боями вирватися з міста. Саме ця подія стала сигналом до початку масштабного антиросійського повстання.

Але вже в листопаді російські війська під командуванням генерал-аншефа Олександра Суворова (так-так, того самого!) підійшли до Варшави й штурмом узяли її укріплене передмістя Прага на правому березі Вісли. Під час вуличних боїв і подальшої розправи загинуло до 20 тисяч поляків (переважно мирних жителів). Незабаром після цього Варшава капітулювала.

Після подій 1831 року сучасники й мемуаристи повідомляли про вбивства мирних жителів, пограбування майна, насильство з боку російських військовослужбовців, жорстоке поводження з полоненими та підозрюваними в участі у повстанні.

Козацькі частини особливо завзято брали участь у переслідуванні повстанців, пошуках тих, хто переховувався. У польській мемуарній літературі зустрічаються звинувачення козаків у реквізиціях, грабунках і жорстокому поводженні з місцевим населенням.

Та все це були лише «квіточки», а «ягідки» дозріли в серпні 1944 року. Польське підпілля підняло повстання проти німців, захопило значну частину Варшави й утримувало позиції. Протягом 63 днів поляки мужньо билися, а зовсім неподалік Сталін різко зупинив стрімкий наступ 1-го Білоруського фронту. Мовляв, бійці втомилися.

Насправді ж «великий гуманіст» із цікавістю спостерігав, чи впораються поляки з гітлерівцями самотужки. Побачивши таку, фактично, допомогу, німці кинули всі сили на придушення повстання. Великі сподівання нацисти покладали на російських козаків-колаборантів, які вірою і правдою служили фюреру. За оцінками істориків, у придушенні повстання брали участь близько 9 тисяч козаків — зведений піхотний полк і шість козацьких батальйонів.

В історію увійшла влаштована ними різанина в районі Воля — одне з найбільших масових убивств мирного населення в Європі часів Другої світової війни, скоєне під час придушення Варшавського повстання.

Найінтенсивніша фаза розправ припала на 5–7 серпня 1944 року, хоча вбивства тривали й пізніше. За сучасними оцінками, було вбито приблизно від 40 до 60 тисяч людей, переважно польських цивільних.

Починаючи з 5 серпня, підрозділи СС, поліції та російські козацькі формування проводили систематичні масові страти жителів району. Вбивства відбувалися на вулицях, у дворах житлових будинків, лікарнях, на території підприємств та в інших місцях. Серед жертв були чоловіки, жінки, діти, медичний персонал і пацієнти.

Окрім розстрілів, задокументовано випадки підпалів будівель разом із людьми, які перебували всередині, пограбувань та інших тяжких злочинів проти цивільного населення. Вражене активністю росіян німецьке командування нагородило багатьох російських козаків за придушення Варшавського повстання орденом «Залізний хрест»… Такий самий із гордістю носив на своєму мундирі Адольф Гітлер.

Російські карателі зі свастиками на кубанках залишили такий самий кривавий слід і в Чехії, і в Югославії, і в інших країнах Європи. Найвищою оцінкою їхнього садизму стало те, що в лютому 1945 року за ініціативою Генріха Гіммлера 1-шу російську козацьку дивізію та деякі інші козацькі частини було переведено до «еліти» — військ СС. На їхній основі створили 15-й козацький кавалерійський корпус СС під командуванням Гельмута фон Паннвіца.

Та це вже виходить за межі нинішньої публікації, завдання якої — нагадати президентові Польщі про цю трагедію, співмірну за масштабами (як стверджують у Польщі) з Волинською. Нагадати й запитати: він води до рота набрав? Чи язика так глибоко заховав в одне місце, що не висуває претензій путлеру щодо Варшавської різанини? Простіше повчати жертву насильства, яка стікає кров’ю (Україну), ніж бугая-ґвалтівника?!

Польська опозиція шукає миттєву вигоду

До речі, тим самим зараз займається й Ярослав Качинський — лідер польської опозиційної партії. Україна стала для нього більмом в оці. Звісно, зараз найпростіше «кришити батон» саме на неї. Цікаво, як на це з небес дивиться його брат-близнюк Лех Качинський? Він загинув 10 квітня 2010 року в авіакатастрофі під російським Смоленськом. На борту польського урядового Ту-154 тих, хто вижив, не було… Там перебували 89 пасажирів і 7 членів екіпажу. Серед загиблих були: Лех Качинський та його дружина Марія, останній президент Польщі у вигнанні Ришард Качоровський, начальник Генерального штабу та командувачі всіма основними видами Збройних сил Польщі, депутати парламенту, керівники державних установ, представники духовенства й громадські діячі. Делегація прямувала до Катині для участі в пам’ятних заходах, присвячених 70-й річниці розстрілів польських військовополонених співробітниками НКВС. Чи має росія стосунок до цієї авіакатастрофи? Ну що ви, що ви, що ви!? На цьому тлі цілком зрозуміло звучить процитована Романом Безсмертним, колишнім послом України в Білорусі, фраза Лешека Міллера, екс-прем’єра Польщі. Нещодавно цей «лісовик» чітко сформулював думку всієї цієї братії: «Краще бути ганчіркою москви, ніж памперсом Бандери». Ось вам і «пани»… ганчір’яні.

Я ні на секунду (!) не бажаю полякам зла, але днями одразу кілька спецслужб (зокрема й американська) попередили, що найближчими планами оркостану є реальна перевірка Польщі на міцність. Точніше — реакції НАТО на провокацію проти Польщі. Нагадаю інсценований Гітлером напад на німецьку радіостанцію в місті Гляйвіц (нині Глівіце, Польща). Саме ця провокація, проведена 31 серпня 1939 року, стала головним приводом для вторгнення гітлерівських військ до Польщі. Що ж, подивимося, подивимося, який «Краков’як» станцює пан Навроцький і йому подібні, коли НАТО лише на п’ятий день «прокинеться» і висловить «глибоку стурбованість».

Читайте також:

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса