Ключові моменти:
- Barracuda може працювати за сотні кілометрів від фронту та нести до 300 кг вибухівки
- У підрозділу понад 10 модифікацій БЕКів для різних бойових завдань
- Після успішних атак росіяни тижнями уникають виходу на воду
- Катери постійно модернізують самі військові, адаптуючи їх під нові виклики
Морські безекіпажні системи стали одним із найефективніших інструментів України у війні на морі. Розвиток таких технологій підтримується державними оборонними програмами та платформою Brave1. Журналістка «Одеського життя» Ольга Магазинська поспілкувалася з бійцями підрозділу Barracuda, які розповіли, як створюють і застосовують морські БЕКи та чому їх почали боятися російські військові.
БЕК Barracuda: від мрії оператора до кошмару окупантів
Баракуда – це рід великих хижих морських риб, відомих як «морські щуки». Вони славляться своїми гострими зубами та агресивним стилем полювання.
Їхні тезки – підрозділ морської піхоти – швидкістю і вмінням знищувати ворога не поступаються своєму прототипу. Вже тривалий час військовослужбовці не лише успішно воюють, а й постійно модернізують власну розробку – морський безекіпажний катер Barracuda.
Коли почалася повномасштабна війна, а російські кораблі безкарно стояли в акваторії Чорного моря та обстрілювали Одесу й Україну, Хотаб мріяв: було б круто працювати на якомусь катері, який міг би їх знищувати на відстані. Тоді така ідея – особисто віддалено керувати – здавалася мрією.
Хлопець приїхав в Україну 24 роки тому з іншої країни, але вважав своїм обов’язком вивчити мову країни, де тепер живе. Бо це насамперед – повага. В Одесі багато російськомовних, проте погодитися з твердженням, що Одеса – «русский город», чоловік не може. Перебуваючи на службі, Хотаб постійно зустрічає морпіхів з Одеси та області.
Початок повномасштабного вторгнення морпіх зустрів саме тут. Ще в січні розумів – війна буде. Мав змогу виїхати, але прийняв рішення залишитися. Перші три дні не розумів, що відбувається. На четвертий Хотаб пішов до військкомату, але там були шалені черги – записатися до війська за кілька днів так і не вдалося. Тож вирішив допомагати ЗСУ як волонтер. Познайомився з хлопцями з 35-ї окремої бригади морської піхоти. Возив їм усе, що міг: колеса, генератори, запчастини для дронів. Іноді виїжджав на евакуацію цивільних у Донецьку область. 2025-го долучився до лав ЗСУ – взяв відношення, мобілізувався і вже півтора року служить. Наразі спеціалізується на безекіпажних катерах (БЕКах). Його мрія стала реальністю.
– Наша ділянка фронту має природну водну перешкоду, тому деякі операції можна виконати лише за допомогою човнів. Дрони не замінять людей повністю, але вони здатні створити на лінії зіткнення кіл-зону, мінімізувати нашу присутність, а отже – зберегти життя, – переконаний Хотаб.
Універсальна платформа: на що здатний морський безпілотник?
Коп – командир підрозділу Barracuda, колишній спецпризначинець. Про свої БЕКи знає все, хоча, звісно, не все можна казати. За його словами, один катер може замінити до 10 людей.
Використовують катери морпіхи як дрони-камікадзе, адже БЕКи виходять далеко за лінію бойового зіткнення – туди, звідки у живої людини шанси повернутися нульові. Наразі у підрозділу більше 10 різних модифікацій, кожна з яких пристосовується під конкретний тип завдань.
Залежно від місії, БЕК стає носієм різного озброєння: ручних протитанкових гармат, ракет та іншого. Працює він на мінування/розмінування чи як перехоплювач дронів. Це своєрідна багатофункціональна платформа, яка успішно знищує цілі на суходолі, у повітрі та на воді.
БЕК здатний:
- нести 200-300 кг вибухівки;
- працювати у тилу ворога (200-400 км від лінії зіткнення);
- керуватися з будь-якої точки світу.
– БЕКи максимально працюють на користь України. Ворог зазнає колосальних втрат, а ми при цьому взагалі не ризикуємо людьми, – розповідає Коп. – І що особливо радує, ми б’ємо там, де ворог не чекає. Росіяни відчувають нашу силу і панічно бояться. Після того, як ми виходимо на рубежі, окупанти не наважуються навіть сісти в човен. Після нашої останньої операції вони близько трьох тижнів носа не висовували.
Коли кількість знищених цілей перевалила за три сотні, морпіхи перестали їх рахувати. Натомість, детально аналізують кожне завдання, яке не вдалося виконати.
Окрім бойової роботи, якої не меншає, чоловіки постійно тренуються: відпрацьовують нові локації, цілі, умови. Розвідка, підготовка, планування, налаштування техніки – усе щоразу може бути по-новому, тож вони мають бути до цього готові.
– Це важливо і для операторів, і для інших у підрозділі. Наприклад, вивести на позицію катер з кількома сотнями вибухівки – важко та небезпечно, – каже Коп. – А що робити? На цій війні я захищаю землю, на якій зараз стою.
«Росіяни панічно бояться»: чому ворог не наважується вийти на воду
До війни Хотаб був айтівцем, займався програмуванням і ремонтом комп’ютерів. Майже щомісяця чоловік разом із побратимами модернізує БЕКи. Залучає до створення нових модифікацій усіх членів підрозділу, адже будь-який досвід наших людей – інженерів, слюсарів, комп’ютерників – знадобиться.
– Стабільного розкладу підрозділ немає, нове завдання може з’явитися будь-коли. Це важко, але коли операція завершується успішно, ти відчуваєш неймовірні емоції. І позитив тут не лише від того, що ворога знищено, а й від усвідомлення: нам вдалося приручити техніку та вдосконалити її для нового завдання, – каже Хотаб.
Чоловік переконаний, що ворога потрібно поважати та вивчати.
– Якщо ти його не поважаєш – ти його не аналізуєш. А це 100% шлях до поразки. Не треба думати, що вони тупі. Вони обізнані та вчаться, зокрема, і на нашому прикладі. Мої рідні мають жити у вільній Україні, тому я тут. Впевнений, якщо це не твоя війна, тоді це не твоя країна. Не чекай, поки тебе засунуть у бусик – шукай свій підрозділ, де будеш корисним, – радить Хотаб.
Сучасна війна – технологічна, проте, як і раніше, її рушійною силою є люди. Дякуємо вам, хлопці, ви не лише не даєте наблизитися лінії фронту до нас, а й робите все для звільнення наших тимчасово окупованих територій. Робите затято, потужно і давно.
– Що зроблю після Перемоги? Поїду на три тижні до якоїсь теплої країни просто відпочити й відіспатися. А потім – назад, додому, – каже військовий.
Тож щиро бажаємо, аби мрії Хотаба й тисяч його побратимів справдилися якнайшвидше.
Раніше ми розповідали як українські морпіхи у небі полюють на ворога.
Читайте також: «Я не жертва, я – морпіх»: як психологиня пережила полон і повернулася, щоб рятувати побратимів
