Ключові моменти:
- Ідея книги з’явилася ще після 2014 року, але написати її автор зміг лише під час великої війни
- Текст створювався уривками — під час відключень світла і під звуки тривог
- Одна з головних тем повісті — викрадення українських дітей росією та боротьба за ідентичність
- Книга вийшла майже самостійно, збережена такою, якою її задумав автор
«Одеське життя» пропонує своїм читачам репортаж журналістки Марії Котової з презентації в Одеській обласній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського книги ветерана російсько-української війни Володимира вакарчака «Не брат». Він розповів як народився його твір, як його друкували. Окрему увагу приділено темам, які мають суспільну вагу: депортації українських дітей, культурному спротиву та ролі літератури під час війни.
Не класична літературна історія
В Одесі відбулася презентація книги уродженця Рені, колишнього прикордонника Володимира Вакарчука — повісті «Не брат», яка народилася не з письменницьких амбіцій, а з війни.
Це не класична літературна історія. Це текст, який, за словами самого автора, «підштовхнула написати москва».
Ідея книги з’явилася ще у 2014 році — після окупації Криму й початку війни на Донбасі. Але тоді Вакарчук не наважився. Каже чесно: не вважав себе письменником і не знав, чи вистачить йому сил.
Повномасштабне вторгнення у 2022 році стало тією точкою, після якої відкладати написання вже було неможливо.
Писав уривками: по пів години, по годині. Іноді — в темряві, коли вимикали світло. На заряді ноутбука, поки тримала батарея.
«Якби цієї війни не було — не було б і цієї книги», — каже автор.
І в цій фразі, мабуть, уся її суть.
«Не брат» — це повість про майбутнє. Про Україну після перемоги. Але ця перемога тут не лише військова — це ще й внутрішня перемога: над страхом, слабкістю й звичкою чекати, що хтось прийде і врятує.
Зробити українське суспільство мудрішим
Автор не приховує: головне завдання книги — зробити українське суспільство мудрішим.
Щоб ми нарешті зрозуміли просту річ: сильна й справді незалежна Україна потрібна передусім нам самим.
Одна з найболючіших ліній книги — викрадення українських дітей росією. Це не випадковий сюжетний хід. Це реальна рана війни, яку автор не міг оминути.
Особливо сильним став образ дівчинки, яка, опинившись у росії, відмовлялася говорити російською мовою.
Навіть під тиском.
Навіть у страху.
Вона трималася за українське слово, як за останню нитку, що пов’язувала її з домом.
Під час зустрічі автор зізнався: персонажі книги — збірні образи українців. У кожному епізоді хтось упізнає себе, своїх близьких, свою історію.
І, можливо, саме тому ця книга звучить так болісно й правдиво.
Окремо говорили й про обкладинку.
Її концепцію автор придумав сам. Передню частину допоміг втілити художник Анатолій Іщенко, а деякі деталі Вакарчук домальовував особисто. Зворотну обкладинку створила художниця з Києва.
У цій книзі все дуже особисте.
Навіть шлях до друку виявився непростим: одні видавці намагалися кардинально змінити текст, інші — боялися видавати книгу через її гостроту.
У результаті книга вийшла майже самостійно — без гучного імені видавництва на обкладинці, але з повною авторською чесністю всередині.
І це, мабуть, найважливіше.
Бо «Не брат» — це не про художню вигадку.
Це про війну, яка проходить крізь людей і залишає в них слова.
А слова, як відомо, теж воюють. Іноді — дуже влучно.
Раніше ми повідомляли про презентацію книги Володимира Вакарчука у Рені.
Читайте також: Фільм «Вона» про дружин морпіхів показали у Болграді
