Ключові моменти:
- Одеські чотирикласники та менші класи все шкільне життя навчаються в умовах повітряних тривог і регулярних спусків до укриття.
- Більшість учнів віддають перевагу очному навчанню замість онлайн-формату.
- Педагоги та батьки відзначають зростання стресостійкості й швидке дорослішання дітей.
- Для багатьох родин школа під час війни стала безпечнішим простором, ніж дім.
Матеріал підготовлений на основі безпосередніх розмов журналістки «Одеського життя» з керівництвом, педагогами, учнями та батьками одеського ліцею №73.
У тексті використано прямі цитати дітей третього класу, які навчаються очно та регулярно спускаються до укриття під час тривог. Також враховано позицію батьків щодо безпеки освітнього процесу та їхню оцінку змін у поведінці й психологічному стані дітей.
Як педагоги Одеси опанували науку захисту дітей
Сучасні одеські четвертокласники – це діти, які ніколи не бачили «мирної» школи. Їхній перший дзвоник пролунав під звуки сирен, а замість ігор на перервах вони вчили маршрути до найближчого бомбосховища.
Проте у стінах одеського ліцею №73 сталося диво: школа перетворилася з простого закладу освіти на «острів безпеки», де вчителі рятують не лише оцінки, а й дитячі мрії. Як навчити дитину не боятися темряви укриття та чому малюки обирають парту в підвалі замість зручного дивана вдома – у нашому матеріалі.
Катерина Шикман, директорка одеського ліцею №73, згадує, що найскладнішим на початку війни було повернення до очного навчання в стінах ліцею. Коли діти вдома, відповідальність за їхні життя покладена на батьків. Коли учні в школі – тут вже починається відповідальність педагогів.
– Нам доводилось вчити дітей швидко, не розмовляючи і не відволікаючись на якісь сторонні моменти, спускатись до укриття, навіть портфелі та одяг вони залишали в класах, – згадує Катерина Шикман. – Емоційно учням молодшої школи було і лячно, і незвично. Але головним стало збереження життя дітей, тому стільки уваги ми приділяли розробці ефективних маршрутів та швидкості спуску дітей до укриття.
За спогадами освітян, на початку війни багато батьків, коли починалась тривога, бігли до шкіл, щоб пересвідчитись, що з дітьми все добре. Комусь із них і самим потрібна була допомога, щоб подолати панічну атаку. Але потім батьки зрозуміли: в ліцеї безпечніше, ніж вдома, бо тут з дітьми дорослі і є сучасне укриття.
– Як мамі мені сьогодні теж спокійніше, коли моя дитина в школі, – каже Катерина Шикман. – Бо саме школа гарантує найбільш безпечні умови перебування дитини під час повітряних тривог. На мою думку, під час війни головним призначенням ліцею стало навіть не навчання, а збереження життя учнів.
Про що мріють одеські діти, які ніколи не вчилися за мирних часів
Добре відоме висловлювання «Всі ми родом з дитинства» має глибокий зміст. Саме в дитинстві, за часів навчання у школі, дитина вчиться спілкуватись з однолітками, формує себе як особистість, починає мріяти про майбутнє і будувати плани на подальше життя.
– Ми не повинні дозволяти війні красти в дітей дитинство та мрії, – впевнена Лариса Гарда, вчителька початкових класів. – Саме тому на другому році війни ми запропонували учням 2 класу конкурс «В чому полягає сенс життя». На той час багато учнів виїхали за кордон, але вони і їхні батьки постійно підтримували з нами звʼязок. Діти говорили про важливість дивитись у небо і бачити там лише хмарки, про спокійне приготування сніданку для всієї родини у вихідний день, про мандрівки до інших країн, але обовʼязково з квитком на зворотній шлях додому, про можливість витримати всі випробування, які роблять людей ще сильнішими.
До свята весни діти малювали подарунки матусям. І ті, хто був в Одесі, і ті, хто за кордоном, – вони всі були на звʼязку. Лариса Гарда тоді до останнього стримувала сльози. Розридатись вона собі дозволила лише тоді, коли вимкнула камеру.
– Я тоді думала про велику несправедливість, коли війна відбирає в дітей найкраще – безтурботне дитинство, – каже Лариса. – І ми, дорослі, повинні зробити все можливе, щоб діти раділи, всміхались, грались, готували подарунки мамам.
На думку Лариси Гарди, і діти, і вчителі, і батьки дуже змінились під час війни. Зокрема, спокійніше стали ставитись до тривог і прильотів. Це в ліцеї побачили тоді, коли з Чехії повернулась родина учня – вони виїхали на початку повномасштабного вторгнення. Коли почалася тривога, мати хлопчика сильно запанікувала, не знаючи, що робити. Лише обійми Лариси Гарди, її спокійний голос допомогли жінці опанувати істерику і спокійно спуститись до укриття.
Малюки з напівзаплющеними очима йшли до укриття
Поряд із 73-м ліцеєм знаходиться дитячий садочок. Освітяни згадують, як на початку війни до них в укриття вели вихованців садочку – малюки навіть не встигали відійти від денного сну, з напівзаплющеними очима йшли у безпечне місце. Дивлячись на це, учні молодших класів ліцею намагались поводитись як дорослі, не показуючи свого страху та напруження під час тривог. Хоч це зовсім не означало, що діти залишалися байдужими до того, що відбувалось.
– За ці роки ми навчились діяти відповідно до обставин, щоб забезпечити максимальний рівень безпеки, – каже вчителька початкових класів Олена Саракул. – Якщо вночі було багато прильотів, могли дозволити дітям відпочити і не йти на заняття. Бо головне – щоб паніка повністю не заволоділа всіма, не перетворилась на головний стан людей. Тому і в укритті ми завжди намагаємось у щось пограти з дітьми, дати їм розмальовки чи увімкнути цікавий фільм. Звісно, страх прильотів є у всіх. Тому так важливо перемкнути увагу дітей під час тривоги на щось інше.
Попри війну та страх діти обирають школу, а не онлайн
Сьогодні діти, які прийшли до ліцею після початку війни, завдяки зусиллям батьків та педагогів, своєму бажанню продовжити навчання, призвичаїлись до того, що відбувається, як до гри за участю зокрема й дорослих. Саме так дитяча психіка захищається від надто негативних вражень.
– Головне в школі – це спілкування з друзями, тому ходити до школи я люблю, – каже учениця 3 класу Софія.
Попри всі проблеми вона обожнює перебувати в ліцеї.
– Я дуже люблю спілкуватись з друзями, тому ходити до школи мені подобається більше, ніж займатись онлайн, – каже Софійка. – На уроках можна краще розібратися з темами з математики, української мови. Це для мене важливо, бо в подальшому хочу вивчитися на стоматолога.
Підтримує Софійку у любові до перебування у школі і Даня, теж учень 3 класу:
– Мої улюблені предмети – такі, де можна дізнатись багато нового про природу, людей, рослини. Дуже цікаво з однокласниками обговорювати нові знання, тому я теж більше полюбляю приходити до школи, ніж займатись онлайн. Ще люблю уроки фізкультури, щоб не сидіти весь час на одному місці.
Одеські діти швидко подорослішали і готові до будь-яких випробувань
Батьки дітей, які почали навчання після початку війни, говорять про швидке їх дорослішання і спроби захистити й допомогти їм не панікувати та залишатись, наскільки це можливо, спокійними.
Олександра Сазанович, мама учениці 3 класу:
– Спершу найважчим було пояснити дитині, що відбувається. Я розуміла, що здаватись не маю права, бо життя триває і дитина не повинна страждати через війну. Тому ми багато говорили про необхідність навчання, про важливість уважно слухати одне одного.
Ірина Файнгольц, мама учня 3 класу:
– Моїй дитині було 4 роки, коли почалася війна. Я сама пережила панічні атаки, які дуже складно доводилося долати. Тому певні проблеми ми вирішували з ним разом. Наш дім з паркінгом, який виконує роль укриття. Але потім я вже зрозуміла, що краще не лише синові, а й мені під час повітряної тривоги прийти до ліцею. В нормальному укритті безпечніше, бо паркінг – це все-таки не укриття. Я побачила, що син став дуже стресостійким, він простіше ставиться до тимчасової відсутності опалення, води чи світла. Каже, нічого, зʼявиться. Тому я впевнена: наші діти, які навчаються під час війни, набувають того досвіду, який дозволить їм подолати будь-які перешкоди і випробування у майбутньому.
До цього немає чого додати. Дійсно, діти, мабуть, щоб захистити від негативних емоцій батьків, зараз швидше стають дорослішими і мудрішими. Але так хочеться їм побажати все-таки якомога скоріше повернутись до мирної школи, де вони матимуть можливість бути просто дітьми – веселими, пустотливими, непередбачуваними.
Раніше ми повідомляли, що особливі одеські діти ще довго будуть без ресурсного центру, який зруйнувала Росія.
Пропонуємо дізнатися, чому в елітному ліцеї Столярського недобір учнів та що відбувається з головною музичною школою Одеси.
Читайте також про вигадані факти та помилки в українських підручниках географії.
