Поляк Борис Тинка про пляжі Одеси: яке місце улюблене

Ключові моменти:

Борис Тинка розповів, чим для нього особливі одеські пляжі.
Ланжерон, Лузанівка та Аркадія мають різні характери й історії.
Дача Ковалевського повертає автору спогади про довоєнну Одесу.
Одеські пляжі стали для нього літописом міста, написаним морем.

Борис Тинка знає Одесу не з туристичних буклетів. Польський журналіст, письменник і гід багато років досліджує місто, пише про нього книги та водить сюди гостей із Польщі. У цій авторській колонці він дивиться на Одесу з боку моря — згадує знайомі пляжі, розповідає їхні історії та повертається до місця, яке особисто для нього стало символом міста до війни.

Це не путівник із переліком пляжів. Швидше, особиста прогулянка узбережжям, де за піском, хвилями, чайками й старими назвами проступає Одеса, яку Борис Тинка полюбив і яку сьогодні згадує особливо гостро.

Одеські пляжі простягаються майже на тридцять кілометрів

«Подих вітру з відкритого моря лоскотав повіки, а солонуватий кисень ще довго залишався в легенях…» – колись писав Костянтин Паустовський, згадуючи один із уже неіснуючих пляжів Одеси. Важко знайти кращий опис міста, життя якого вже понад два століття визначає ритм Чорного моря.

Справжнє обличчя Одеси починається там, де бруківка поступається місцем піску, а аромат кави змішується із запахом солоної морської води. Саме пляжі здавна були місцем, де зустрічалися всі світи: заможні купці, рибалки, студенти, митці, пенсіонери й діти. Тут не мав значення соціальний статус. Адже біля моря всі рівні.

Небагато європейських міст можуть похвалитися таким вражаючим узбережжям. Одеські пляжі простягаються майже на тридцять кілометрів. Більшість із них набула сучасного вигляду лише у 1960-1970-х роках. До того ж Чорне море поступово відвойовувало у міста нові ділянки суші. Кручі сповзали у воду, а хвилі щороку забирали нові метри берега. Лише масштабний проєкт із будівництва хвилеломів, укріплення схилів і насипання широких пляжів подарував Одесі узбережжя, яке сьогодні знає весь світ.

Хоч пляжі й різні, життя на них тече однаково. Хтось читає книжку, хтось спить на розпеченому піску. Діти будують замки, старші грають у шахи, продавці прогулюються з кукурудзою та морозивом, а здалеку долинає сміх людей, які бодай на мить забули про повсякденні турботи. Саме ця звичайність завжди була найбільшою чарівністю одеського узбережжя.

«Фонтанка», «Крижанівка», «Лузанівка» – пляжі для тих, хто цінує тишу більше, ніж гамір

На північній околиці міста лежить «Фонтанка». Це місце обирають ті, хто цінує тишу більше, ніж гамір. Морське повітря вже багато років вважається союзником людей, які мають захворювання дихальної системи. За кілька кілометрів звідси розташована «Крижанівка» – затишний пляж, оточений садами, повними квітів, невеликими кав’ярнями та пансіонатами. З його берега чудово видно кораблі, що очікують на вхід до Одеського порту.

Трохи далі простягається «Лузанівка» – один із небагатьох природних пляжів Одеси. Її історія почалася з прізвища генерала Фоми Лузанова, власника цих земель. Згодом сюди проклали трамвайну лінію, яка з 1927 року привозила мешканців міста, спраглих літнього відпочинку. До сьогодні це місце залишається без хвилеломів, із пологим заходом у море та напрочуд чистою водою. Прогулянка сусіднім парком дозволяє забути, що лише за кілька кілометрів працює один із найбільших портів Чорного моря.

«Історичні» пляжі Одеси – «Ланжерон» та «Відрада»

Найдавнішу історію розповідає «Ланжерон». Саме тут колись знаходилася літня резиденція графа Ланжерона. До наших днів збереглася характерна арка з написом «ЛАНЖЕРОНЪ», що нагадує про часи, коли ця місцевість була місцем зустрічей аристократії. Сьогодні «Ланжерон» вважається одним із найчистіших пляжів міста, хоча мало хто з туристів знає, що ще сто років тому це була вузька кам’яниста смуга берега, якій постійно загрожували зсуви.

За кількасот метрів починається «Відрада». Для багатьох одеситів дорога до цього пляжу не менш важлива, ніж саме купання в морі. Згори відкривається чудовий краєвид на берегову лінію, що тягнеться на багато кілометрів. Це образ, який назавжди залишається у пам’яті. Ще більш незвичайним є пляж «Дельфін». Протягом багатьох місяців його головною «пам’яткою» був танкер Delphi, який шторм викинув на берег. Цей уламок став символом сили моря, яке час від часу нагадує людині, хто насправді господарює на цьому узбережжі.

Якщо вам «потусити» – ласкаво просимо в Аркадію

І, зрештою, Аркадія – місце, що викликає найбільше емоцій. Одні бачать у ній символ сучасної Одеси – розкішних готелів, клубів і ресторанів. Інші згадують стару Аркадію, коли до неї вели затінені алеї, а найбільшою розвагою була прогулянка берегом моря. Правда, як завжди, десь посередині. Попри свій комерційний характер, Аркадія й сьогодні залишається місцем зустрічей одеситів. Увечері сюди прямують переповнені маршрутки, трамваї та нескінченний потік людей, які хочуть хоча б недовго послухати шум хвиль.

Пляж «Золотий Берег»: легенди про піратів та катакомби

На іншому кінці міста розташований «Золотий Берег». Уже сама назва пробуджує уяву. Одні кажуть, що вона походить від кольору піску. Інші розповідають легенди про турецькі кораблі, навантажені золотом, або про таємничі виходи з катакомб. Незалежно від того, яка з легенд правдива, прогулянка вздовж цього пляжу залишається одним із найпрекрасніших вражень на Чорному морі.

«Дача Ковалевського» – пляж, який повертає спогади про світ до війни

Є місця, до яких я частіше повертаюся у спогадах, ніж у реальному житті. Для мене одним із таких місць, безперечно, є пляж «Дача Ковалевського» в Одесі. Він не найвідоміший. Тут немає натовпів, характерних для Аркадії, чи галасу найбільших курортів. Він трохи суворий, ніби живе за власним ритмом. І, мабуть, саме тому став таким близьким моєму серцю.

Тут день починається із запаху моря. Сонце повільно піднімається з-за горизонту, освітлюючи рибальські човни та невеликі будинки, розкидані вздовж узбережжя. Хвилі роками б’ються об берег у тому самому ритмі, ніби відміряють час за власним годинником. Тут час тече інакше – повільніше, спокійніше. Ніхто нікуди не поспішає. Люди розмовляють упівголоса, більше прислухаючись до крику чайок і шуму Чорного моря, ніж до звуків міста. Повітря насичене ароматом солоного морського бризу, який неможливо сплутати з жодним іншим ароматом у цілому світі.

Увечері пляж порожніє. На воді з’являються золоті відблиски призахідного сонця, а небо набуває відтінків рожевого, помаранчевого та фіолетового. У такі миті здається, що Одеса ненадовго завмирає, залишаючи лише море й людей, які вдивляються в обрій. Слова стають зайвими. Достатньо просто сидіти й слухати хвилі.

«Дача Ковалевського» для мене це значно більше, ніж просто пляж. Це місце, яке повертає спогади про світ до війни, – спокійний, простий і справжній. Світ дітей, які бігали по піску, і людей, що приходили до моря не за розкішшю, а за тишею.

Сьогодні я розумію, що спогад про цей пляж несе в собі щось значно більше, ніж лише образ піску й хвиль. Разом із ним повертається Одеса, якої багато хто з нас уже ніколи не побачить. Залишаться фотографії, розповіді та спогади. Для мене «Дача Ковалевського» назавжди залишиться місцем, де літо ніколи не закінчується, а Чорне море шумить так само, як і багато років тому.

Саме туди я найчастіше повертаюся думками. Не тому, що це найкрасивіший пляж, а тому, що він найодеськіший. У ньому є все, що я полюбив у цьому місті: простота, спокій, чайки, вітер і відчуття, що час може текти повільніше.

*****

Сьогодні багато які з цих місць виглядають інакше. Війна відібрала у мешканців безтурботність, а частина пляжів тривалий час залишалася закритою. Проте в пам’яті й досі живе довоєнна Одеса із запахом кавунів, солоного моря й гарячого піску. Одеса, у якій найважливішою подією дня був захід сонця, за яким спостерігали з пляжу. Бо одеські пляжі ніколи не були лише місцем літнього відпочинку. Вони були і залишаються літописом міста. Оповіддю, написаною піском, хвилями й людськими спогадами. А до таких місць повертаються все життя.

А ви? Чи є в Одесі пляж, до якого ви також повертаєтеся думками?

Читайте також: