Що б не відбувалося, а для одесита, що пише, як і раніше, найцікавіше - люди, деталі, фразочки, забавні діалоги. І за місяць спостережень встиг зібратися цілий щоденник.
Чоловік із ранку побіг на будівельний ринок за коронкою для турбіни. Війна війною, а роботу ніхто не скасовував.
З продавців на місці був лише один. Намагався продати коронку за 450 грн.
– Вчора ще по 320 було! – обурився чоловік. – Зовсім з глузду з’їхали! Ну вас нафіг із такими цінами!
– Та ти бачиш, що в місті робиться? – обурився продавець.
– Бачу, – погодився чоловік. – Ціни загинають, зовсім з глузду з’їхали.
– Та завтра взагалі по 600 буде, розумієш?!
– Я завтра зайду тоді, подивлюся, – не став сперечатися чоловік.
– Та ну тебе до біса! – заволав продавець.
І таки продав за 320.
***
Дочка Ліза розпереживалася, що воду будь-якої миті відключать, і помчала мити голову.
– Я, – каже, – з брудною головою ніяк не можу! Раптом нам на вулицю вибігати при вибухах, а в мене волосся жирне, фу!
Заняття у школі дистанційні. Перших двох уроків не було, на третьому опинилися лише вчителька та один хлопчик.
– Не заходитиму, – забурчала Ліза. – Що я з ними як поц утрьох сидітиму?!
– А ти уяви, як їй страшно, – нагадала я. – Адже теж хоче сидіти в соцмережах і крутити новини по колу. Або дзвонити рідним. Або тікати за гречкою. Або молитися. Або панікувати. А вона сумлінно зайшла і читає геометрію одному хлопчику…
Вмовили, зайшла. Геометрія звичайна, лише трохи бентежать часом фрази:
– О, це у вас бабахнуло?
– Ні, це дверима грюкнули! Все нормально. О, а тепер таки бабахнуло щось…
***
Вийшли на вулицю з доньками, а навперейми вже біжить нахабний одеський жебрак:
– Ану допоможіть швидко, чим можете! Бачите, війна! Людина терміново потребує хоч пари копійок!
Посоромилися, дали йому 5 гривень.
– І шо, і це все? І шо, більше ні?! – насупився жебрак.
– Поки що – ні, – відрізала я.
Але не без сорому, звісно.
Кажу чоловікові:
– Ось євреї – завжди молодці, любо-дорого подивитися! І нам допомагають, і своїх охочих активно вивозять…
– Так, – відгукується чоловік. – Прямо «Бий Росію, рятуй ж*дів!» виходить…
І ми чомусь дуже довго сміємося.
Стала бурчати на ледарів-дочок іншими словами.
Раніше моєю черговою фразою було:
– Ну, звичайно, всі лежать по диванах, а то раптом війна, а ми втомилися!
Тепер говорю:
– Ви б прибрали зі столу по собі, так? А то срач такий, що перед проклятими окупантами незручно…
***
Гумор стає дедалі більше… Навіть не знаю, як сказати. Коротше, все більше.
Сьогодні, читаючи вголос зворушливе оголошення – «Виводжу українців до Молдови» – я додала вголос:
– Можливий опт або роздріб, оплата післяплатою, ага…
Ще на тему: Як війна змінила вуличну рекламу та гумор в Одесі
***
Якраз перед вечірньою повітряною тривогою порадувала пса Руді розкішною кісткою. І все б добре, але хрускіт яловичих кісток, виявляється, жахливо заважає прислухатися, в якому боці шандарахнуло і чи не стріляють уже у дворах.
– Значить, треба запам’ятати – і перед повітряними тривогами кісток йому не давати! – Ділово вирішила я.
І то правильно: треба запам’ятати.
Увечері поскаржилася сусідці, що п’ятий день ламаю голову, як зараз перевезти величезний книжковий стелаж, який віддають задарма, але забрати треба зараз.
– Я б його вже і своїм ходом дотягла на горбу. Але якось боюся: ще подумають, що я мародерю! Такий мародер-ідіот, який насамперед побіг у бібліотеку… Або ще гірше: хтось сфоткає і викладе в мережу, ніби Найденко біжить із Одеси, прихопивши свої меблі, ганьба…
– Ой, гаразд! – Знизала плечима сусідка. – Ти хіба не можеш сказати, що героїчно тягнеш цю полицю на барикади?
Виглядаю жахливо, тож навіть перед ЗСУ та територіальною обороною незручно: он яке опудало доводиться у тому числі захищати.
Але раптовий комплімент отримала вчора від патрульного під час перевірки документів.
– Дайте, – кажу, – перегорну сторінку паспорта, а то ця у 16 років зовсім уже не схожа! Та й та, що у 25 років, уже не дуже…
– Залишіть! – скомандував патрульний. – Дуже схожа.
***
Панікери стають дедалі смішнішими, реагувати на них все простіше.
Кричать: «Задерте всі вікна та щілини! Завтра планується хімічна атака!
Відповідаю: «Не шуміть дарма! Не знаю, що там завтра, але сьогодні за відчуттями – зима, тому всі вікна і щілини вже надійно задерті».
Кричать: Водоконал попередив не пити воду з крана! У воді буде зараза! У них закінчується (кінчився) хлор!
Відповідаю: Ну так нехай закінчується. По-перше, хто зараз п’є сиру воду із крана? По-друге, її вже давно обробляють не хлором».
Кричать: «Настали останні, окаянні дні, Бог прокляв землю!»
Відповідаю: «Знаю. І ось пощастило, що сусідню, а не нашу!»
***
Тепер, коли іноземці запитують ввічливе запитання «Сподіваюся, ви в безпеці?», так і підмиває відповісти, хихикаючи:
– Поки немає. І ви, до речі, також!
Згадала, що мені нагадують новини про нас із Росії.
20 років тому була міська божевільна в Одесі, яку так і звали – «Америка замітає сліди».
Каталася в громадському транспорті і діловито вигукувала:
– Америка замітає сліди! Досить мовчати! Руками наших шахтарів вирощують зараз яйця черв’яків, якими потім цькують мізки наших дітей та жінок!
І таке інше.
Ми ще потім кілька років думали, куди вона поділася, коли зникла.
Вирішили, що померла чи на лікуванні. А бабка-то чудову роботу знайшла!
Майже всі колишні улюблені фрази в ході, але тепер дуже свіжо звучать у нових, несподіваних контекстах.
Днями, коли старша дочка збиралася залишитись на ніч у гостях, чоловік заперечив, що зараз варто триматися разом.
– Нехай ночує там. Хороша господиня не кладе всі яйця в один кошик, – нагадала я.
– А гречка взагалі буває? – Поцікавилася я вчора у продавщиці в супермаркеті.
– Кілька разів на тиждень привозять пристойно. Але треба чатувати, – озвалась дівчина.
– Розбігається швидко і врозтіч?
– Та накидаються на неї, як дикуни, – жалібно зачепила продавщиця. – Дехто рвуть один у одного з рук буквально! Якась істерика! Хліб он лежить до вечора, але вранці обов’язково хтось вистачає п’ять булок і тягне на касу, а ми вслід кричимо: «Куди?! Ще не прийняли товар! Його ж вам не проб’ють навіть!
Потім дівчина дивиться на мене стривожено (раптом я теж із цих?) і додає чемно:
– З ранку приходьте, гречка кілька разів на тиждень обов’язково буває. Але доведеться боротися…
Я оглядаю полицю різного рису, повну вітрину м’яса та посміхаюся:
– Ні, не настільки героїчно ми любимо гречку. Якось на пісному плові зі свининкою переб’ємося!
***
Подруга обговорює зі мною останні новини.
Говорить голосно, ще голосніше смикає маленьку дочку, яка шумно балується.
Але на слові «війна» подруга щоразу нахиляється до мого вуха і шепоче.
– Ти що? – питаю. – Війну «війною» називати соромишся?
– Вона у нас зовсім ще дитина, – пояснює подруга. – Ми при ній це слово вирішили не говорити поки що.
– Так, про всяк випадок: а слово “секс” ви теж при ній говорити пошепки?
– Ні, це й уголос можна! Що таке «секс» вона взагалі ще не розуміє.
Дочка Настя сміється:
– Деякі речі навіть зараз не змінюються! Увечері дивимося на небо, а там вогні миготять: білі, червоні, щось спалахує… жах, коротше… А дядько Боря курить і зітхає сумно:
– А ось це, здається, мільйон доларів вибухнув! Ехх…
– Росіяни біжать, як собака з підбитим хвостом! – Сказав днями з екрану якийсь телеведучий.
Я обурилася: з стиснутим же! З стиснутим хвостом. Війна – не привід псувати старі приказки.
Через пару годин говорила зі старою знайомою, яка скаржилася на «нервовий жор». Дослухала її та видала:
– Так, апетит часто приходить під час лиха!
Що ж… мабуть, настав час створювати наші нові приказки.
Читайте також: Продається танк біля Привозу та інші сторінки одеського військового арт-щоденника
Заголовне фото: малюнок Олени Мондер (Facebook-сторінка Арт-студії «Море»)
У Приморському та Пересипському районах Одеси 4 липня тимчасово припинили роботу більшість маршрутів електротранспорту. Причиною… Read More
У суботу, 5 липня 2025 року, в Одесі та Одеській області очікується досить тепла погода… Read More
В Одеській міськраді ухвалили рішення, яке обмежує повноваження райадміністрацій щодо погодження нових залізних гаражів. Тепер… Read More
Міський голова Одеси Геннадій Труханов отримав подяку від командування Третьої окремої штурмової бригади. Відзнаку вручили… Read More
Напевно, більшість людей люблять бути душею компанії. Є різні способи привернути до себе увагу і… Read More
Албанці, як і представники інших народів Нижнього Придунав'я, переживали різні часи. Були й ситі роки,… Read More
