Статті

Весілля буде після війни: історія двох українських біженців-музикантів у Болгарії

Після початку війни багато українців були змушені залишити свої домівки в пошуках безпеки. Серед них — музиканти Пилип Паженов і Марина Хохлова, які знайшли притулок у болгарському місті Русе. Працюючи в державній опері, вони не тільки адаптувалися до нових умов, але й продовжують жити музикою, яка стала їхнім рятівним колом у важкі часи. Мрії про повернення додому та весілля в Україні додають їм сил рухатися вперед.

Болгарська з українським акцентом

Про музикантів із Запоріжжя, які виступали і на одеських сценах, мені розповіла кореспондентка Болгарського національного радіо Ася Пенчева. А я переповідаю вам.

Русе – це місто, яке знаходиться на Дунаї та межує з Румунією.

Після лютого 2022 року воно стало одною з вхідних дверей для тисяч українців, які шукали порятунку від війни. Багато з них просто проїхали через Болгарію. Хтось попрямував до інших міст та країн, а частина залишилися тут.

У державній опері в Русе сьогодні шестеро музикантів розмовляють болгарською мовою з українським акцентом, оскільки українська мова є їхньою рідною. Серед з них — Пилип Паженов і Марина Хохлова.

У перший робочий день почалася війна

Ця закохана пара – віолончелісти, які гастролювали в різних країнах. Деякий час Пилип працював віолончелістом і в Одеській філармонії. Але потім вирішив повернутися до рідного Запоріжжя. Там він взяв участь у конкурсі на диригента Державного драматичного театру і переміг, отримавши бажану посаду. Тож Пилип і Марина вирішили облаштуватися в Запоріжжі та працювати разом. Він як диригент, вона як віолончелістка. Крім того, Пилип планував почати навчання в аспірантурі в Одесі і далі розвивати свої музичні здібності та у майбутньому навчати студентів.

Але в їх перший робочий день почалася війна. І всі плани провалилися.

— О шостій ранку до нас зайшла розплакана мама і сказала: «Почалося». Країна поринула у хаос. Всюди на вулицях були танки. Комендантська година. Ракети, тривоги. Життя, як у всіх українців, почало текти не по днях, а по хвилинах. Ми не були впевнені, що буде через годину, — згадує Марина.

Обирали країну за відчуттям

Намагаючись зрозуміти, що робити далі, як і на що жити, де працювати, музиканти почали шукати роботу в Європі.

Зрештою вони обрали Болгарію. По-перше, тому що вона ближче до рідної країни, а ще тому, що, за їхнім відчуттям, український і болгарський народи дуже близькі, а мови схожі.

Пилип написав листа пану Пламену Бейкову, директору державної опери Русе. Той негайно відповів і сказав, що підготує для них місця, але вони мають скласти іспит. Для досвідчених музикантів це не стало проблемою, і вони поїхали із Запоріжжя.

У травні 2022 року 30-річні Пилип Паженов і Марина Хохлова прибули до Русе і невдовзі увійшли до складу музичної групи однієї з найстаріших опер Болгарії.

Тут молоді люди на практиці переконуються, що болгари дуже переживають за українців, не підтримують страшну війну і щиросердно намагаються допомогти. Пилип із Мариною намагаються адаптуватися, вивчають болгарську мову та якісно виконують свої професійні обов’язки.

Весілля буде, коли закінчиться війна

Музика в житті Пилипа і Марини виявляється рятівною не тільки як професія, але і як світ, в якому живуть гармонія і любов.

— Музика лікує. Музика загоює наші рани. Коли почалася війна, музика почала звучати по-іншому. До війни в Україні ми грали і переживали певні емоції, думки. І зараз я, як українець, поки граю, думаю про те, що відбувається на моїй батьківщині. Тому і музика зовсім інша. Мені дуже подобається, що в Болгарії люди із задоволенням ходять на класичні концерти. Мені також подобається, що влада докладає зусиль для підтримки культури. Уряди мають робити саме це. Вкладати в культуру, щоб не було війни, – поділився Пилип.

Поки триває війна, Пилип і Марина залишатимуться у Русе. Вони щоразу висловлюють глибоку та сердечну подяку керівнику опери Пламену Бейкову та колегам по оркестру, які прийняли їх у свою спільноту.

Нещодавно глядачі в залі помітили, що біля віолончелі Марини стоїть маленький букет з білих квітів.

— Ці квіти я отримала із пропозицією руки та серця від Пилипа, — каже Марина, — і додає, що весілля буде, коли закінчиться війна, і воно обов’язково буде в Україні.

Читайте також:

Анна Терзивец

Я родилась и выросла среди бескрайних степей Буджака, которые люблю всем сердцем. После окончания школы уехала в Болгарию, где в Софийском университете получила журналистское образование. Вернувшись в Одессу, с 1999 года с головой ушла в журналистику. Работала в газете «Роден край», сотрудничала со многими одесскими и киевскими изданиями, а еще - писала стихи: о родном крае, о песнях бабушки, о лозе, посаженной дедушкой… и о любви. «Любовь свята» - именно так называется мой первый сборник стихов. С 2013 года я - автор и ведущая телерадиопрограммы «Голос болгар». Но остаюсь верной и писательскому ремеслу. Буду рада делиться с вами историями замечательных людей Буджака и своей любовью к жизни.