Як працюється під час війни водіям з Одещини

Будь ласка, передайте вдячність водіям приміських рейсів Бессарабське – Миколаївка і Бессарабське – Петрівка. Це такі добрі хлопці – завжди йдуть назустріч: і піднятися в автобус допоможуть, і сумки загрузять. Ми як переселенці живемо в Буджаку в соціальному центрі, городів своїх не маємо, тому часто їздимо у Бессарабське на базар. І як добре, що є такі уважні, доброзичливі водії, які ставляться до пасажирів з розумінням. Дай їм Бог здоров’я!

Із таким проханням до мене звернулися переселенці з Херсонської та Донецької областей, які мешкають в Буджацькому (Бородінському) соціальному центрі.

Ще на тему: Вони втратили все і розпочали з нуля: три історії переселенців на Одещину

Одним із потужних пасажирських перевізників у колишньому Тарутинському районі є товариство «Алек-М» із керівником Іваном Стеріополо.

– Іване Миколайовичу, ви теж водій з великим досвідом, як працюється зараз?

– Працювати водієм, особливо під час війни – це тяжкий труд. Адже крім того, що ти кермуєш та відповідаєш за життя і здоров’я людей, ще, перетинаючи блокпости, ти маєш зберігати спокій, рівновагу, а іноді й відстоювати права своїх пасажирів. Водій – це насамперед відповідальність, відволікатись просто неприпустимо. Тому розум має постійно бути ясним, і всі особисті проблеми треба залишати за межами транспортного засобу. Потрібна і моральна, психологічна стійкість, адже люди виснажені війною, лаються, конфліктують. Водій не має на це провокуватися – в кожній ситуації має зберігати спокій і рівновагу.

Взагалі, дорога – це непередбачувана річ. Особливо наше бездоріжжя між селами. Машина, незалежно від її технічного стану, в будь-який час може вийти з ладу. Тому кожен наш водій ще і автомеханік, який може відремонтувати дрібні несправності.

– Які рейси сьогодні обслуговуєте?

– Ми здійснюємо шість автобусних рейсів в Одесу. Є місцеві рейси в Бородінській громаді з Бессарабського в Петрівку, Височанське, Лісне, Миколаївку і в Тарутинській – в Лужанку, Петрівськ Перший і Соборне. По Бородинській ми пройшли тендер і уклали довгостроковий договір, а по Тарутинській виникли проблеми. Тендер ми пройшли, але договір не уклали, бо нас не влаштували умови тендеру – нам запропонували договір лише на рік. Це надто короткий термін, адже на кожен рейс треба пройти купу перевірок, отримати сертифікати, технічну документацію, а це коштує грошей і чималих, тому нам не вигідно укладати короткотривалі договори.

– Декілька слів про пільги для хлопців-військових?

– Зараз пільги для військових ані держава, ані місцеві бюджети не компенсують, але усіх хлопців з посвідченням ми перевозимо безкоштовно. Також допомагаємо ТЦК доставляти на місце призначення мобілізованих. Крім цього, наше автопідприємство передало у військові бригади моторний човен і «газель», яку ми самі відремонтували і повністю відновили.

Ми постійно оновлюємо парк, утримуємо автобуси в гарному стані. Сьогодні в нас чотири «еталони», усі решта – «мерседеси», в поточному році придбали ще два нові «мерседеси». Майже в усіх автобусах є кондиціонери.

Читайте також: Одещина отримала нові шкільні автобуси: перші десять передано громадам

– Розкажіть про ваш колектив.

– У нас дружний, відповідальний, досвідчений колектив. Усі молодці, але назву тих, у кого досвід більше 20 років – Федір Кула, Віктор Діч, брати Юрій і Анатолій Мілошеви, Микола Хохряков, Олександр Каражелясков, Захарій Перендишлі, Юрій Хаджиогло, Олександр Могулюк, Георгій Кіселар, серед молодих – Степан Беріл, Георгій Драгнєв. Команда по-справжньому дружна. Ми завжди готові допомогти один одному і не тільки в дорозі, а й у повсякденному житті. До війни День автомобіліста – це було велике свято, ми збиралися на природі, робили шашлики, святкували. Зараз, на жаль, не до свят…

А взагалі я з дитинства мріяв сидіти за кермом автобуса, тож виходить, я свою мрію здійснив.

На знімку: Георгій Кіселар, Іван Стеріополо, Федір Кула, Захарій Перендишлі (зліва направо)