Як у селі Загнітків в Одеській області зберігають традицію різдвяної коляди

Ключові моменти:

• У селі Загнітків на Одещині дбайливо зберігають і відроджують традицію різдвяної коляди.

• Колядники співають старовинні пісні, ходять від хати до хати та дотримуються традиційних обрядів.

• Передача різдвяних звичаїв від старших до молоді допомагає зберегти культурну ідентичність села.

Там, де ступає Коляда, — буде щастя

– За радянських часів забороняли колядувати. А сьогодні можна співати, але чомусь не всі хочуть. А ж бо колядки приносять у душу радість, а в дім — щастя. Тому раджу кожному вивчити хоча б одну колядку й потішити себе та своїх рідних, – говорить директор Загнітківського будинку культури Сергій Олійник.

Читайте також: Сьогодні Різдвяний святвечір: головні традиції свята

Як же вдається зберігати традиції?

– Ми спілкувалися зі старожилами, від яких і записали старовинні колядки та щедрівки. Співаємо здебільшого старі колядки. Залучаємо до вивчення традицій молодь, – розповідає художня керівниця, збирачка фольклору Світлана Олійник.

За її словами, у селі здавна колядували для господарів, яким бажали добробуту й здоров’я, також колядували для дітей та незаміжніх дівчат. Співали «Небо і земля», «Во Віфлеємі», «Нова радість стала», «Пане господарю, ой, вставай, не спи», «Над вертепом зірка ясна», «Радуйся, син Божий народився», «Що то за предиво» та багато інших.

Сьогодні загнітківські колядники ходять колядувати зі старовинною колядкою, яку співала жителька села Домна Михалкова (1892 р.н.): «Ой, саду, саду, сад винограду виная, винная яблунь винні яблучка вродила. Ой, там ходила ґречная панна хазяйка виная, виная яблунь мені яблучка вродила…».

Перед святами проводять репетиції сільські колективи: вокальний ансамбль «Майстриха» та народний фольклорно-автентичний колектив «Витоки».

– У нас немає спеціальної музичної освіти. Але ми дуже любимо співати, – говорить учасниця колективу «Майстриха» Любов Михалкова. – Війна не завадила колядкам. Ми підтримуємо традиції та передаємо їх дітям.

А Лідія Жигайло розповідає, що колядувати треба щонайменше втрьох. Бо перший — це звіздар, який має добре знати колядки й нести звізду. Другим іде дзвонар, який несе великий дзвіночок і дзвонить, сповіщаючи селу, що йдуть ряджені. А третій — міхоноша, який має носити мішок з гостинцями, що господарі складали колядникам.

Спеціально для колядників випікають куріги — маленькі калачі. Кожен колядник вважає за честь отримати такий калач.

Ви також можете дізнатися: Святвечір у дідовій хаті: спогади з дитинства

У перший день Різдва завершується різдвяний піст, тож українці сідають за святковий стіл і колядують.

Традиційно в Загніткові колядують від старого до малого. Тут намагаються не оминути жодної оселі. Адже вірять, що там, де ступає Коляда в дім, увесь рік пануватимуть добро і любов.

Що святкуємо після Різдва?

Після святкування Різдва Христового зимові святки тривають.

Собор Пресвятої Богородиці

На другий день Різдва святкують Марії, Святої родини, по-духовному — Собор Пресвятої Богородиці. Жодних обрядів цього дня немає. Співають колядки, показують вертеп і вітають іменинників.

Стефана

На третій день Різдва відзначають Стефана — першого християнського мученика. У народі Стефана шанували як покровителя домашньої худоби, особливо коней. Цього дня господарі наймали пастухів на наступний сезон. Для цього влаштовували спільну трапезу. А коней на Стефана поїли й годували зі срібного посуду, щоб уберегти їх від хвороб. Дівчата за допомогою спеціального обряду змивали смуток із серця, зливаючи воду в особливу «пагубну» чашу.

Щедрий вечір

Це друге свято різдвяного циклу, яке настає через тиждень після Коляди. День святої преподобної Меланії, який ще називають Маланкою.

Як розповідає жителька села Загнітків Марія Медруляк, за традицією святкування Маланки в селі супроводжується відвідуванням осель із щедрівками та побажаннями щастя, здоров’я й добробуту в новому році, а також приготуванням щедрої куті.

Ще на цю тему: Про традиції Святвечора від бойків із села Агафіївка

Перед вечерею кутю ставлять на покуті під образами. А після вечері її з ложками залишають на столі на ніч для померлих пращурів.

У селі всю ніч «водять козу». Маланка з рядженими танцює. Гурт проситься до господарів щедрувати й маланкувати. У щедрівках бажають господарям щедрого року — «на жито, пшеницю і всяку пашницю, щоб добра було вдосталь і в коморі, і в стодолі». Зазвичай щедрують парубки, але останнім часом долучаються й дівчата. Маланку запрошують у хаті сісти, примовляючи: «Сядь же у нас та посидь, щоб у нас усе добро сідало: кури, гуси, качки, рої та старости».

Сію, вію, посіваю, з Новим роком вас вітаю!

Це вже на Василя. Посівання дуже популярні в Україні. І сьогодні вважається, що першими мають посівати хлопчики або чоловіки. Дехто навіть заздалегідь домовляється з такими посівальниками. І лунає в кожній хаті:

Сію, сію, засіваю,
Вашу хату не минаю,
З Новим роком йду до хати,
Щось вам маю віншувати:
Щоб діти всі здорові,
Їсти кашу всі готові,
Щоб вам була з них потіха,
А нам грошей хоч півміха!

Другий Святий вечір — Водохресний вечір

Це день суворого посту. Останній день колядування, останні святкові ворожіння. На Водохреща збирають сніг, який, як вважається, має цілющі властивості та зберігає воду в криницях свіжою протягом року.

Увесь день люди не їдять. Сідають вечеряти, коли на небі засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви. Після вечері всі кладуть ложки в одну миску, а зверху — хлібину, щоб хліб родився.

Водохреща. Йордан

Свято Водохреща увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів. Головне місце серед них займали обряди, пов’язані з водою. Водохреща — це третє свято різдвяного циклу.

На Водохреща йдуть до храмів освячувати воду. Цією водою окроплюють усіх членів родини, оселю, криниці. На вечерю подають пісні страви: вареники з капустою або картоплею, млинці на олії, кутю, узвар.

Кутю готують тричі: на Святвечір — багату кутю, на Щедрий вечір — щедру кутю, на Водохресний вечір — голодну кутю.

Раніше ми розповідали: Обряд Мошу на півдні Одещини: колядки, морозні зими і як легко впізнати першого парубка на селі.