«Я виросту і вб’ю росіян»: як війна змінила наших дітей

Про відео-садок і вареники для військових

Марія закінчила Південноукраїнський національний педагогічний університет імені Ушинського за спеціальністю «Дошкільна педагогіка і психологія». Хотіла продовжити освіту як практична дитяча психологиня, але, на жаль, група не набралася.

Зараз вона працює в дитячому садку на Таїрова вихователем дошкільної освіти. Веде старшу групу — дошкільнят п’яти-шести років. Приймають дітей у садочку ще три групи: перша ясельна — від двох до трьох років; друга ясельна — від трьох до чотирьох; середня — від чотирьох до п’яти.

З початком повномасштабної війни садки працювати перестали. Але співробітники отримували повну ставку.

— Кілька разів приходили в садок — готувати їжу для військових. Ліпили вареники, робили заготовки для борщу з моркви і буряка. А кухня готувала, — згадує Марія. — Для наших дітей записували маленькі відео-заняття. І діти з батьками дивилися їх удома. Потім ці заняття скасували, і ми залишилися на третині зарплати. Тобто якщо в мене було 6000 гривень, то отримувала 2000. Зараз я отримую неповні 8000.

Без світла та води

Знову відкрився садок у березні 2024 року — після обладнання в його будівлі укриття. Працює з сьомої ранку до сьомої вечора.

— Я приходжу о сьомій ранку. І о сьомій годині мама вже гуляє біля садка — чекає на мене, — розповідає Марія. — Мамі на роботу їхати — на Армійську. Та іншого виходу в неї немає.

Читайте також: Війна та діти: як в Одесі працюють дитячі садки

Щоранку завідувачка запитує вихователів, скільки дітей прийшло в групи. І не тільки для того, щоб розрахувати раціон на день. Ці дані передають у департамент для звіту про те, скільки дітей перебуватиме в укритті в разі повітряної тривоги.

Під час блекаутів, коли світло давали на три години, кухонні працівники готували їжу вночі — поки електрика є.

— Якщо потім світло давали — їжу розігрівали. Якщо ні — так і їли. Іноді не було вечері. Ми попереджали батьків, що буде печиво і сік. Якщо є можливість — заберіть дитину додому, погодуйте, — розповідає Марія. — Якщо ввечері не було світла, у групах запалювали великі ліхтарі — батьки купили. А якщо немає електрики, то немає і води. Няні, якщо встигали, набирали воду в якісь посудини — намагалися хоча б ручки дітям мити. Використовували одноразові тарілочки. Їх батьки купили, як вихід зі становища.

Головне — безпека дітей

— Діти звикли до повітряних тривог — вони вже, як солдатики. Щойно сирена пролунала — одразу встали, вишикувалися. Деякі дітки взагалі не хочуть спати. Мені здається, їм складно змусити себе заснути, тому що вони бояться, що ось зараз буде тривога, вибух, — вважає Марія. — Бояться, якщо заснуть, то втратять контроль над ситуацією. Наприклад, Женечка приходить у садок о сьомій ранку. Дуже хоче спати. Але коли дітки лягають, він — нізащо. Крутиться, не заплющує очі. Я не змушую — лежи спокійно, не заважай діткам, які хочуть спати.

В укриття діти мають спуститися за чотири хвилини. І, за словами виховательки, її група здебільшого вкладається в цей час.

З малюками — складніше. Їх важче підняти. Тому для молодших груп виділяють додаткову людину: музичного керівника, медсестру, логопеда. Три співробітники швидше зберуть малюків.

Для найменших в укритті є ліжка. Якщо тривога під час тихої години — малюки можуть доспати. Обладнана для них і окрема зона. Вони можуть погратися на килимку. У старших, на жаль, такої можливості немає. Вони сидять на стільчиках — малюють, граються. А іноді лежать на високих стільцях для викладачів — відпочивають, як можуть.

— Головне в роботі дитячого садка — безпека дітей. Хоча майданчики в нас такі, що з безпекою складно, — не приховує Марія. — Через дощі розмиває асфальт. Поки були дощі — дах протік. Прийшла на роботу, а у мене весь стіл у воді. Дах вже почали ремонтувати. А з приводу майданчиків пояснили, що насамперед роблять найнеобхідніше. То що, виходить, після дощів нам із дітьми болото місити на прогулянках? Батьків просити постелити новий майданчик? Та в кого є гроші зараз? Батьки і так власним коштом купують канцтовари, книжки, зошити.

Труднощі перекладу

Дуже багато в садочку дітей-переселенців.

— Ми ведемо заняття українською мовою, і дітям, які приїжджають до нас зі Східної України, складно. Я це розумію — перекладаю. І це займає якийсь час заняття. Тому попросила батьків: будь ласка, давайте послухати дітям удома пісеньки українською або казочки, — розповідає Марія. — Після сну я дітям читаю казки й оповідання, а вони не розуміють. Слухають, як іноземну мову. Доводиться все перекладати. З українською складно і в дітей, які з Одеси, — вдома цією мовою не розмовляють. Але в них вона хоча б на слуху — чують, наприклад, по телевізору. Я прошу батьків деколи займатися вдома, тому що це старша група — потім школа, їм у першому класі буде легше.

«Я виросту і вб’ю росіян»

Війна змінила дітей — це, за словами Марії, відзначають багато вихователів. Після повітряних тривог деякі малюки просто сплять на занятті. Деяким — складно адаптуватися в дитячому колективі.

— Максимка нещодавно приїхав із Донецької області, — розповідає педагог. — Тато в нього загинув. До групи ходить уже три місяці, але досі не може звикнути. Бабуся залишає його до обіду, і він весь час запитує, коли вона прийде. Він ніби й з дітьми, та водночас — не з ними.

Вплинула війна і на дитячу психіку, не приховує вихователь.

— У моїй групі є Давидик — у нього тато загинув на війні. Коли я прийшла в садок, він мені відразу про це сказав: «Я виросту і вб’ю росіян». Хлопчик дуже нервовий, і я розумію, у нього на цьому тлі ще й реакція заперечення. Він не сідає на заняття — «Не хочу». Може стіл відкинути, щоб усе впало. Я переживаю, щоб не попало на якусь дитину, — підхоплюю цей стіл. Тікає на майданчику. І мені доводиться просити якогось вихователя доглянути за моїми дітьми і його наздоганяти. Не хочеться на дітей підвищувати голос — я не люблю, хочу, щоб вони розуміли, чули. Але, на жаль, останнім часом із Давидом це не завжди виходить, визнає Марія. — Я роблю знижку на те, що така ситуація в сім’ї, і намагаюся не зачіпати при ньому тему батька. Нещодавно щось було про батьків — він каже: «У мене тата немає, він загинув на війні». І знову в нього починаються спогади.

Набагато гірше сьогодні діти здатні концентрувати увагу. Багато хто гіперактивний — це реакція на стрес. І іноді, здебільшого на заняттях, ситуація виходить з-під контролю, не приховує вихователька. Тоді вона просить няню посидіти з дітьми. А сама виходить трохи віддихатися. А до війни, за її словами, діти займалися із задоволенням.

— Досі в нас був повний штат співробітників. Щоправда, нянь не вистачало — у них повний робочий день, а зарплата невелика. Зараз звільнилися два вихователі з молодших груп. Сьогодні там працює один, а це дуже складно. Одягнутися малюки ще не вміють, треба допомогти їм сходити на горщик. І останнім часом через те, що трошки важкувато, думаю, чи не поміняти вид діяльності, — зізнається Марія.

Читайте також: Шкільні укриття в Одесі: як змінилася ситуація на третій рік війни