Виховання маленьких українців починається з дитячого садка. Вихователям і нянечкам ми довіряємо найдорожче — наших малюків. Доброти, мудрості, міцних нервів їхня робота вимагала завжди. А війна обтяжила тягар відповідальності за життя довірених їм малюків. Про те, як працюють дитсадки під час війни та як вона змінила наших малят, ми розмовляємо з вихователькою дитячого садка Марією Поліщук.
Марія закінчила Південноукраїнський національний педагогічний університет імені Ушинського за спеціальністю «Дошкільна педагогіка і психологія». Хотіла продовжити освіту як практична дитяча психологиня, але, на жаль, група не набралася.
Зараз вона працює в дитячому садку на Таїрова вихователем дошкільної освіти. Веде старшу групу — дошкільнят п’яти-шести років. Приймають дітей у садочку ще три групи: перша ясельна — від двох до трьох років; друга ясельна — від трьох до чотирьох; середня — від чотирьох до п’яти.
З початком повномасштабної війни садки працювати перестали. Але співробітники отримували повну ставку.
— Кілька разів приходили в садок — готувати їжу для військових. Ліпили вареники, робили заготовки для борщу з моркви і буряка. А кухня готувала, — згадує Марія. — Для наших дітей записували маленькі відео-заняття. І діти з батьками дивилися їх удома. Потім ці заняття скасували, і ми залишилися на третині зарплати. Тобто якщо в мене було 6000 гривень, то отримувала 2000. Зараз я отримую неповні 8000.
Знову відкрився садок у березні цього року — після обладнання в його будівлі укриття. Працює з сьомої ранку до сьомої вечора.
— Я приходжу о сьомій ранку. І о сьомій годині мама вже гуляє біля садка — чекає на мене, — розповідає Марія. — Мамі на роботу їхати — на Армійську. Та іншого виходу в неї немає.
Читайте також: Війна та діти: як в Одесі працюють дитячі садки
Щоранку завідувачка запитує вихователів, скільки дітей прийшло в групи. І не тільки для того, щоб розрахувати раціон на день. Ці дані передають у департамент для звіту про те, скільки дітей перебуватиме в укритті в разі повітряної тривоги.
Під час блекаутів, коли світло давали на три години, кухонні працівники готували їжу вночі — поки електрика є.
— Якщо потім світло давали — їжу розігрівали. Якщо ні — так і їли. Іноді не було вечері. Ми попереджали батьків, що буде печиво і сік. Якщо є можливість — заберіть дитину додому, погодуйте, — розповідає Марія. — Якщо ввечері не було світла, у групах запалювали великі ліхтарі — батьки купили. А якщо немає електрики, то немає і води. Няні, якщо встигали, набирали воду в якісь посудини — намагалися хоча б ручки дітям мити. Використовували одноразові тарілочки. Їх батьки купили, як вихід зі становища.
— Діти звикли до повітряних тривог — вони вже, як солдатики. Щойно сирена пролунала — одразу встали, вишикувалися. Деякі дітки взагалі не хочуть спати. Мені здається, їм складно змусити себе заснути, тому що вони бояться, що ось зараз буде тривога, вибух, — вважає Марія. — Бояться, якщо заснуть, то втратять контроль над ситуацією. Наприклад, Женечка приходить у садок о сьомій ранку. Дуже хоче спати. Але коли дітки лягають, він — нізащо. Крутиться, не заплющує очі. Я не змушую — лежи спокійно, не заважай діткам, які хочуть спати.
В укриття діти мають спуститися за чотири хвилини. І, за словами виховательки, її група здебільшого вкладається в цей час.
З малюками — складніше. Їх важче підняти. Тому для молодших груп виділяють додаткову людину: музичного керівника, медсестру, логопеда. Три співробітники швидше зберуть малюків.
Для найменших в укритті є ліжка. Якщо тривога під час тихої години — малюки можуть доспати. Обладнана для них і окрема зона. Вони можуть погратися на килимку. У старших, на жаль, такої можливості немає. Вони сидять на стільчиках — малюють, граються. А іноді лежать на високих стільцях для викладачів — відпочивають, як можуть.
— Головне в роботі дитячого садка — безпека дітей. Хоча майданчики в нас такі, що з безпекою складно, — не приховує Марія. — Через дощі розмиває асфальт. Поки були дощі — дах протік. Прийшла на роботу, а у мене весь стіл у воді. Дах вже почали ремонтувати. А з приводу майданчиків пояснили, що насамперед роблять найнеобхідніше. То що, виходить, після дощів нам із дітьми болото місити на прогулянках? Батьків просити постелити новий майданчик? Та в кого є гроші зараз? Батьки і так власним коштом купують канцтовари, книжки, зошити.
Дуже багато в садочку дітей-переселенців.
— Ми ведемо заняття українською мовою, і дітям, які приїжджають до нас зі Східної України, складно. Я це розумію — перекладаю. І це займає якийсь час заняття. Тому попросила батьків: будь ласка, давайте послухати дітям удома пісеньки українською або казочки, — розповідає Марія. — Після сну я дітям читаю казки й оповідання, а вони не розуміють. Слухають, як іноземну мову. Доводиться все перекладати. З українською складно і в дітей, які з Одеси, — вдома цією мовою не розмовляють. Але в них вона хоча б на слуху — чують, наприклад, по телевізору. Я прошу батьків деколи займатися вдома, тому що це старша група — потім школа, їм у першому класі буде легше.
Війна змінила дітей — це, за словами Марії, відзначають багато вихователів. Після повітряних тривог деякі малюки просто сплять на занятті. Деяким — складно адаптуватися в дитячому колективі.
— Максимка нещодавно приїхав із Донецької області, — розповідає педагог. — Тато в нього загинув. До групи ходить уже три місяці, але досі не може звикнути. Бабуся залишає його до обіду, і він весь час запитує, коли вона прийде. Він ніби й з дітьми, та водночас — не з ними.
Вплинула війна і на дитячу психіку, не приховує вихователь.
— У моїй групі є Давидик — у нього тато загинув на війні. Коли я прийшла в садок, він мені відразу про це сказав: «Я виросту і вб’ю росіян». Хлопчик дуже нервовий, і я розумію, у нього на цьому тлі ще й реакція заперечення. Він не сідає на заняття — «Не хочу». Може стіл відкинути, щоб усе впало. Я переживаю, щоб не попало на якусь дитину, — підхоплюю цей стіл. Тікає на майданчику. І мені доводиться просити якогось вихователя доглянути за моїми дітьми і його наздоганяти. Не хочеться на дітей підвищувати голос — я не люблю, хочу, щоб вони розуміли, чули. Але, на жаль, останнім часом із Давидом це не завжди виходить, визнає Марія. — Я роблю знижку на те, що така ситуація в сім’ї, і намагаюся не зачіпати при ньому тему батька. Нещодавно щось було про батьків — він каже: «У мене тата немає, він загинув на війні». І знову в нього починаються спогади.
Набагато гірше сьогодні діти здатні концентрувати увагу. Багато хто гіперактивний — це реакція на стрес. І іноді, здебільшого на заняттях, ситуація виходить з-під контролю, не приховує вихователька. Тоді вона просить няню посидіти з дітьми. А сама виходить трохи віддихатися. А до війни, за її словами, діти займалися із задоволенням.
— Досі в нас був повний штат співробітників. Щоправда, нянь не вистачало — у них повний робочий день, а зарплата невелика. Зараз звільнилися два вихователі з молодших груп. Сьогодні там працює один, а це дуже складно. Одягнутися малюки ще не вміють, треба допомогти їм сходити на горщик. І останнім часом через те, що трошки важкувато, думаю, чи не поміняти вид діяльності, — зізнається Марія.
Читайте також: Шкільні укриття в Одесі: як змінилася ситуація на третій рік війни
Мрієте стати повноправним власником свого житла? Приватизація – це законний шлях перетворити державну чи комунальну… Read More
Державні екоінспектори провели обстеження узбережжя біля одеського пляжу Caleton, оскільки останнім часом у місцевих ЗМІ… Read More
Від типу імпланту залежить вартість процедури та час на встановлення. Слід зазначити, що підібрати метод… Read More
Великий благодійний ярмарок та урочистості на честь аграріїв Подільського району та задля підтримки ЗСУ пройшли… Read More
На тлі воєнних дій в Україні страждають не лише люди, а й домашні тварини. Тому… Read More
До Різдва та Нового року ще далеченько, але бажання наблизити свято сильніше календаря. В Одесі… Read More
