Виноградна катастрофа: через що панікують виноградарі Одещини

Тільки приїжджайте!

Закупівля винограду невеликою партією для домашнього виноробства завжди була проблемою. У моїй особистій «будинковій книзі» — десятки телефонів власників виноградників усього Ізмаїльського району, аж до Вилкового, з відмітками, у кого якісь сорти.

Починаючи з серпня, обдзвонювала всіх кілька разів. Переговори з виробниками тривали довго: спочатку вони не могли визначитися з цінами, боячись продешевити. Потім намагалися всіляко уникнути реалізації малими партіями, коли покупці приїжджають зі своїми ящиками, мішками, бочками: все це треба запакувати, якось зважити – метушні багато.

Для виробника завжди було простіше збирати виноград у причепи навалом та продавати тоннами на винзаводи. Виноградарів зрозуміти можна: сезон збирання стрімкий, треба зібрати велику кількість у стислий термін, коли в ягоді оптимальна кількість цукру.

Але цього сезону ситуація змінилася. Достатньо було зробити один дзвінок, і на тому кінці дроту відразу ж люб’язно пропонували: «Ви можете приїхати вже сьогодні? Скільки для вас зібрати?

Мистецтво створювати вино

Вже третій сезон поспіль автор цих рядків купує білий виноград у ТОВ «РЕМ». Від Рені до села Нагірне, на околицях якого розкинулися 100 гектарів лози, шлях неблизький, але поїздка того варта. Ми приїжджаємо отримати насамперед естетичне задоволення від плантації з виноградом білих сортів, яка була закладена шістнадцять років тому.

Якщо виноград поливати – він стане лінивим

Сьогодні кущі — у повному розквіті свого потенціалу, хоча господарі не балують їх краплинним зрошенням, у них на це свій погляд:

— Виноград поливати не можна — він стає лінивим, — розповідає господиня Наталія Косенко про лозу, як живу істоту. – При поливі біля куща з’являється так зване повітряне коріння біля поверхні землі, і якщо взимку будуть морози, він може загинути. Виноград сам має шукати воду під землею. У нас, у Придунав’ї, води достатньо, до неї треба тільки дотягнутися, кущ сам має її знайти. Знаєте, як кажуть: щоб одержати гарне вино, треба, щоб виноград страждав. І він у нас страждає.

Куди поділися винні фестивалі на Одещині

Наталія та її чоловік Олег – самі затяті винороби, їхню сімейну марку Izmail wine у ​​Придунав’ї знає багато хто.

— Коли у мирний час проводились винні фестивалі у Болграді, наші білі вина завжди займали призові місця, — гордо показує Наталія фотографії урочистого вручення дипломів. – В останні роки фестиваль у Болграді, на превеликий жаль, не проводиться – пандемія, війна. А ось Вінниця не скасувала свого фестивалю. Хоча відколи Вінниця стала центром виноробства?! Коли у 2021 році проводився Одеський тиждень вина (Odessa Wine Week), лише білих сортів на сліпу дегустацію було представлено 150 зразків. Пишаємось із чоловіком тим, що наше вино «Піно блан» отримало срібну медаль. Пам’ятаю, один український сомельє, дегустуючи на виставці вино, сказав: «Ось п’єш — вина відрізняються, але ти розумієш, що всі виробники винограду брали в Одеській області». Так, біля села Кам’янка беруть червоне, у нас — біле, під Ізмаїлом — аліготу, рислінг, трамінер. Виноградники – це наша культура.

Дешевий імпорт: а чи це вино?

І справді: саме Одещина знаходиться на одних широтах із найвідомішими винними провінціями Франції. А наявність у Придунав’ї схилів біля дзеркальних поверхонь озер, що відбивають сонячні промені, – чудове місце для дозрівання ароматної ягоди.

— Є колеги, які вже дуже добре розкрутилися за кордоном, — розповідає Наталя. – Наприклад, торгова марка «Колоніст» із Болградського району.

Хорошого вина у пляшку за 120 гривень італійці не наллють

Наталія Косенко – патріот вітчизняного виноробства:

— Одна жінка мені каже: «Ой, я п’ю італійське вино…» Та скуштуй наше, українське! Пляшка 300 гривень – це дороге? Так, італійське можна купити за 120, але італійці гарне вино за 120 не наллють!

Виноградарі та винороби знають один одного, стежать за ситуацією в галузі.

— Ви знаєте, які плантації свого часу закладено у Болградському районі, особливо на колишньому військовому полігоні? Так от уже починають викорчовувати, — розповідає Наталя. – І все тому, що минулого сезону не змогли продати весь урожай та не було оборотних коштів на обробку. Обрізання на початку нинішнього сезону провели – і зупинилося. А виноград без обробки неможливо отримати: ми білі сорти за сезон шість-сім разів обробляємо від хвороб.

Пізніше ми зателефонували виноградарям Болградського району: на жаль, інформація про скорочення виноградних плантацій підтвердилася.

— Ми й самі вже замислюємося, що робити далі, — каже Наталія Косенко. – Минулого року нам не вдалося продати 400 тонн винограду, то й залишилися грона на кущах.

Виноград є – прибирати нема кому

Ще одна проблема в період великої війни – залучити людей до прибирання. Процес ручний, трудомісткий, і треба сформувати не одну бригаду. А людей мало: хтось поїхав, переселенці з-поміж інших регіонів не хочуть працювати на виноградниках.

Це настільки велика проблема, що на сторінці у Фейсбуці Izmail wine з’явився пост: «Думки. Йшов другий рік війни. Люди із сіл їдуть. Навіть у містах людей з кожним днем ​​дедалі менше — вечорами гуляємо порожнім містом. Працювати нема кому. Винороби, сомельє, винні знавці, технологи, працівники заводів та просто люди, які виїхали, працюють на виноградниках Португалії, Франції, Америки, Іспанії. Ну, чи живуть на допомогу… Чому ніхто не приїхав на наші виноградники? Чому не стали працювати на нашій землі? Зрозуміло, тут так не заробиш. Отже, їм важливіші гроші, ніж любов до своєї землі та країни?».

Винзаводи побоюються брати

— Цього року до нас першими приїхали крафтовики, — веде далі Наталя. – Виноград закуповували власники винних будинків, які є по всій Україні. Наприклад, приїжджали із Рівного, взяли шість тонн винограду. Багатьох покупців стримує ситуація на дорогах півдня Одещини, де йдуть великі потоки великовантажного транспорту: всі побоюються потрапити з виноградом у пробку – продукт, який все-таки швидко псується.

За словами Наталії, у період війни виникли труднощі з оптовими постачаннями винограду на винзаводи – підприємства побоюються виробляти ті обсяги вина, які були у мирний час. Тому на плантаціях раді кожному покупцю та знижують ціни.

Коли зниження ціни нікого не тішить

Виноградарське підприємство ПрАТ «Придунайський», що у Ренійській громаді, ще недавно було флагманом на півдні України з виробництва виноградних саджанців.

Прекрасні маточники найкращих європейських сортів, новітні технології виробництва: за саджанцями з Придунайського приїжджали з усіх регіонів України. Особливо у період, коли держава фінансово підтримувала розвиток виноградарства.

У «Придунайського» був і свій виноградник – 87 гектарів кущів, що плодоносять, та яких!

Яке ж було наше потрясіння, коли цього року, приїхавши по виноград, замість плантацій столового винограду ми побачили зарослі бур’яном поля.

— 20 гектарів уже викорчували, — розповіли робітники. – Зараз прибираємо виноград, якщо є покупці, а у вільний час продовжуємо викорчовувати.

Ціни на підприємстві знижено, наскільки можливо: їдальню на вино продають по 8 гривень за кілограм, відмінне каберне – по 14 гривень. Це дешевше, ніж торік.

Ті, хто купує виноград на вино, ніколи не радіють зниженню цін. Адже це означає, що наступного сезону виноградника може вже не бути.