Тема безпритульних тварин завжди була болючою для Кілії, як і для багатьох інших міст України. На жаль, ставлення людей до тварин, таких самих мешканців Землі, як і ми, ще дуже далеке від цивілізованого.
Цуца — разом з церквами посилює сирени
Нещодавно ми «всиновили» собаку з Київської області. Його порода – доберман — не дозволяє виказувати свої страхи тоді, коли виє сирена повітряної тривоги. Але у такі миті стільки болю і тривоги в очах…
А ось місцевий Цуца, який прийшов у наш двір на початку війни і був поставлений сусідами на «довольство», не знає жахів бомбардування. Він талановитий — завжди підспівував святковим церковним дзвонам.
З початком війни переливи дзвонів всіх церков Кілії доєднались до сирен повітряної тривоги: мешканцям віддалених районів міста не було чутно сигналів, а ось набат кількох храмів по Дунаю чутно і в сусідній Румунії. Цуца відтоді почав брати участь у цій поліфонії. Він долучається до кожної сирени — сповіщає нас про небезпеку, сумлінно несе свою вахту.
Війна змінює всіх, змушує прилаштовуватись до нових реалій. Мешканці Кілії вперше побачили в місцевих пабліках питання: чи можна в нашому місті скористатися послугами грумера, щоб привести до ладу хвостатих переселенців? От нова задачка для місцевих ветлікарів.
Кмітливі собаки працюють в охороні
Майже кожен магазин і контейнер на ринку, особливо продуктовий, має свого позаштатного охоронця. Ось Топік приходить на свій пост о 8-й годині ранку, за винятком вихідних, які він дивним чином точно вираховує. Поважно, як швейцар, впускає кожного клієнта і чекає на винагороду.
Проте така робота є далеко не в кожного хвостатого. Бачиш худющу тварину і розумієш – новенька в сирітській родині.
Підгодовуючи дорогою на роботу таких собак, я ніколи не дивлюсь їм в очі, бо в тих очах разом з болем та сумом завжди живе надія. Надія не на шматок хліба — надія на любов! Вони ще ті оптимісти: біжать і шукають нашу любов, біжать, поки є сили.
В Кілійській громаді — одна ветеринарна лікарня. І в ній немає стаціонару для тварин, відсутня лабораторія та сучасне обладнання. А приватних ветлікарів можна перелічити на пальцях однієї руки.
Тільки гуманний шлях та стерилізація
У Кілійській громаді не було і немає зоопритулку, тому безпритульні коти наводять безлад біля баків зі сміттям в мікрорайонах міста. Безхатні собаки згуртовуються у зграї, лякаючи дорослих та дітей, іноді створюючи неабияку загрозу.
Власники домашніх тварин, зоозахисники-волонтери — з одного боку та обурені мешканці громади — з іншого, постійно «штурмували» місцеву владу з вимогами розв’язати цю проблему. Голова громади В’ячеслав Чернявський запевнив громадян: місцева влада шукає тільки гуманні шляхи, за що я особисто вдячна.
Дивно, але перша масштабна стерилізація в Кілії пройшла в травні минулого року, вже під час війни, – були виділені кошти на 55 тварин. Завдяки спільним зусиллям однієї зоозахисної організації Одеської області простерилізували близько 200 тварин. Як розповіла активістка волонтерського руху Світлана Крещенкова, з початку 2023 року мешканцям громади вдалося зібрати кошти на стерилізацію ще 80 безпритульних тварин.
Допомагають активістам ветлікарі Олександр Бабенко і Валентина Бушулян. Деякі читачі скажуть, що за свою роботу приватні лікарі отримують кошти. Це так, але вони за власний кошт виїжджають на термінові прохання активістів, рятують, роблять вакцини безпритульним тваринам за власний кошт чи тільки за часткову оплату ліків.
Одні роблять все, щоб годувати безпритульних хвостатих, лікувати і стерилізувати їх за власний кошт, знайти їм нових господарів, інші — таємно, бездушно викидають тварин на вулицю, як непотрібний мотлох.
Майже щодня можна побачити у місцевих групах Фейсбуку пости від зооволонтерів.
Допомогли волонтери Ізмаїла – єднаймося!
В Кілійській громаді не існує жодної громадської організації чи фонду для допомоги тваринам. За другий рік війни на звернення волонтерів відповіла громадська організація із захисту тварин Ізмаїлу, яка двічі надавала суттєву допомогу у вигляді кормів для тварин: вони ділились своїми запасами.
Зв’язку з закордонними добродіями, які надають такого роду допомогу, у Кілійських волонтерів поки немає.
Волонтери, ветлікарі, небайдужі мешканці Кілії — для тварин остання надія, тому ці люди не опускають руки. Контакти Світлани Крещенкової всі небайдужі можуть знайти у Фейсбуці, а я, з вашого дозволу, залюбки прозвітую про результат та порадую шановне товариство світлинами врятованих тварин.
Людмила ЯКИМЕНКО, жителька м. Кілія
Читайте також:
