В Одеському педуніверситеті великі конкурси: що ще змінилося у виші під час війни

Українська освіта проходить випробування на стійкість, і Южноукраїнський національний педагогічний університет імені Ушинського — яскравий приклад адаптації до реалій війни. 

Облаштування бомбосховищ, повернення до офлайн-навчання не зважаючи на обстріли, мобілізація студентів і викладачів, а також розширення міжнародного співробітництва стали ключовими викликами для закладу. Його ректор Андрій Красножон розповів, як університет допомагає студентам ставати майбутніми лідерами й педагогами, здатними відбудовувати країну та забезпечувати її конкурентоспроможність у світі. Повну бесіду  можна знайти на нашому YouTube.

Як відбувається навчання у бомбосховищах

– Андрію, розкажіть, будь ласка, як війна вплинула на ваш університет? Які зміни ви запровадили, і як переживали найскладніші моменти: дистанційне навчання, повітряні тривоги, мобілізацію?

– Ми, як і всі, зустріли війну непідготовленими. Але зараз, на третьому році війни, можемо сказати, що відбулася повна адаптація — як психологічна, так і матеріально-технічна. Вже наприкінці весни 2022 року ми розпочали роботу над облаштуванням бомбосховищ. У нас є шість корпусів, і в декількох із них знаходяться найпростіші укриття або сховища рівня ПРУ (протирадіаційного укриття), оснащені усім необхідним: фільтрами, альтернативними виходами тощо. Завдяки цьому вже 1 вересня 2022 року ми змогли відкрити двері для першокурсників і розпочати очне навчання.

На сьогодні у нас всі курси — бакалаврат і магістратура — працюють офлайн. Навчання організовано у три зміни, щоб забезпечити всіх умовами, відповідними до реалій війни. До того ж нам вдається займатися навіть поточними ремонтами за кошти самого університету.Під час повномасштабної війни було відремонтовано фасади, вікна та дахи худграфу

Наші останні три роки набору — найкращі за показниками. Це, гадаю, результат репутаційної політики університету, зміни стратегії та підходу до реклами. У нас жіночий навчальний заклад, де 90% студентів — жінки, тому відсутність ухилянь від мобілізації теж зіграла свою роль.

Як мобілізують викладачів та студентів

– Що стосується мобілізації викладачів і студентів, чи були випадки, коли хтось із працівників або студентів опинявся на передовій?

– Так, у нас є такі випадки. Деяких викладачів, які не мали наукових ступенів або звань, було мобілізовано. Однак більшість пішли добровольцями. Ми пишаємося ними та підтримуємо зв’язок.

Що стосується студентів, у нас є унікальні приклади, коли хлопці, перебуваючи на передовій, вступають у магістратуру або аспірантуру. Вони беруть участь у семінарах і лекціях навіть з окопів. Однак професорсько-викладацький склад, який має наукові ступені, захищений законодавством і може бути заброньований. Ми користуємося цим механізмом, але лише в межах необхідності. Нині ми не перевищили навіть 50% дозволеного бронювання.

Яке навчання краще: дистанційне чи в очне

– Що змінилося у сприйнятті навчального процесу після дистанційки?

– Очне навчання має величезне значення. Ми всі відчули, наскільки важливим є живий контакт між викладачами та студентами. Навчання в таких умовах загартовує як студентів, так і викладачів. Наші студенти виховуються у складних умовах, але це робить їх надзвичайно стійкими. Наприклад, ті, хто зараз навчається, стануть справжнім «золотим поколінням» українських педагогів. Вони здатні працювати в екстремальних умовах, вони мотивовані, і це великий плюс для їхньої майбутньої кар’єри.

Чи можуть українські вчителі знайти роботу за спеціальністю за кордоном

– Як війна вплинула на загальну репутацію українських фахівців за кордоном?

– Попит на українських спеціалістів за кордоном лише зріс. Наприклад, я підписую сотні підтверджень дипломів для тих, хто зараз працює вчителями в Європі.

Українська освіта отримує більше визнання, а наші випускники демонструють високий рівень підготовки. Це говорить про те, що навіть у складних умовах ми забезпечуємо якість навчання на високому рівні.

Навіть під час війни студенти можуть їздити за обміном за кордон

– Чи вдалося зберегти або навіть розвинути міжнародну співпрацю університету в умовах війни?

– Так, і навіть більше. Наш університет має багаторічні партнерства, зокрема з китайськими та корейськими університетами. Наприклад, ми співпрацюємо з Харбінським інженерним університетом, у нас працює Інститут Конфуція, де вивчають китайську мову та культуру. Завдяки цьому ми маємо сильну підготовку фахівців із китайсько-англійської філології.

Ми також підтримуємо обмін студентами. Навіть зараз, під час війни, наші студенти їздять навчатися до Південної Кореї, а китайські студенти продовжують навчання в нашому університеті.

Будь-яка війна – двигун прогресу

– До чого ця війна може призвести в науці та освіті? Чи може це стати поштовхом для чогось кращого, чи мова йде про період стагнації? 

– Ні, будь-яка війна – це двигун прогресу. Особливо для тієї країни, яка не збирається здаватися, яка, власне, виграє. А в нашому форматі виграшем є вже те, що ми залишили за собою державність.

Для України це однозначно струс, шокова терапія, яка активізує найкращі уми. Ми точно знаємо, що сьогодні в політичному сенсі велика кількість викликів, на які ми маємо відповідати. Нам треба готуватися так, щоб ніхто не міг нам заважати або від кого б ми залежали так на 100%. Знову потрібні техніки, айтішники, люди, які мають інженерну освіту. А це, власне, наші університети. А що стосується вчителів, то тут окрема історія. Просто можу сказати, що звільнені території потребуватимуть в першу чергу освітян.

Повне інтерв’ю з Андрієм Красножоном дивіться на нашому YouTube.

Читайте також: 

• Закриття дитбудинків у 2025 році: що буде з дітьми? (відео)
• Шлях до відновлення: як «Неопалимі» допомагають українцям подолати наслідки війни (відео)