В Одесі з’явилася вулиця Дмитра Яворницького: цього українця бачив кожен

Під горщик стрижений

Навіть і не сперечайтесь, шановні читачі: я на всі 100% впевнений, що всі ви, без винятку, бачили Дмитра Яворницького! Просто не всі знаєте про це. Адже всі хоч разок, хай хоча б й у шкільному підручнику історії, бачили картину Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Так от, у самому центрі полотна писарчук, козак, під горщик стрижений, з пером у руці, який увічнює «перли» своїх побратимів, писаний Іллею Юхимовичем саме з Дмитра Яворницького. І хто ж він такий? Ось і вулицю в Київському районі Одеси нещодавно його ім’ям нарекли.

Вивчати історію почав із себе

Дмитро Іванович Яворницький – український історик-українознавець, краєзнавець, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, знавець та один із найбільших дослідників історії Запорізького козацтва. Народився у селі, у Харківській губернії 1855 року. Цікавитися історією України почав… із себе, зі свого прізвища.

На світ він народився в сім’ї диякона Івана Еворницького, але йому вдалося «розкопати», що спочатку прізвище його предків по чоловічій лінії було Яворницькі, тобто з міста Явір у Галичині.

Після лютневої революції він відновив цю транскрипцію, але більшість наукових праць Дмитра Івановича було написано та опубліковано до 1917 року під прізвищем Еварницький. Під нею фігурує вчений і в 3-му томі «Козачого Словника-Довідника» (США, 1970 рік). Предки Дмитра Івановича, писав він у своїй роботі «Слідами запорожців», були православними, яких переслідували польські шляхтичі, і тому вони втекли до росії.

Читайте також: Запорізька Січ на Одещині: де козаки залишили свій слід в історії регіону

Дослідник могил та сепаратист

Яворницький закінчив Харківський університет та зайнявся розкопками на Дніпровських порогах. Ось що він писав про це: «… я лажу в Запоріжжі вже 3 роки поспіль, розкрив 24 могили, знайшов у них багато різних речей». Завдяки відкриттям Яворницького залишили на кафедрі. Він їздив із серією публічних лекцій з історії козацтва до Катеринослава, Полтави, Чернігова, Херсона, москви, Санкт-Петербурга.

У 1885 році Яворницький – стипендіат, який готується до професорського звання, – був позбавлений стипендії і відсторонений від роботи в Харківському університеті як українофіл, за підозрою у справі про південноруський сепаратизм.

Того року Яворницький змушений був переїхати до Санкт-Петербурга, де читав лекції. Там і познайомився з Іллею Рєпіним, написав кілька статей з історії Запоріжжя, передмову до поеми Т. Г. Шевченка «Гайдамаки».

Знаменита картина, знаменита опера

Саме за порадою Яворницького Рєпін розпочав роботу над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Яворницький, за деякими даними, надихнув Миколу Лисенка на створення опери «Тарас Бульба».

Викладав у Петербурзькому університеті. І знову, за підозрою в участі в українському націоналістичному русі, Яворницького у 1891 році було звільнено та позбавлено права викладати.

1892 року побачив світ перший том його фундаментальної праці «Історія запорізьких козаків». Два наступні томи були опубліковані в 1895 та 1897 роках. Це видання стало результатом багаторічної копіткої праці вченого, розпочатого багато років до того.

Для розуміння обсягу його робіт – назви інших творів Яворницького: «Де поділися запорізькі військові клейноди?», «Дніпровські пороги», «До історії степової України», «Запоріжжя в залишках старовини та переказах народу», «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків», «Історія міста Катеринослава», «Вольності запорізьких козаків», «Останній кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський» тощо.

Вас також може зацікавити: Одеський провулок Невського перейменували на честь Василя Кричевського: ким був цей видатний українець

Золота зірка Бухарського емірату

У 1892 році він був змушений поїхати в 3-річне відрядження до Середньої Азії, де досліджував цей край та його історію. У 1893-му побачив світ «Путівник Середньою Азією від Баку до Ташкента в археологічному та історичному відносинах», за який Яворницький був нагороджений орденом Бухарської Золотої Зірки в Бухарському еміраті (держава, яка існувала з 1756 по 1920 рік).

У наступні кілька років він читав лекції з історії у Варшавському та інших університетах, захистив дисертацію. 1902 року Яворницькому запропонували стати завідувачем Катеринославського історичного музею (нині Дніпровський національний історичний музей ім. академіка Д. І. Яворницького), який, до речі, заснував підприємець і меценат, нащадок гетьмана Полуботка.

30 років свого життя віддав Дмитро Іванович цьому музею, систематизував та значно поповнив його колекцію безліччю предметів козацької старовини. У роки Громадянської війни Яворницький ще й викладав у університеті, де створив кафедру українознавства.

Заради музею

Заради порятунку унікальних музейних зібрань, побоюючись за їхню долю, вчений відмовився емігрувати. У 1920-1933 роках викладав у Катеринославському Інституті народної освіти, де очолював кафедру українознавства. 1929 року Яворницького було обрано дійсним членом АН УРСР.

1932 року, з початком сталінських репресій, Яворницького звинуватили в українському буржуазному націоналізмі та зняли з посади директора Історичного музею. На той момент йому було 78 років. У 1937 році, ставши доктором суспільних наук, Яворницький встиг закінчити свою працю «Історія міста Катеринослава», після чого приступив до систематизації найбагатшого фольклорного та етнографічного матеріалу. Цю роботу в 1940 році перервала смерть, що несподівано настала…

Що нам треба знати зараз про Урал

Як бачимо, знаковою особистістю був Дмитро Яворницький, і вулиця в українській Одесі з честю носитиме ім’я цього сина України. Тим більше, що до цього вона називалася Уральською. Ну який, нафіг, сьогодні Урал!?

Ну відокремлює Європу від Азії, ну довжина гірського масиву 2500 км. Але мені, наприклад, цікавіше знати відстань між, наприклад, Запоріжжям та Нижнім Тагилом Свердловської області, де рашисти на «Уралвагонзаводі» клепають свої танки. Прямою 2 тисячі кілометрів? Значить, нам потрібні крилаті ракети, здатні передати туди, на Урал, наше «полум’яне привітання»!

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса