Що окрім проспекту в Одесі поєднує Юрія Гагаріна та Лесю Українку?

Ключові моменти:

• Юрій Гагарін та Леся Українка – різні світи. Він — космонавт, вона — поетеса. Їхні дороги не перетиналися, але обидва ламали межі «неможливого».
• Гагарін – символ радянської держави. Його політ у космос став тріумфом СРСР, але й інструментом пропаганди, тому в Україні його образ сприймають неоднозначно.
• Леся – символ незламності українського духу. Без підтримки імперської машини вона власною силою та талантом здобула місце серед класиків, стала голосом боротьби й надії.
• В Одесі проспект Гагаріна перейменували на проспект Лесі Українки. Це показує зміну цінностей: від радянських символів до українських героїв.

Юрій Гагарін і Леся Українка — на перший погляд, дві постаті з абсолютно різних світів. Він — радянський льотчик-космонавт, який у 27 років здійснив перший політ у космос. Вона — українська поетеса й перекладачка, яка, попри тяжку хворобу, виборола собі місце серед класиків світової літератури. Їхні історії не перетинаються ні в часі, ні в просторі, але їх об’єднує одне: обидва ламали уявлення про «неможливе». Сьогодні ж в Україні їхні імена зустрічаються в несподіваному контексті: у процесі перейменування вулиць і площ. Тож розберемося, через що саме Гагарін потрапив під українські «санкції».

Простий хлопець зі всесвітньою місією

12 квітня 1961 року світ дізнався ім’я Юрія Гагаріна. Політ тривалістю 108 хвилин став символом технологічної переваги СРСР у «космічній гонці» з США. Простий хлопець із російського села Клушино в одну мить перетворився на глобальну зірку.

Радянська влада використала цей успіх максимально: плакати з усміхненим Юрієм заполонили вулиці, його зустрічали президенти й королі, він став депутатом та символом величі СРСР.

Його особисту харизму – щирість, простоту, навіть випадкову деталь на кшталт розв’язаного шнурка під час урочистої ходи на Червоній площі – пропаганда подавала як доказ «народності» героя. Усе це зробило Гагаріна не лише космонавтом, а й політичною фігурою, обличчям СРСР.

Ймовірно, сам не обираючи публічності та всесвітньої затребуваності, він став важливою фігурою в руках Кремля. І саме цей контекст робить його неоднозначним у сучасній Україні. Адже за досягненням окремої людини стояв цілий пропагандистський апарат.

Який він, український слід Гагаріна?

З Україною космонавта пов’язує мало що. У Києві він виступав на з’їзді комсомолу, а в Одесі його ім’ям назвали унікальне судно – науковий корабель «Космонавт Юрій Гагарін».

Це був плавучий центр керування космічними апаратами. Він здійснив 20 рейсів у Атлантиці, де забезпечував зв’язок із супутниками та космічними апаратами.

Для багатьох одеситів він став частиною міської пам’яті, адже корабель роками стояв у порту. У книзі відгуків залишили записи дружина та мати космонавта. Проте після розпаду СРСР судно, як і багато іншої спадщини, втратило актуальність і було утилізоване.

Отже, присутність Гагаріна в українській історії виявилася радше символічною й пов’язаною більше з радянським минулим, ніж з особистим внеском.

Леся Українка: голос, що не зламався

На відміну від Гагаріна, Леся Українка не мала за собою державної машини. Вона залишилася в історії завдяки особистій силі та таланту. Народилась Леся у 1871 році в Новограді-Волинському. В дитинстві захворіла на туберкульоз кісток. Біль, операції та постійна загроза інвалідності супроводжували її все життя.

Але ця хвороба не стала вироком. Навпаки, вона загартувала характер. Леся навчалася вдома, опанувала понад десять мов, читала античних авторів і європейських мислителів. Її поезія швидко вийшла за межі «домашньої літератури», ставши голосом українського національного спротиву.

Її кредо – Contra spem spero («Без надії сподіваюсь») – стало символом її життя й творчості. Вона не погоджувалася на роль «хворої поетеси» чи «жіночки в літературі». Її герої – сильні, вольові, готові боротися проти темряви й приниження.

Леся Українка в Одесі: лікування, творчість і пам’ять

Ім’я Лесі Українки зазвичай асоціюється з Волинню, Києвом чи Сурамі, де вона завершила свій земний шлях. Та й Одеса залишила в її житті виразний слід – як місце лікування, творчості та зустрічей з українською інтелігенцією.

В Одесі Леся не лише лікувалася – вона активно спілкувалася з місцевою українською громадою. Часто зупинялася в родині Михайла Комарова – публіциста, фольклориста і керівника одеської «Просвіти». Дім Комарових на сучасній вулиці Святослава Караванського, 27, зведений архітектором Олександром Бернардацці, став для поетеси місцем затишку й дружніх розмов.

Саме тут вона не тільки відпочивала, а й писала, перекладала, вела культурні дискусії. За спогадами сина Комарова, Богдана, Леся найбільше любила гуляти Приморським бульваром, відвідувати парк Шевченка та Ланжерон. Море й міські пейзажі були для неї джерелом натхнення.

Комаров підтримував Лесю не лише духовно, а й дбав про її здоров’я. Саме він переконав поетесу пройти курс на Хаджибейському грязьовому курорті.

Організовував також подорожі: зокрема, поїздку пароплавом до Білгород-Дністровської фортеці та відвідини Шабо, де Леся випробувала «виноградну терапію».

Від далекої вулиці до проспекту

Сьогодні Одеса зберігає пам’ять про перебування в місті поетеси. Ще у радянські часи їй все ж виділили вулицю, але задалеко від центру, а саме у селищі Котовського. І тільки у  2024 році для Лесі Українки знайшли більш масштабне та відоме місце – цілий проспект, який раніше мав ім’я Гагаріна. Отже, ім’я поетеси відроджується у просторі та пам’ять про неї вшановується в багатьох місцях в Одесі. Так, нещодавно рішенням міської ради на її честь було перейменовано і парк Космонавтів.

Життя Лесі Українки – це шлях, на якому біль і страждання не зламали, а загартували людину й митця. Її смерть у 42 роки стала втратою для культури, але не кінцем її історії: слова з «Лісової пісні» – «Ні! Я жива! Я буду вічно жити!» – виявилися правдою. Адже Леся залишила нам не лише тексти, а й приклад того, як можна перетворити особисту драму на силу для всього народу.

Якщо ім’я Гагаріна нагадує про космос як досягнення радянської держави, то ім’я Лесі Українки втілює силу слова, що стало зброєю українців у боротьбі за свободу.