Записки з фронту: про що пишуть одеські письменники, які воюють

Ключові моменти:

• Одеські письменники воюють добровольцями та створюють літературу на основі особистого бойового досвіду;

• Частина книг написана безпосередньо на фронті або видана вже після загибелі авторів;

• Автори називають своїм завданням фіксацію правди про війну словами тих, хто її проживає.

Свідчення з передової: чому ці тексти мають значення

Повномасштабна війна змінила не лише життя країни, а й українську літературу. Серед тих, хто взяв до рук зброю, — письменники, художники, інтелектуали. Одеса — серед міст, чиї автори сьогодні служать у ЗСУ та паралельно формують корпус сучасної воєнної прози.

Матеріал ґрунтується на аналізі опублікованих книг, воєнних щоденників, публічних інтерв’ю та біографічних даних авторів. Наводяться факти служби, відомості про нагороди, літературні премії та тиражі видань. Усі прямі цитати збережено без змін.

Це тексти не про війну «загалом», а про особистий досвід людей, які перебувають на лінії фронту.

Валерій Пузік: війна, розказана словами військових

Валерій Пузік — один із найпомітніших представників сучасної української воєнної літератури, художник і режисер.

У 2015 році він добровільно пішов на фронт і брав участь у бойових діях на Донбасі у складі Добровольчого українського корпусу «Правого сектору». Його досвід ліг в основу так званої «трилогії АТО»: «Монолит», «Шахта», «Я видел его живым, мертвым и снова живым».

У перші дні повномасштабного вторгнення 2022 року він знову добровільно став до лав захисників.

— Настроение, с которым шел на фронт и в 2015-м, и в 2022 годах, не изменилось, — делится писатель, — Ты идешь в один конец, отпускаешь все, что было. Мотивация не отличалась. Я шел в армию за свою Одессу — за свой дом, свою улицу, свой пляж «Собачка», за Французский бульвар, за университет, где учился. За Одессу, в которую хочется вернуться, — «праздник, который всегда с тобой».

Повномасштабна війна змінила і форму письма. На фронті складно працювати над великим романом — бракує часу й умов. Короткі тексти, замітки, кілька абзаців на день стали основною формою фіксації того, що відбувається.

Серед особистих оберегів письменника — пластмасовий солдатик, подарований сином, шишка з парку Перемоги та мушля з пляжу «Собачка». Важливим «оберегом» він називає і блокнот з ідеями.

Читайте також: Звідки взялися найвідоміші слова та фрази війни?

Після 2022 року Валерій написав книги «С любовью — папа», «Охотники за счастьем», «Кем мы были». «С любовью — папа» — це розмова з сином, який залишився в тилу. У 2023 році книга увійшла до списку найкращих прозових видань року за версією PEN-клубу.

— Эти тексты больше тяготеют к иллюстрированию того, что за письмами, — говорит писатель, — Ты же не можешь сыну рассказывать об ужасах. Внутренняя цензура всегда присутствует: что можно писать, а что нельзя. Единственный критерий отбора — дать надежду, выразить свою любовь, тоску в разлуке и меньше говорить о неопределенном будущем.

Збірка «Охотники за счастьем» була номінована на премію «Книга года BBC-2024». Письменник переконаний, що література сьогодні виконує функцію пам’яті.

— Функция литературы сейчас, по моему субъективному мнению, — это фиксация и память. Тексты должны говорить правду о войне словами людей, проживающих жизнь на войне, — убежден Валерий Пузик, — История должна рассказываться военным. Но нужна ли большинству украинцев правда о войне?

Олександр Закерничний: книга, видана посмертно

Олександр Закерничний став добровольцем на початку повномасштабної війни. Служив у Миколаївській, Донецькій, Харківській областях, брав участь у боях під Авдіївкою. Після поранення повернувся в стрій.

У серпні 2023 року він загинув під артилерійським обстрілом на Ізюмському напрямку.

За освітою інженер-теплофізик, Олександр змінив чимало професій. Він писав картини, кував ножі, робив вино, ходив під вітрилом, пірнав із аквалангом. У 2019 році видав збірку гумористичних оповідань «Сыночка».

На фронті майже щодня писав короткі замітки про воєнне життя — за що отримав позивний «Писатель».

Його воєнний щоденник починається в лютому 2022 року і обривається в день загибелі. Остання публікація з’явилася вранці 4 серпня — того ж дня Олександр загинув.

Читайте також: Вони захищають небо над Одесою: історія жінок-військових із ППО (фоторепортаж)

Спочатку фрагменти публікувалися на його сторінці у Facebook, згодом — у телеграм-каналі «Записки добровольца». Після перемоги він планував видати книгу. Вона вийшла вже посмертно — завдяки зусиллям друзів і рідних.

У текстах — фронтовий побут, іронія, теплота до побратимів, але й неприглядна правда про втрати, прорахунки та людські життя, які іноді витрачаються надто легко.

Перший тираж — близько 300 примірників — розкупили майже одразу. За рік вийшло ще близько тисячі книг. Видання отримало національну нагороду в номінації «Рубежи подвигов и бессмертия» та визнання читачів.

Читайте також: Одеситка створює дивовижні книжки та дарує дітям радість

Олексій Пайкін: замітки між боями

Олексій Пайкін служить у складі 406-ї окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова. У 2014 році був мобілізований, брав участь у боях за Саур-Могилу, Ізварине, Донецький аеропорт. Нагороджений орденом «За мужество» III ступеня.

— В 2014-м меня мобилизовали, и я стал старшим офицером батареи гаубичного дивизиона 79-й бригады. Саур-могила, Изварино, Донецкий аэропорт — столкновения с врагом были тяжелыми, — вспоминает Алексей. — Через год демобилизовался, вернулся к гражданской жизни и обычной работе. Хотя нет, не вернулся. Поймал себя на мысли, что память вычеркивает людей, события и эмоции.

Його перша збірка — «Неудобные зарисовки гибридной войны». Пізніше вийшов «Шлях додому», а також спільні публікації в альманахах «Миттєвості війни», «Дороги війни».

— Вы знаете, война — это такой катализатор, который заставляет тебя делать какие-то вещи быстрее, чем в гражданской, «медленной» жизни. То, что я видел и чувствовал в течение первого года полномасштабки, окончательно убедили меня — на русском я больше не буду писать, не могу. Я даже говорить и читать на этом языке перестал.

Зараз він продовжує робити замітки та багато читає, однак повертатися до воєнної тематики не планує. Письменник мріє створити новий роман — україномовний — після війни, коли з’явиться внутрішнє розуміння пережитих змін.

Автори: Вероніка ПОЛІЩУК, Ольга МАГАЗИНСЬКА