Після свята: як не потонути в цифрових листівках?

Прийменники за гроші, або віртуальні крашанки безкоштовно?

«Христос Воскрес!» – надіслала вам картинку двоюрідна тітка Галя з Миколаєва. «Воістину Воскрес!» – кинули ви у відповідь анімовану листівку, яку щойно переслали ще п’ятнадцяти родичам. І ось уже пам’ять вашого телефону нагадує крамницю золотих писанок і цуценят, що підморгують.

Читайте також: Великдень в Одесі: світле свято в умовах воєнного часу (фоторепортаж)

А тим часом у Ренійському історико-краєзнавчому музеї відбулася виставка справжніх паперових листівок минулого сторіччя. Вразила розповідь Юрія Шлапхода про сімейну реліквію – листівку 1945 року від діда-фронтовика. Уявіть – людина в запеклих боях дійшла до Берліна і знайшла час написати родичам персональне послання! Ще й придбала на чужині таку яскраву листівку.

Експозиція вітань у музеї викликала ностальгію у представників старшого покоління. Та суцільне непорозуміння у дітей.

Школярі на виставці розглядали ці картонні рудименти комунікації з таким здивуванням, ніби перед ними поставили кам’яну сокиру. «І що, кожній людині власноруч писали?!» – запитував хлопчисько, чиї пальчики звикли тільки кнопати і лайкати.

Особливий шок у дітлахів викликали телеграми з вклеєними тонесенькими стрічками паперу з літерами, що відстукав телетайп. Ще й у текстах – жодного прийменника: «Вітаю днем народження».

Сучасним дітям складно уявити, що колись прийменники, якщо надсилати телеграму, коштували тих же грошей, що й слова – отже люди економили!

В наш час ніяких тобі витрат, достатньо один раз клікнути, щоб розіслати стандартну листівку багатьом контактам одразу. І не важливо, що половина цих контактів — люди, з якими ви при зустрічі на вулиці навіть не вітаєтесь.

Як тут не згадати історію, що розповіла директорка Ренійської гімназії Віра Гулько, яка створила діловий чат для педагогів, щоб обмінюватись документами, оголошеннями й розкладами уроків, а отримала стихійне звалище з листівок «На добраніч» із сонними ведмедиками і гумором типу: «А ви знаєте, що Мендельсон ніколи не був одружений?». Прохання керівниці припинити таке спілкування у робочому чаті почуті не були. Довелося створити окремий чат спеціально для тих, хто не може прожити дня, не поділившись зображенням кошеняти з кульбабками і важливим повідомленням: «До травня залишився лише один тиждень!».

Бойкот цифровим вітанням

Як вітають зі святами родичів та знайомих наші сучасники? Про це ми запитали мешканців міста Рені.

Вікторія Гончарова:

– Ці картинки, які десятками приходять на телефон, мене дуже дратують! Однак коли отримую таку листівку, вважаю правилом доброго тону відповісти людині, і пишу хоча б кілька слів: «Дякую, навзаєм!». Але у відповідь категорично не висилаю картинки. Я вважаю, що вітання має бути персональним, зі зверненням до кожної конкретної людини.

Позицію Вікторії підтримує Ірина Хаджи:

– Принципово нікому не надіслала жодної електронної листівки. Я пишу привітання кожній людині окремо, звертаючись на ім’я, підбираючи спеціальні слова та побажання – залежно від роду занять, темпераменту, душевної організації, світогляду людини. Родичів вітаю особисто, принаймні набираю номер телефону. Терпіти не можу, коли мене закидають листівками, я їх ігнорую та включила функцію «не зберігати у галереї». Більш того, перед днем ​​народження на своїй сторінці у Фейсбуці я відключаю вказівку дати – щоб мені не надсилали листівки люди, які насправді не пам’ятають про цей день.

Множимо позитив одним кліком

Галина Карастаматі:

– Я із задоволенням розсилаю електронні листівки і тішуся, коли їх отримую. Вважаю, що у наш страшний час дуже важливо підтримувати одне одного морально, множити позитивні емоції. Мене зовсім не напружує, що листівки є типовими і немає персонального привітання. Я йду в ногу з часом.

Думку Галини підтримала Ганна Тарасенко:

– Активно використовую можливості інтернету та соціальних мереж, напередодні свят розсилаю вітальні листівки родичам та знайомим. Це швидко та зручно, можна привітати більше людей. Натомість мені також приємно отримувати електронні листівки – значить, про мене хтось згадав. Але, якщо чесно, вдома я зберігаю старі паперові листівки, які ми ще школярами дарували один одному на свята. Пам’ятаю, як приходила до школи раніше, щоб підписані листівки залишити у партах друзів – зробити такий приємний сюрприз. Але часи змінюються – міняємось і ми.

Про що дізналися відвідувачі музею

Точна дата появи на світ першої листівки донині невідома.

За однією з версій, перша різдвяна листівка з’явилася в Англії 1794 року. Художник Добсон у вигляді поздоровлення зі святом відправив своєму другові картинку із зображенням сімейства навколо ялинки. Другові це сподобалося, і наступного року Добсон виготовив декілька десятків подібних карток і розіслав їх усім своїм знайомим. А ще через декілька років знайшовся підприємець, який пустив мальовані привітальні картки в продаж.

З другої половини XIX століття вітальні листівки починають друкуватися в багатьох європейських країнах. Їхня кількість вже обчислюється мільйонами.

Перші листівки в Україні з’явилися у 1895 році. Київський видавець Степан Кульженко надрукував першу партію поштових листівок з видами рідного міста.

У 1917 році вийшли перші поштові листівки, присвячені Українським визвольним змаганням. Вони були присвячені Легіону українських січових стрільців. Особливо багато таких поштівок вийшло в період Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1919 рр). 

Читайте також:

• Виставка прикрас в українському національному стилі відбулася в музеї Рені
• Двісті посмішок для кожного: Ренійський парад ляльок викликав фурор
• «Мене надихає Дунай!»: як художник з Рені повертає втрачені будівлі на полотна