Як у 87 років жити на повну і займатися улюбленими справами: рецепти пенсіонера з Любашівки

Зрання до смерку він клопочеться у саду та на городі. А ще полюбляє пресу. Улюблені газети — «Одеське життя», «На пенсії», котрі вже давно передплачує, та місцевий «Хлібороб». 

Рід Бульченків — з Полтавщини

Його діда Петра розкуркулили і 1937-го запроторили на каторжні роботи в Устюганські болота, які його і «поглинули». Корів, коней, биків та все добро прибрав колгосп, куди пішли працювати три сини і дві дочки «куркуля». Трудилися так, як звикли на своїй землі, — ретельно і старанно. А батько Миколи Семен Петрович з колгоспників навіть вибився у бригадири.

Друга світова війна залишила роз’ятрені рани: батька посадили за «наклеп» на Сталіна, а мати від тяжкої праці померла. 

— У 12 років я вже пас коней, овець, боронував на биках та конях, — розповів Микола Семенович. — При Хрущові батька реабілітували, він повернувся в колгосп. Займався садівництвом, овочівництвом, саджав ліси. Вирощував яблуні, нові сорти картоплі, огірків, помідорів. Саме від нього мені передалася любов до землі.

Відновлення заводу та ремонт дороги

1967 року Микола Семенович перебрався із Сибіру в Україну з дружиною Галиною Микитівною, до речі, уродженкою села Троїцького, та двома дітьми. Трудився на Любашівському елеваторі головним інженером понад 30 років. Вже пенсіонером займався його газифікацією. Також власноруч переоснастив занедбаний маслозавод, налагодив устаткування та запустив виробництво круп, макаронів, комбікорму, маслоцех. 

А сім років тому самотужки зробив ямковий ремонт по вулиці Заводській, де мешкає, бо набридло чути, як на ямах торохтять машини. Власною конячиною він привіз кілька возів відсіву, і за декілька днів полагодив розбиту дорогу.  

«Циганський банк» діда Бульченка

— З виходом на пенсію я вирішив зайнятися городиною. Почав з вирощування ранньої картоплі. Крім того, утримував дві корови, кобилу, бичків, свиней та птицю, — розповів ветеран праці. 

А ще побудував теплицю, де почав вирощувати ранню капусту, помідори, огірки.

Під його будинком облаштовано аж два погреби: винний і з їстівними припасами. За словами Миколи Семеновича, він може з хати років два не виходити — запасів вистачить, ще й залишиться. 

Біля садиби — гарний сад з альтанкою. А волоські горіхи — це «циганський банк» діда Бульченка: коли терміново потрібні кошти, то виручає мішечок-два горіхової кашки. А ще розводить кізок — молочко коли продає, а коли й роздарює.

Замість звалища – багатий город

Свій город селянин зробив на звалищі. Довелося добряче потрудитися.

— Скажу, що вирощую непогані врожаї і можу поділитися досвідом. Якщо кожний селянин буде займатися городництвом і тваринництвом, то нас не залякає жодна інфляція. Треба закочувати рукави й працювати, використовуючи кожен клаптик землі, — впевнений Микола Семенович. — Не можу без болю спостерігати, що таку багату на чорноземи Україну заполонили заморські фрукти та овочі.

Читайте також:

• Ветеран війни розповів про ампутацію та навіщо їздив до Америки
• «Вітаємо державною мовою»: активіст з Сарати дарує мотиваційні таблички
• Веніамін Коломійченко: як у 86 років бути директором любашівського ліцею