Леонід Галайчук серед побратимів мав позивний «Угрюмий». Однак був людиною світлою, душею компанії, гарно грав на гітарі, шанобливо ставився до старших і завжди хотів служити в армії.
Леонід Леонідович Галайчук народився 18 вересня 1991 року у селі Обжиле Балтської громади. В перший клас пішов у Березівській школі. Та батьки на той час розлучилися, і хлопець з мамою переїхав жити до Молдови. Але, закінчивши дев’ять класів, поспішив в Україну до тата, якого дуже любив і на якого завжди хотів бути схожим.
Професію обрав собі саму мирну — працював будівельником. Адже будувати – це означає творити добро. А добро потрібно захищати від посягань чужинців, наголошував Леонід.
Тож не дивно, що, відслуживши строкову у зенітно-ракетних військах, навесні 2014-го він добровольцем пішов захищати цілісність і свободу Батьківщини.
Вибір сина благословив батько, який мав афганський досвід.
Служив спочатку у прикордонних військах ДПСУ. А з 2015 року – військовослужбовець, сержант 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти, командир відділення гранатометного взводу. Втрати, бойові завдання, терикони і весь спектр воєнних дій. Після демобілізації, через два тижні, знову — військкомат. Не зміг сидіти вдома, коди ворог гвалтує Україну. І знов боротьба за волю.
Сержант загинув у березні 2017-го при виконанні бойового завдання поблизу села Водяне Донецької області, на маріупольському напрямку. Від розриву міни двоє морських піхотинців — Леонід Галайчук та Олексій Кондратюк — загинули на місці.
Згадуючи Леоніда Галайчука, командир роти Артур Тюфанов розповідав: «Позивний «Угрюмий» Леонід отримав під час навчання на полігоні Широкий Лан перед відправленням у зону АТО. Познайомились ми з Льончиком саме там у травні 2015-го. Я одразу побачив дуже жорсткий характер цього хлопця. «Він вже бачив війну», — подумав я. Пройшовши пекельний 2014-й та початок 2015-го, своїх відчуваю, і я відчув Леоніда».
— Ми були знайомі з дитинства. Але закохалися і почали зустрічатися тільки у серпні 2016 року. Тоді Льоня приїжджав у відпустку. Він завжди був усміхнений, ніжний і добрий. І дуже любив військову службу, любив свою Україну, — згадує його кохана Юлія.
На своїй сторінці у соцмережі Леонід Галайчук писав: «Ми позбавляємося дозвілля, щоб мати дозвілля, і воюємо, аби жити у мирі».
За мир на своїй землі він віддав найдорожче — своє життя.
Похований Леонід Галайчук 20 березня 2017 року у рідному селі Обжиле.
Указом Президента України «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» Леонід Галайчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У рідному селі щороку проводиться мітинг пам’яті захисників України біля могили героя. Напередодні дня народження Леоніда Леонідовича Галайчука, 18 вересня, колектив Березівського ліцею проводить заходи з вшанування загиблого, а також щорічний патріотичний забіг, присвячений пам’яті героїчного учня.
На будівлі Березівського ліцею відкрито меморіальну дошку. А у селі Обжиле названо вулицю на честь Леоніда Галайчука.
Читайте також:
Ранок 13 вересня розпочався з тривоги по всій країні. Російські війська здійснили чергову комбіновану атаку,… Read More
У ніч на 13 вересня Одеса та область знову зазнали тривалої комбінованої атаки ракетами та… Read More
В Одесі 13 вересня через проблеми з енергопостачанням після нічної атаки введено тимчасові зміни в… Read More
Одеса отримає сім пасажирських автобусів, які раніше Київ передав Дніпру. Міста домовилися направити техніку до… Read More
Сьогодні, у неділю, 13 вересня 2026 року, температура морської води біля узбережжя Одеси та області… Read More
Доброго ранку, Одесо! На календарі неділя, 13 вересня, і осінні вихідні у самому розпалі. Нехай… Read More
