Леонід Галайчук серед побратимів мав позивний «Угрюмий». Однак був людиною світлою, душею компанії, гарно грав на гітарі, шанобливо ставився до старших і завжди хотів служити в армії.
Леонід Леонідович Галайчук народився 18 вересня 1991 року у селі Обжиле Балтської громади. В перший клас пішов у Березівській школі. Та батьки на той час розлучилися, і хлопець з мамою переїхав жити до Молдови. Але, закінчивши дев’ять класів, поспішив в Україну до тата, якого дуже любив і на якого завжди хотів бути схожим.
Професію обрав собі саму мирну — працював будівельником. Адже будувати – це означає творити добро. А добро потрібно захищати від посягань чужинців, наголошував Леонід.
Тож не дивно, що, відслуживши строкову у зенітно-ракетних військах, навесні 2014-го він добровольцем пішов захищати цілісність і свободу Батьківщини.
Вибір сина благословив батько, який мав афганський досвід.
Служив спочатку у прикордонних військах ДПСУ. А з 2015 року – військовослужбовець, сержант 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти, командир відділення гранатометного взводу. Втрати, бойові завдання, терикони і весь спектр воєнних дій. Після демобілізації, через два тижні, знову — військкомат. Не зміг сидіти вдома, коди ворог гвалтує Україну. І знов боротьба за волю.
Сержант загинув у березні 2017-го при виконанні бойового завдання поблизу села Водяне Донецької області, на маріупольському напрямку. Від розриву міни двоє морських піхотинців — Леонід Галайчук та Олексій Кондратюк — загинули на місці.
Згадуючи Леоніда Галайчука, командир роти Артур Тюфанов розповідав: «Позивний «Угрюмий» Леонід отримав під час навчання на полігоні Широкий Лан перед відправленням у зону АТО. Познайомились ми з Льончиком саме там у травні 2015-го. Я одразу побачив дуже жорсткий характер цього хлопця. «Він вже бачив війну», — подумав я. Пройшовши пекельний 2014-й та початок 2015-го, своїх відчуваю, і я відчув Леоніда».
— Ми були знайомі з дитинства. Але закохалися і почали зустрічатися тільки у серпні 2016 року. Тоді Льоня приїжджав у відпустку. Він завжди був усміхнений, ніжний і добрий. І дуже любив військову службу, любив свою Україну, — згадує його кохана Юлія.
На своїй сторінці у соцмережі Леонід Галайчук писав: «Ми позбавляємося дозвілля, щоб мати дозвілля, і воюємо, аби жити у мирі».
За мир на своїй землі він віддав найдорожче — своє життя.
Похований Леонід Галайчук 20 березня 2017 року у рідному селі Обжиле.
Указом Президента України «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» Леонід Галайчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У рідному селі щороку проводиться мітинг пам’яті захисників України біля могили героя. Напередодні дня народження Леоніда Леонідовича Галайчука, 18 вересня, колектив Березівського ліцею проводить заходи з вшанування загиблого, а також щорічний патріотичний забіг, присвячений пам’яті героїчного учня.
На будівлі Березівського ліцею відкрито меморіальну дошку. А у селі Обжиле названо вулицю на честь Леоніда Галайчука.
Читайте також:
Увечері 17 січня в Одесі розпочалися аварійні роботи на водогоні. Через це мешканці кількох вулиць… Read More
Ніч на 18 січня принесла Україні чергову хвилю атак — ворог випустив понад 200 ударних… Read More
Зима випробовує на міцність пернатих мешканців Одеської області. Прямо біля берега моря мешканці помітили групу… Read More
Одеса увійшла до числа міст України з найбільшим зростанням цін на квартири в 2025 році.… Read More
У Миколаєві суд змусив поліцію відкрити справу проти одеської фірми, яка реконструювала міський водогін. Підрядника… Read More
Вночі 18 січня російські безпілотники атакували південь Одеської області. Незважаючи на роботу ППО, один із… Read More
