Леонід Галайчук серед побратимів мав позивний «Угрюмий». Однак був людиною світлою, душею компанії, гарно грав на гітарі, шанобливо ставився до старших і завжди хотів служити в армії.
Леонід Леонідович Галайчук народився 18 вересня 1991 року у селі Обжиле Балтської громади. В перший клас пішов у Березівській школі. Та батьки на той час розлучилися, і хлопець з мамою переїхав жити до Молдови. Але, закінчивши дев’ять класів, поспішив в Україну до тата, якого дуже любив і на якого завжди хотів бути схожим.
Професію обрав собі саму мирну — працював будівельником. Адже будувати – це означає творити добро. А добро потрібно захищати від посягань чужинців, наголошував Леонід.
Тож не дивно, що, відслуживши строкову у зенітно-ракетних військах, навесні 2014-го він добровольцем пішов захищати цілісність і свободу Батьківщини.
Вибір сина благословив батько, який мав афганський досвід.
Служив спочатку у прикордонних військах ДПСУ. А з 2015 року – військовослужбовець, сержант 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти, командир відділення гранатометного взводу. Втрати, бойові завдання, терикони і весь спектр воєнних дій. Після демобілізації, через два тижні, знову — військкомат. Не зміг сидіти вдома, коди ворог гвалтує Україну. І знов боротьба за волю.
Сержант загинув у березні 2017-го при виконанні бойового завдання поблизу села Водяне Донецької області, на маріупольському напрямку. Від розриву міни двоє морських піхотинців — Леонід Галайчук та Олексій Кондратюк — загинули на місці.
Згадуючи Леоніда Галайчука, командир роти Артур Тюфанов розповідав: «Позивний «Угрюмий» Леонід отримав під час навчання на полігоні Широкий Лан перед відправленням у зону АТО. Познайомились ми з Льончиком саме там у травні 2015-го. Я одразу побачив дуже жорсткий характер цього хлопця. «Він вже бачив війну», — подумав я. Пройшовши пекельний 2014-й та початок 2015-го, своїх відчуваю, і я відчув Леоніда».
— Ми були знайомі з дитинства. Але закохалися і почали зустрічатися тільки у серпні 2016 року. Тоді Льоня приїжджав у відпустку. Він завжди був усміхнений, ніжний і добрий. І дуже любив військову службу, любив свою Україну, — згадує його кохана Юлія.
На своїй сторінці у соцмережі Леонід Галайчук писав: «Ми позбавляємося дозвілля, щоб мати дозвілля, і воюємо, аби жити у мирі».
За мир на своїй землі він віддав найдорожче — своє життя.
Похований Леонід Галайчук 20 березня 2017 року у рідному селі Обжиле.
Указом Президента України «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» Леонід Галайчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У рідному селі щороку проводиться мітинг пам’яті захисників України біля могили героя. Напередодні дня народження Леоніда Леонідовича Галайчука, 18 вересня, колектив Березівського ліцею проводить заходи з вшанування загиблого, а також щорічний патріотичний забіг, присвячений пам’яті героїчного учня.
На будівлі Березівського ліцею відкрито меморіальну дошку. А у селі Обжиле названо вулицю на честь Леоніда Галайчука.
Читайте також:
Якщо ви плануєте літню поїздку до Одеси, важливо заздалегідь скласти маршрут — місто пропонує значно… Read More
Багато хто вже планує перший літній заплив. Розповідаємо, якою буде температура морської води біля Одеси… Read More
Доброго ранку! Субота офіційно вступила у свої права! Можна не поспішати, не рахувати години до… Read More
За даними космічної погоди, сьогодні, у суботу, 13 червня 2026 року, очікується нестабільна геомагнітна обстановка.… Read More
Забруднення моря нафтопродуктами та токсичними речовинами вже призводить до загибелі унікальних видів риб. Фахівці кажуть,… Read More
ЄС запускає новий етап євроінтеграції України. Уже 15 червня відбудеться відкриття першого переговорного кластеру, який… Read More
