«Хочу, аби люди посміхалися!», – ось так дуже просто виклав Петро Васильович Глєбов своє життєве кредо. А потім провів для мене екскурсію… по клумбі на вулиці Садиківській. О, ця клумба на старій тихій вулиці на Молдаванці!..
Казкова клумба на Садиківській
Клумба на Садиківській – з саморобним парканчиком. Дерева, кущі, а серед них – витвори з дерева. Усі вони – це роботи майстра Петра Глєбова. Тут усі звуть його «дядько Петро». Йому – вісімдесят чотири. І він постійно посміхається, хоча про себе розповідає дуже мало.
Петро Глєбов
– Ви на роботи мої дивіться, про них питайте. От перехожі проходять повз клумби, а я придивляюсь уважно, аби зрозуміти: подобаються мої витвори, чи ні. Люди зупиняються, вивчають – і коли бачу посмішку на обличчі, то сам радію.
Цю клумбу з дерев’яними героями я побачила вперше у січні цього року. Зараз, улітку, знов проходила повз неї: робіт стало набагато більше, а сам Петро Васильович вже показує мені майбутню козу.
– От все думаю, з чого їй бороду зробити… Як тільки дерева починають обрізати, люди мені гілки приносять, деякі сам знаходжу. Буває, тільки побачу, а вже «сюжет» вимальовується.
Майбутня коза
«Треба думати про щось приємне»
Петро Васильович народився не в Одесі. Але живе тут вже дуже давно. Все життя працював будівельником. Жінку п’ять років тому поховав…
Свої роботи з дерева називає захопленням, хоча, як виявилося, попит на них великий. Навіть торгував якийсь час ними на Старокінному ринку.
– Потім вирішив: не буду торгувати. Зроблю на рідній вулиці отаку клумбу, хай людям приємно буде.
І знов повторює, як полюбляє, коли люди посміхаються. Бо, каже, люди зараз все більше сумні. А жити треба кожним днем, займатися чимось, чого душа потребує, думати про щось приємне. Життя ж одне, які б часи не випали на долю.
– Я от зранку просинаюсь і думаю про те, що сьогодні робитиму… Бачите, скільки в мене гілок зібралося! Хочу ще багато чого зробити… Ось майбутній фламінго, ось коза. Сусіди кажуть: «Принесемо вам ще гілок, тільки хай на клумбі нові фігурки будуть!». Дітям подобається, це ж – головне! І мені приємно, хочеться щось нове вигадати.
Поросятка з мамою, пташки на гілках, навіть чортик… Зайчик з бантиком. Петро Васильович каже, що цей заєць – дитячий улюбленець.
Від Бородатого до мавпи з гранатою
Бородатий чоловічок з якорем з’явився на цій клумбі одним з перших. Руки простягнув, а в долонях у нього монетки. Як виявилося, на Садиківський трапилася проблема із каналізаційною трубою. Сусіди всі не могли потрібну суму на ремонт зібрати. Ось Петро Васильович й зробив цього суб’єкта, на клумбі встановив «заради хохми». Каналізацію полагодили, а дерев’яний витвір і проживає з того часу на Садиківській…
– Мене інколи питають про секрети життя людини на пенсії. А я й не знаю, що відповісти, бо немає ніяких секретів в мене. Роблю, що подобається і мені, і людям. Спортом займаюсь. Теж настрій підіймає. Ви мене про війну запитали… От вам і відповідь…
Відповідь – у вигляді однієї з робіт Петра Васильовича. У неї навіть назва є: «Мавпа з гранатою в руці». Якщо хтось не зрозумів, то можна прочитати напис нижче.
Дерев’яні витвори Петра Глєбова наче живуть своїм життям. Люди сюди приходять інколи, аби просто подивитись, з новими роботами познайомитись, навіть сфотографуватись з ними.
А Петро Васильович на таку увагу до своїх дерев’яних героїв реагує з посмішкою. Дуже йому приємно.
І, мабуть, скоро з’явиться на старій клумбі на вулиці Садиківській його нова робота з дерева. І ще одна… І ще…
Аби ж тільки люди посміхалися!
Читайте також: Маленькі дива старого одеського провулка (фоторепортаж).
Фото авторки
