Одеські міфи, їхнє коріння та сьогодення: представлено проєкт «Odesa Decolonization»

Проєкт представили спікери:

• голова Правління ПАТ «БАНК ВОСТОК», засновник Музею сучасного мистецтва Одеси, керуючий партнер в Odesa Business Club Вадим Мороховський;
• співзасновник та CEO в CLIXAR, керуючий партнер в Odesa Business Club Дмитро Казавчинський;
• медіаекспертка, директорка зі стратегічного маркетингу групи 1+1 media Ольга Захарова;
• журналіст, сценарист, автор і продюсер історичних проєктів 1+1 Media Акім Галімов;
• керівник ГО «Суспільство та історична спадщина», історик-дослідник, письменник, волонтер, архівіст, гід-екскурсовод та співзасновник туристичної агенції «Тудой-сюдой» Олександр Бабіч.
• Модератор презентації проєкту – політичний консультант, фахівець із маркетингу та реклами, виборчих і політичних технологій, засновник агенції GAIDAYCOM Сергій Гайдай.

Що кажуть спікери?

Що таке Одеса? Чи, скоріш, яке про неї уявлення в Україні, в самому місті? Ну, «звісно» – «столиця гумору», «бандитське місто», тощо. Чи, може, дещо більше?.. І чи не пора вже зайнятись ментальною деокупацією?

Як зазначили спікери, для цього і був створений цей проєкт, в який, як зазначили Вадим Мороховський та Дмитро Казавчинський, буде залучений бізнес, громади та місцева влада. По суті, це широка дискусія про одеські міфи, їхнє коріння і їх вплив на наше важке воєнне сьогодення.

– Ми живемо тут і зараз, і збираємось залишатись на нашій землі, бо тут наше коріння, наші діти…Війна – це наша реальність, хоча важко було повірити в це на початку. І постає питання – що робити?.. Одесу будували підприємці майже з усього світу, і тепер, коли нам потрібен діалог, спільнота підприємців Odesa Business Club ініціювала цей проєкт, – наголошує Дмитро Казавчинський.

Олександр Бабич:

– Що таке одеський міф? І, головне, яким він дійшов до нас сьогодні? Є передумови виникнення різноманітних міських міфів і є усвідомлення необхідності їхнього переосмислення в сучасних умовах… От вам, наприклад, один з базових міфів про Одесу: вона з’явилась у голому степу; прийшли росіяни і «створили» прекрасне місто. А треба подавати правдиву історію, як козаки і європейці створювали наше місто…

Вадим Мороховський з болем нагадує про оту «культурну спадщину» «за Одесу», яку нам «щиро подала» за останні більш ніж тридцять років країна-агресор:

– Нам вже давно пора «розпрощатися» з оцими далекими від реалій художніми фільмами з «одеськими бандитами», якими ми з вами так захоплювалися. Не треба вчити тому, чого не було. Я згадую своє дитинство. Хтось хотів ставати бандитом?.. Одеса – це, перш за все, багатогранна культура, вона завжди відрізнялася від інших міст колишньої імперії. Але ж ворог так давно, так наполегливо формував хибний міф, хибний образ нашого міста, що здавалось: так воно і було…

Ольга Захарова вважає новий проєкт «сміливим кроком у майбутнє», який робить Одеса. І кожний з нас, наполягає Ольга, повинен запитати в себе: «Хто я у цьому майбутньому?».

Популяризатор історії України Акім Галімов назвав проєкт «Odesa Decolonization» сміливою спробою переосмислення одеських міфів. Бо тільки так, вважає він, наше місто перестануть сприймати як «проросійське»:

– Нам треба дивитись у минуле не з погляду російської історії, бо вона виключила українську історію Одеси.

Сергій Гайдай назвав представлений проєкт «лікуванням історією»:

– Як робиться пропаганда? Та дуже просто. Береться якийсь факт і «подається», як треба ворогові. Лікується це тільки історичною реальністю.

«Війна – це велике горе, але й великі можливості»

Під час дискусії (людей зібралось дуже багато) лунали і питання, і власні думки з приводу цього проєкту і усього того, що ж воно таке – одеський міф.

Голова Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк зазначив, що, перш за все, треба звернути увагу на Статут Одеси де є суто проросійські наративи.

Людей цікавило, чому в Одесі досі не має пам’ятника Лесі Українці. Довга дискусія, «важкі» питання… Здається, сама війна їх поставила.

Ось досі людей зазивають на екскурсії по кримінальній Одесі, бо вона «добре продається». Що треба зробити, аби «продавалась» інша тема – нагальна, правдива, цікаво подана?

Та чи готові ми до всього цього?.. Чи, як то кажуть, «на часі» нам змінювати одеський міф? Та, як зазначили спікери під час презентації проєкту, «війна – це велике горе, але й великі можливості».

І не тільки враження…

Після презентації розмовляю з одеським гідом, краєзнавцем Віолеттою Дідук. Вона звертає мою увагу на те, що багато з того, про що йшлося під час презентації, вже нею робиться…

Віолетта пише:

«Були слушні запитання із залу. До кого водити школярів на екскурсії про українську Одесу? До кого водити вчителів «старої закалки», щоб вони мали змогу вийти за межі старих історичних схем?.. Я оце сиділа і думала… Це ж те, що я роблю:

• на екскурсії по кладовищу розказую про Фесенко, Тимченко, Навроцького;
• в циклі «П’ять імен української Одеси» – про Караванських, Лип, Ждаху, Луценко і багатьох інших діячів;
• в проєкті «Одеські посиденьки» знайомлю з сучасниками – одеськими волонтерами, журналістами, екоактивістами;
• навіть в екскурсії «Кримінальна Одеса» показую на прикладі того ж Япончика паралелі із сучасністю. І розкладаю «Ліквідацію» як приклад психологічної спецоперації з підготовки війни».

Мабуть, кращого і важливішого враження (і не тільки враження) я б не змогла почути!

Тримаймося!..

Фото авторки