Окупація Криму: як склалася доля українських військових, які не зрадили присязі

Небезпечні моменти в Криму

— У 2013 році ми служили в Перевальному (Сімферопольський район, Крим), — згадує Юлія, дружина командира Юрія Головашенка. — І 22 лютого 2014 року нас окупували. Почалося все це «хто за, хто проти». Чоловік мій на той час був командиром гірсько-піхотного батальйону, 70% батальйону було за нього. Але командир бригади заявив йому: ми тебе змусимо або скласти зброю і спокійно вийти в Україну, або служити Росії.

Дітей ми вивезли, а самі залишилися. Наш комбриг Стороженко був за Росію, у лазню їздив із російськими командирами, замполіт з Аксьоновим разом навчався. Загалом, у них усе було злагоджено вже давно. Але ми не збиралися здаватися.

Жінкам і цивільним дозволили не ходити на роботу, поки все не «утрясеться». І я поїхала в Білу Церкву провідати дітей. Стороженко вирішив тоді через мене помститися Юрі й заявив: якщо завтра її не буде на шикуванні — звільню за невідповідністю! Але я встигла до ранку. Тоді почали погрожувати мені: якщо не вплину на чоловіка, то переріжуть усіх моїх родичів у Криму. Ми розуміли, що ніхто цього робити не буде…

А коли зверху дали дозвіл виходити військовим, було шикування всієї бригади трьома частинами: хто виходить, хто залишається і хто звільняється. З усієї бригади 253 людини вирішили виходити в Україну. І мій чоловік за званням і за посадою став на чолі 36-ї бригади берегової охорони, вона якраз виходила з території Криму. Ми забрали печатки, прапор, я забрала фінансові документи як бухгалтер. 18 березня виїхали 22 машини…

Чотири дні під Одесою

Сім’ї військових розмістили в санаторії «Куяльник» під Одесою. Виїхали тільки дружини з дітьми. Чоловіки залишилися в Криму, забирали зброю і техніку. А сім’ї опинилися в безпеці, але без найнеобхіднішого. Усе майно було в одній величезній фурі, усі гроші — на заблокованих картках «ПриватБанку». І тоді хтось написав про це у «Фейсбуці». А Одеса відгукнулася.

— 4 дні в мене телефон був просто червоний, — згадує Юлія. — Люди дзвонили і приїжджали постійно. У нас було багато маленьких дітей: молодшому 3 місяці, старшому 13 років. Не було нічого, навіть зошитів для школи. І нам привозили буквально все! Ті самі волонтери приїжджали потім до нас і в Очаків, і в Миколаїв, постійно допомагали.

І жодного жалю

Після військових розквартирували в 5-му військовому містечку під Миколаєвом. Розблокували картки — стало легше. Вони були розкидані служити по блокпостах під Одесою і по полігонах в охорону. Ніхто не звільнився, навіть ті, хто начебто хотів іти. Чоловік Юлії, Юрій Головашенко, поїхав в АТО і з серпня по грудень був там — командиром 2-го батальйону 72-ї бригади, стояв на Гранітному, був поранений, серйозно контужений. І тоді знову в усьому допомагали волонтери, адже армія тільки ставала на ноги. 2015-2016 роки Юрій прослужив заступником начальника управління в Генштабі, пізніше — Сили спеціальних операцій (там же служить і Юлія). У вересні 2017-го він прийняв командування 57-ю бригадою і перебував в АТО на Донеччині.

У Юлії Головашенко народилася третя дитина. Сім’я живе в Києві, де отримала двокімнатну квартиру. Більша частина тих військових, хто виходив із Головашенком із Криму, залишилася служити в Миколаєві. Деякі отримали квартири.