Багато хто в країні вже каже: якщо одеситам надали всі історичні факти, а вони повторюють брехню про «Російську імперію», «Катерину-засновницю» та «1794 рік», то це або дурні, або «ждуни»! Але ми не будемо поспішати з вироками. Чи достатньо було історичних фактів? Чи правильно їх донесли? Адже питання «2 вересня чи 19 травня?» і «200 років чи 600?» досі викликають не просто дискусії, а справжню ворожнечу. Тож чому одесити масово опираються історії, яку їм повернули, та новим точкам відліку?
Ключові моменти:
Готуючи цей матеріал, ми зіткнулися з дивною поведінкою: одеські науковці, викладачі, психологи один за одним відмовлялися давати коментарі. Вони охоче спілкувалися віч-на-віч, тільки не для друку. Мовляв, облиште це скандальним активістам, не на часі. І дарма ми пояснювали, що хочемо розглянути все помірковано, з точки зору суспільної психології. «Оце вже точно буде скандал! — жахалися співрозмовники. — Облиште!».
Тема виявилася ще болючішою, ніж ми вважали. Однак сьогодні треба мати мужність братися за складні теми. Тож ми знайшли і спікерів, і несподівані відповіді на питання. При створенні статті журналістка «Одеського життя» Тая Найденко поговорила з Андрієм Красножоном – доктором історичних наук, ректором Університету ім. Ушинського, Павлом Горностаєм – доктором психологічних наук, професором, головним науковим співробітником Інституту соціальної та політичної психології НАПН України та Миколою Вікнянським – одеським підприємецем, який також залучений до громадської діяльності.
Бізнесмен Микола Вікнянський чудово розуміє, чому. На його думку, частина одеситів, на жаль, досі живе в проімперській ідеології. Він згадує, що сам до певного часу з нерозумінням ставився до закликів українізуватися.
— Спочатку – з 2014 року, ця війна відчувалася як виключно антиімперська війна за політичну незалежність нашої держави від РФ. Але тієї миті, коли це стало війною за право бути українцем, тобто війною за право української нації на існування, я змінив свої погляди.
Сьогодні РФ хоче знищити українців тотально: мову, культуру, саму етнічність. Пану Вікнянському це нагадує те, як за часів Другої світової знищували його пращурів — просто за те, що вони євреї.
— Це вже геноцидальна війна. Тому тепер я підтримую все, що є проявом українськості та пов’язано з нею, максимально: в історії та культурі, всюди. Бо сьогодні ворог відбирає в українців право на існування. Чи буде чесно, якщо нам дозволять бути веселими мультикультурними одеситами, якими ми хочемо бути, а водночас українців знищать за те, ким вони є? Я сьогодні хочу бути насамперед українцем. Це роль порядної людини.
Вікнянський визнає, що питання та зауваження в нього є, і їх чимало.
— Але нехай спочатку загроза для України та українського народу минеться, тоді й повернемося до складних розмов.
Це — історія про мужність змінювати точку зору. І мужність мовчати про своє, коли під загрозою загальнонаціональне.
Ця тема сприймається так складно, бо вона вкрай політизована, вважає історик Андрій Красножон. Він нагадує, що минуле теж не було ідилічним, і вік Одеси — від початку під великим сумнівом.
— Ще 1831 року одеський журналіст Морозов ставив питання, хто та коли заснував Одесу, ще тоді це хвилювало одеську публіку. Версію Скальковського — із серпнем 1794 року — одразу не сприйняв жоден професійний історик, її відверто висміювали. Цю дату взагалі прийняло лише офіційне одеське керівництво в особі Воронцова. Традиції святкувати «день народження» міста в ті часи не виникло.
Перші 50 років від офіційної дати (у 1846-му) відмітили урочистою хресною ходою, і це знову скоріш про політику. Романтизувати дату «1794» одесити почали саме за радянщини, бо дореволюційні часи стали в уяві «золотою добою», коли були гроші та ікра, а не партзібрання та брудні комуналки. І боротися з датою «1794» першим почав ще міськком партії, у 1960-хх.
Красножон наголошує, що нині дата 2 вересня та 1794 рік — це частина традиційної міської культури, а будь-яка традиція необ’єктивна та швидко не змінюється.
— Це ближче до питань віри, аніж до історії. І надмірно гаряча полеміка навколо дати заснування міста існує тільки тому, що маємо групи з різними політичними настроями. Замість політичних гасел одні кажуть «Одесі — 200 років!», інші кажуть «Одесі — 600!», і це маркує їхню політичну приналежність.
Якщо брати логіку історичних знахідок та безперервності історії поселень на цьому місці, то Одесі може бути не 600 років, а близько 700.
— Адже на розкопках на Приморському бульварі ми виявили черепки та монети 14 століття, так званий «докочубіївський» період, — згадує Красножон. — Тепер незадоволені ще й побічники версії «600 років». Однак ми займаємося наукою, ми не можемо розкопувати тільки те, що комусь зручно та приємно побачити, інакше повернемося до логіки «совка». Тоді, наприклад, забороняли розкопки, які стосувалися варягів, бо потрібні були тільки слов’яни, без зайвих Рюриків.
Історик нагадує, що майже ніяке місто в світі (за рідкісними виключеннями) не знає точної дати свого заснування. Однак у більш монолітних міських культурах, як от у Львові, подібних питань не виникає, там все одностайно. Але чи однозначно це добре?
— Зрештою, в Одесі маємо живу культурну полеміку, люди гаряче цікавляться історією, і це прекрасно. Відбувається формування нової тканини міської культури, нової міфології. А ще років 100-200 по тому цю тему теж буде вельми цікаво дослідити історикам.
— Якщо спитаєте, скільки років Одесі, то я вже багато років даю коротку та чесну відповідь: не знаю! — каже Красножон. — Бо жодного чітко сформульованого та загальноприйнятого наукового критерію, аби визначити це, у світі не існує. Як тільки він з’явиться, я одразу ж відповім.
Це — про мужність бути фахівцем та дотримуватися фактів, навіть коли це
не зручно.
Дослідник психології соціальних груп та колективної травми професор Павло Горностай пояснює, що для зміни картини світу недостатньо самих тільки історичних фактів.
— Аби ці факти стали картиною світу, треба підключати інший потужний чинник: культуру та мистецтво. І переходити до створення художньої історичної літератури, історичного кінематографу, живопису. Тільки тоді відбудеться прив’язка історії до картини світу людей. А історія Одещини до «катерининського» періоду дає безліч яскравого матеріалу.
Професор запевняє, що за наявності потужного культурного впливу люди самі забажають бути справжніми українцями. Через культуру ми маємо реабілітувати історію міста, бо «катерининський» міф — насправді дуже шкідливий, а Одеса має свою автентичну історію.
— Дайте людям вибір. Одна справа, якщо це московитська картина світу, в якій нам відводиться місце окраїни імперії. Інша справа — власна держава з тисячолітньою історією. Тисячу років тому тут існувала одна з найкультурніших і найвпливовіших держав Європи, історичний і культурний центр східного слов’янства, і ми — прямі спадкоємці цієї держави. Як гадаєте, яка картина світу поступово стане більш привабливою для суспільства?
Водночас професор застерігає від того, щоб покладатися на плин часу і просто залишати складні теми на «після війни».
— Це все справді не на часі, бо треба було починати ще в 1991 році. Відкладати далі нема куди. І, до речі, саме деімперіалізація може стати важливим чинником зцілення тієї травми, яку ми зараз переживаємо, травми останньої колоніальної війни.
На думку науковця, багато з того, що зараз пропонують для формування національної ідентичності, схоже на патріотичне виховання радянських часів. І не дивно, що це викликає відразу, не працює.
— Соціальна група живе довше, ніж людина, — зазначає Горностай. — Вимагати від тих, хто виріс за епохи більшовизму, негайно змінити картину світу, не можна та й не треба. Що менший прямий тиск, то більша ймовірність, що частина цих людей зміниться. А боротися треба насамперед за майбутні покоління, дбати саме про них. Наші діти та молодь вже потрапляють у привабливе, цікаве інформаційне поле, де їм пропонують цінності, до яких хочеться долучитися.
Професор пригадує приклад видатного німецького фізика Макса Планка, одного із засновників квантової теорії. За часів Планка докорінно змінювалася фізична картина світу, відбувалася справжня революція. Здавалося б, наука точна, доказова, тут неможливо заперечити факти! Але пізніше Планк напише: «Зазвичай наукові істини перемагають не через те, що незгодних з ними переконали та вони визнали свою неправоту, а тому, що старе покоління науковців вимирає, а нове — засвоює істину одразу».
— Сьогодні треба добре відрізняти опір людей, які просто звикли до старого, від ворожої пропаганди, яка не зупиняється. Маємо вибудовувати культурну оборону, де історики — тільки перша лінія, а за ними — педагоги, викладачі, діячі мистецтва, які впроваджують нові знання в масову свідомість. Першою реакцією на ці знання цілком може бути культурний шок. Потім — несприйняття, «це все брехня». Саме тут мають бути посилання на наукові джерела: не віриш — перевір. І коли поступово люди переконаються, то шок зміниться катарсисом: ого, виявляється, як все насправді!
— Саме тому єдине, на що ми зараз точно не маємо права, так це на фальсифікацію, — наголошує Горностай. — Не можна одні сфальшовані міфи замінювати іншими. Вся наша нова міфологія має бути заснована на реальності.
Це — про мужність працювати на майбутнє, не вимагаючи негайного результату.
* * * * *
Висновок, коли саме святкувати день міста та від якої згадки вести відлік, ми залишаємо кожному на власний розсуд. Бо наша справа — чесно інформувати й аналізувати, а не повчати. Зрештою, саме так радить робити поважний психолог.
Раніше ми розповідали про Одесу до Катерини та чому князь Потьомкін знищив Хаджибейську фортецю.
Ще «Одеське життя» писало про карту вісімнадцятого століття, яка руйнує московські міфи про Одесу та Крим.
Читайте також:
В Одесі планують встановити пам'ятник Володимиру Жаботинському — письменнику, публіцисту та одному з ідеологів державотворення… Read More
Сьогодні, 16 травня, у Відні відбувається гранд-фінал "Євробачення-2026". Україну представляє співачка LELEKA із піснею Ridnym… Read More
На одеському Привозі у травні покупці не лише порівнюють ціни на молоду картоплю, полуницю та… Read More
В Одесі після ремонту відкрилось терапевтичне відділення міської клінічної лікарні №1 (Єврейської лікарні). Будівлю повністю… Read More
В Україні почастішали випадки шахрайства, коли аферисти видають себе за співробітників СБУ та інших правоохоронних… Read More
Ковбаса, зроблена вдома – це гарантія якості та натурального смаку. Щоб перший досвід у крафтовій… Read More
