В Одесі жарт — не просто розвага, а спосіб виживання, торгівлі і навіть спротиву. Від портових махінацій XIX століття до сучасних дворів — місто перетворило гумор на свою головну візитівку. Як це сталося і чому одеський стиль впізнають у всьому світі — розбираємося. «Одеське життя» розповідає, ким були наші перші гумористи, звідки взялася знаменита звичка відповідати питанням на питання та чому саме Одеса стала столицею гумору?
Ключові моменти:
Цей матеріал підготовлений на основі історичних джерел, архівних газет і публікацій про розвиток Одеси як порто-франко та культурного центру XIX–XX століть.
Ми проаналізували:
Уявіть місто, де вміння вчасно і влучно пожартувати цінувалося дорожче, ніж золото. Одеса перетворила сміх на надійну зброю і тверду валюту та побудувала своє царство дотепності, де вміють вставити свої п’ять копійок у будь-якій ситуації та можуть реготати навіть під обстрілами!
Одеський гумор народився зовсім не від якогось надто веселого і безтурботного життя під чорноморським сонцем. Він з’явився як один із способів ведення бізнесу.
На початку ХІХ століття Одеса отримала статус порто-франко та стала зоною вільної торгівлі. В порту того часу закон рідко сприймався як непорушна догма. Вміння пожартувати, «заговорити зуби» митнику чи розрядити атмосферу під час складної угоди стало питанням фінансового виживання.
— Хаїме, от ви кажете, що у вас в мішках пташиний корм, а там добірні кавові зерна!
— Ой, я вас благаю! Я насиплю, а якщо кури раптом не захочуть їсти — то це вже суто їхні проблеми!
Саме тоді на шумних причалах і ринках сміх перетворився на конвертовану валюту, не менш важливу, ніж золото.
Крім порту в Одесі був ще один центр комерційного всесвіту — знаменитий Привоз. Тут зустрічались понад 130 різних національностей! І всім їм треба було щось купувати, продавати, торгуватися. Двісті років тому ніяких гугл-перекладачів не було, тому люди просто почали ліпити слова та інтонації з різних мов докупи. Так, власне, і народилася та сама унікальна «одеська мова».
Але справжній фундамент і неповторний шарм цьому Вавилону заклала величезна єврейська громада. Саме ідиш зробив одеський гумор таким, яким його знає світ. Мова одеських євреїв додала до цього міксу специфічну побудову фраз.
Ось наприклад:
Мамо, і воно вам було треба — тягнути ті торби з Привозу, щоб тепер лежати та робити інфаркт всій родині?!»
А звідки взялася ця звичка завжди відповідати питанням на питання? Все просто. У одеситів пряма відповідь вважається занадто простою, нудною і навіть трохи небезпечною.
Зустрічне питання — це блискучий тактичний хід. Воно дає тобі час на «подумати», можливість перехопити ініціативу та дозволяє зрозуміти, а чого ж насправді від тебе хочуть!
Тому на класичне:
— Сьомо, чому одесити завжди відповідають питанням на питання?
Завжди лунає:
— А хто вам таке сказав?!
Але як цей суто локальний сленг зміг перетворитися на успішний експортний продукт? Усе почалося в середині ХІХ століття завдяки першим літературним «хуліганам».
Першопрохідцем став письменник Осип Рабинович. Саме він першим здогадався перенести цю живу, часто неправильну, але таку смачну одеську говірку та інтонації на папір!
Зірковий час для одеського гумору настав в епоху фейлетоністів. І найяскравішим був Влас Дорошевич. У 1890-х роках він працював у газеті «Одеський листок» та писав настільки їдкі колонки про місцевих чиновників, портові махінації та міські скандали, що свіжі газети з його текстами розмітали з прилавків швидше, ніж гарячі пиріжки!
Справжнім проривом став 1911 рік, коли в Одесі з’явився перший сатиричний журнал «Крокодил». Його заснував художник Федір Сегаль. Видання безстрашно тролило владу. Але цю геніальну ідею просто вкрали! Через 11 років журнал під такою ж назвою почав випускатися у Москві.
Саме завдяки цим авторам гумор став офіційною візитівкою міста, яку обожнювали далеко за межами самої Одеси.
На початку ХХ століття Одеса була справжньою фабрикою геніїв, чиї імена доводили цензуру до істерики.
Взяти хоча б Корнія Чуковського — так, того самого, який написав «Айболитя». В юності він писав для газети «Одеські новини» і так віртуозно, з фірмовим одеським сарказмом розмазував графоманів і чиновників, що його боялася вся місцева богема.
А Володимир Жаботинський? Для всього світу він — серйозний політик, ідеолог. Але в Одесі він під псевдонімом Альталена писав фейлетони, описував міський побут, театральні прем’єри та базарні плітки з таким гумором, що газети зачитували до дірок.
В Одесі народився Саша Чорний. Його вірші цитували всі — від студентів до міністрів. Журнали, де він друкувався, постійно закривала цензура.
Конкуренцію йому міг скласти хіба що Дон-Амінадо (Амінад Шполянський). Він виріс в атмосфері одеського півдня і став неперевершеним майстром парадокса, міг одним абзацом знищити репутацію будь-якого діяча. До речі, саме йому належить знаменита фраза:
Кинути в жінку каменем можна тільки в одному випадку: коли цей камінь — дорогоцінний».
І якщо ви думали, що міф про кримінальну Молдаванку та портових босяків першим вигадав Бабель, то ви просто не знаєте Лазаря Кармена. Цей «поет одеського порту» описував кримінальну романтику одеських двориків.
А малював все це Михайло Лінський (Мойсей Шлезінгер) – карикатурист і графічний хуліган. Його шаржі на місцеву еліту були настільки влучними, що одеський цензор особисто зі сльозами благав градоначальника заборонити пресі друкувати ці малюнки!
Але час минав, і відкрито жартувати стало небезпечно, адже за неправильний анекдот можна було отримати путівку на сибірський лісоповал. І тоді одесити віртуозно опанували мистецтво «езопової мови». Сатира перетворилася на філігранну гру слів. Це було мистецтво читати між рядків.
Як у тому самому анекдоті про Рабиновича, де він стоїть на Дерибасівській з абсолютно чистим аркушем паперу в руках. До нього миттєво підбігає розлючений кадебіст:
— Ану показуй, що там написано!
Рабинович спокійно протягує аркуш, а там — жодної літери.
— Я не зрозумів, а чому тут нічого не написано?!
— Ой, я вас благаю! А навіщо писати, якщо й так усі все розуміють!
Сучасний одеський гумор — це не тільки Михайло Жванецький, як думає більшість. Справжньою поезією одеських дворів керували такі блискучі автори, як Георгій (Гарік) Голубенко — абсолютний майстер діалогу. Його п’єсу «Старі будинки» у 80-ті роки ставили мало не в кожному театрі, а пізніше за його творами зробили знамениту виставу «Одеський підкидьок».
На сцені цю естафету віртуозно підхоплювали естрадні майстри: Роман Карцев та Віктор Ільченко, Тарапунька і Штепсель.
Офіційний статус столиці гумору отримав своє оформлення у 1970-х роках, причому сталося це всупереч волі радянської влади. У 1972 році керівництво СРСР закрило популярну телепередачу КВК, вбачаючи в ній загрозу через неконтрольовану сатиру та вільнодумство.
Одеська інтелігенція відреагувала на це у своєму стилі: якщо гумор заборонили на екрані, його потрібно вивести на вулиці. 1 квітня 1973 року відбулася перша «Гуморина». Її творці — Валерій Хаїт, Гарік Голубенко та інші учасники одеської команди КВК — перетворили цей день на справжній фестиваль свободи. Символом свята став морячок, що посміхається, створений Аркадієм Цикуном, який уособлював відкритість та незламний характер міста.
Сучасна молодь часто порівнює одеський гумор із біткоїном. Його неможливо помацати фізично, але цінність визнається всіма, поки існує віра в його силу. Одеса продовжує доводити, що поки місто здатне сміятися, воно залишається непереможним, підтверджуючи свій статус столиці гумору кожною новою відповіддю на питання та кожною новою посмішкою всупереч обставинам.
Ще трохи одеського гумору:
Підготувала Ірина ПОЛЯКОВА
В Одесі трамвай — це не просто транспорт, а частина міської історії з власними легендами.… Read More
Зірване облицювання, розбиті світильники та нові написи на стінах — підземні переходи потребують не лише… Read More
В Одесі обговорили ключові проблеми реабілітації військових: обмежене фінансування, кадровий дефіцит і відсутність єдиної системи.… Read More
Частина жителів Одещини залишиться без газу: через реконструкцію мереж постачання припинять на кілька днів, а… Read More
Транспорт в Одесі продовжує повертатися на маршрути: частина трамваїв і тролейбусів уже працює, але поки… Read More
Над Одеською областю повітряні тривоги не вщухають: ворог застосовує нову тактику «дрібних хвиль» дронів —… Read More
