У місті Рені родина Полівенків уже кілька років приймає дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. За цей час через патронатну сім’ю пройшли десятки хлопчиків і дівчаток, яким тут дають не лише дах над головою, а й тепло, стабільність та відчуття справжнього дому.
Хлопчики допомагають виводити кіз на пасовисько
Ключові моменти:
Патронат над дитиною в Україні є офіційною формою тимчасового сімейного догляду, яку координують служби у справах дітей та органи місцевого самоврядування. За правилами Міністерства соціальної політики, дитина може перебувати у патронатній родині, поки фахівці вирішують її подальшу долю — повернення до біологічної сім’ї, опіку чи влаштування в іншу форму виховання.
Історія родини Полівенків із Рені показує, як ця система працює не на папері, а в реальному житті. Журналістка «Одеського життя» побувала у родині, поспілкувалася з патронатними батьками та побачила, як організований їхній щоденний побут — від догляду за дітьми до власного господарства, яке допомагає утримувати велику сім’ю.
– Вибачте, у мене повіки трохи припухлі: я щойно від майстра – стрілки зробила та брівки оновила, – зустріла на подвір’ї Людмила. – Подружки мені кажуть: «Людо, ти маєш бути яскравою, ефектною!».
Насправді таку ефектну жінку в Рені ще треба пошукати. І справа не в брівках. Навколо Людмили – семеро дітей у невпинному русі! Хто на велосипеді, хто на роликах, хто на батуті. Хтось упав і плаче, у когось злетіли капці, хтось шапку посіяв. Людмила дає інтерв’ю – і попутно взуває побігайкам капці, натягує на вуха шапку, ліквідовує «аварію». А з хати тим часом долинають аромати домашніх пирогів. Людмила – як величезне сонце, що зігріває всіх. Ось це ефект!
Коли Юрій та Людмила Полівенки вирішили зайнятися патронатом і під їхнім крилом опинилися перші троє дітлахів, ми розповідали про цю родину. За чотири роки пройдено великий шлях.
Доля перших трьох дітей склалася якнайкраще. Надійку Полівенки взяли під опіку: суд розглянув справу і вирішив, що малечі, яка має низку серйозних захворювань, у цій родині буде краще, ніж у біологічній. І справді: дівчинка, якій загрожувала сліпота, вилікувана, зміцніла й ходить до садочка. Невгамовного Сашка забрав його рідний батько – зараз вони живуть за кордоном. А Олечка вступила до училища, опановує професію кухаря.
За чотири роки роботи патронатної сім’ї тут отримали тепло, турботу й любов багато дітей різного віку.
За положенням, під патронатом дитина може перебувати три місяці, потім її мають повернути до біологічних батьків (якщо ті взялися за розум), або влаштувати в опікунську сім’ю, якщо вдалося таку підшукати. Крайній вихід – інтернат. Але службі у справах дітей влаштувати долю дитини за три місяці, пройшовши всі юридичні процедури, дуже складно – тож багато хлопчиків та дівчаток затримуються в родині Полівенків надовго.
Сьогодні в домі Юрія та Людмили живуть семеро дітей. У більшості з них є проблеми зі здоров’ям та розвитком. Наприклад, у маленького Гарика, якого нещодавно влаштували у патронатну сім’ю, мама зловживає алкоголем. Хлопчику давно час говорити, бігати, самостійно їсти, а він цього не вміє.
– У нас Гарик вже набрав вагу, зміцнів, – радіє Людмила. – Почав повторювати слова. Якщо оточити його турботою, вкласти в нього всю душу, постійно займатися здоров’ям, він має всі шанси наздогнати однолітків. Знайти б хлоп’яті люблячу родину…
Коли на подвір’я приводять нову дитину, Людмила насамперед обіймає її.
– «Обіймашки» – це у нас завжди. Багато дітей попервах не можуть наїстися. Тому я щодня готую щось смачненьке. Була дівчинка – вона потайки ховала під подушку хліб, яблука, пиріжки.
Людмила – неперевершений кулінар і кондитер. До процесу завжди залучає дітей, адже саме так малеча вчиться самообслуговуванню.
– Усі дуже люблять піцу: я роблю тісто, діти його розкачують, розкладають ковбасу, посипають сиром. Усе ми робимо дружно.
На столі багато домашніх продуктів, оскільки сім’я Полівенків тримає господарство.
– У нас шість кіз, щодня маємо до трьох літрів молока, – каже господиня. – Яйця не купуємо – свої курочки несуть достатньо. Тримаємо багато м’ясних качок: цієї зими забили сорок голів, зробили запаси – у морозилці повно м’яса. Минулого року нам подарували ягня: вигодували – тепер ще й баранина є. Чому робимо запаси? Бо державна допомога на утримання дітей не завжди виплачується вчасно, а їм треба забезпечити повноцінне харчування. Тому ми запасаємося. А ще поставили в городі три теплиці: завжди є зелень, а влітку – помідори та огірки.
Ми намагаємося економно вести господарство. Наприклад, домашні пироги виходять набагато дешевшими за магазинну випічку. І в бюджеті залишаються гроші на маленькі радощі – морозиво, цукерки.
Читайте також: В Бородінській громаді на Одещині всі діти-сироти живуть в справжніх родинах
Поки ми спілкувалися, хлопці гасали на велосипедах різних калібрів, демонструючи свій «технопарк». У жодній ренійській родині немає такої колекції велосипедів!
– Сусіди та знайомі дарують, коли їхні діти виростають, – розповідає Людмила. – Приносять також одяг, взуття, іграшки – часто знаходжу на хвіртці пакет із речами. Одягом, підгузками, дитячим харчуванням постійно допомагає громадська організація «Шлях до життя», яку очолює Маргарита Бохан. Ми давно мріяли побудувати у дворі ігровий майданчик. На допомогу прийшов підприємець Артем Лантінов – подарував ігровий комплекс. Самостійно ми придбали великий батут. А ще раз на тиждень приходить місіонерка Джульєтта – за чаюванням вона знайомить дітей з англійською мовою.
День у сім’ї розписаний по хвилинах. Юрій працює в Ренійському порту електриком позмінно, усі вихідні присвячує дому та дітям.
Людмила підхоплюється о сьомій: їй треба зібрати трьох школярів, а трьох менших відправити в дитсадок.
– Малюків одягаю по одному і саджу в машину, щоб не розбігалися, – сміється патронатна мама. – Дякувати Богові, є авто: ми живемо далеченько від центру, на машині я швидко розвожу дітей. Потім – по магазинах, закуповую все необхідне, і бігом додому, готувати. На вечерю намагаюся зробити дві страви, адже смаки у дітей різні.
Завдання ускладнюються, коли хтось хворіє.
– Дякую чоловікові, який залишається з дітьми, якщо я з кимось їду в лікарню. Без Юри я б не впоралася, – наголошує Людмила. – Він справжній, надійний голова родини. Минулого року навіть відпустив мене в Ірландію – побачитися з рідним сином. Цього року планую побачитися з другим сином, він також живе за кордоном.
Як за такого ритму і величезної відповідальності вдається бути в тонусі?
– Чоловік іноді залишається з дітьми, коли йду до подружок на чаювання – цього мені достатньо, щоб повернутися відновленою. Раз на місяць ходжу з дівчатами в сауну. Вечорами зі старшими дітьми любимо повалятися перед екраном: дивимося передачі про інші країни, уявляємо, що ми – мандрівники. І раз на рік обов’язково вирушаємо в подорож – на тиждень до моря.
На відпочинку Людмила ловить на собі здивовані погляди. Уявіть: приїжджає жінка з цілою оравою дітей та однією помічницею, а в багажнику – домашня консервація, овочі, фрукти, кавуни, ще й каструлі.
– На курортах усе дорого, – пояснює Людмила. – Свій «загашник» можна витратити за день, якщо харчуватися в кафешках. А зі своїми продуктами ми можемо відпочивати цілий тиждень. Знімаємо два будиночки, всі припаси складаємо у холодильники, самі готуємо, ходимо на море, відпочиваємо – нам дуже весело.
Попри багато турбот, подружжя Полівенків знаходить час, сили та фінанси на розбудову обійстя.
– Наша стара альтанка у дворі для літніх чаювань стала тісною. Закупили щебінь та пісок, і чоловік почав будувати велику альтанку, – розповідає господиня. – Заодно вирішили збільшити площу сараю для худоби. Діти люблять наш «зоопарк».
До речі, у Людмили Полівенко негласно є ще один підопічний – сімдесятирічний Микола Яшков. Це знайомий самотній пенсіонер, діти якого багато років тому виїхали за кордон. Живе він один і дуже рідко спускається з четвертого поверху – ноги болять. Кілька разів на тиждень, хоч на п’ять-десять хвилин, Людмила з дітьми забігають до діда Колі, щоб підняти йому настрій і порадувати домашніми пиріжками.
Мабуть, це і є головний педагогічний секрет Людмили: показувати дітям, як ставитись до тих, хто потребує допомоги, виховуючи в них серце, здатне любити не лише «рідних», а й увесь світ.
Раніше ми писала, що у громаді на Одещині не лишилося сиріт: там знайшли родини для всіх.
Ще «Одеське життя» повідомляло, що Одеса шукає сім’ї, готові врятувати дітей від інтернатів.
Читайте також: «Родина для кожної дитини»: в Одесі пройшли заходи на підтримку сімейних форм виховання
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ПП «ІА «Центр медіа» (бренд «Одеське життя») і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
Росія продовжує атакувати торговельні судна в Чорному морі, створюючи загрозу для українського морського експорту та… Read More
У понеділок, 9 листопада 2026 року, в Одесі та Одеській області планують застосовувати стабілізаційні графіки… Read More
Дитина раптом почала повторювати звуки, робити довгі паузи під час розмови або взагалі не хоче… Read More
У середу, 12 листопада, жителям Одеси та області не варто забувати про парасольки. Синоптики прогнозують… Read More
Як у невеликому селі на Одещині живуть молдавани, українці, гагаузи та болгари, які традиції бережуть… Read More
Чорноморськ оговтується від наслідків російського обстрілу, який забрав життя людей. На знак скорботи за загиблими… Read More
