Нові назви одеських вулиць: ким був Амвросій Ждаха і до чого тут російські казки

Створював український театр та ілюстрував книги Шевченка

Народився він 1855 року в Ізмаїлі. Батько – з задунайських запорожців, мати – Уляна Смаглій із села Лелекивка на Київщині. Коли західний Буджак тимчасово відійшов до Османської імперії, родина перебралася до Очакова, а потім до Одеси. Так вона і стала для Амвросія рідною.

Стаття за темою: Амвросій Ждаха: 168 років з дня народження відомого одеського художника та ілюстратора

Потяг до мистецтва проявився у нього з дитинства. Коли навчався в Одеському повітовому училищі, відвідував недільні малювальні класи Товариства заохочення мистецтв. У 1873 році Амвросій вступив до Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища.

Курсант Ждаха «для душі» брав участь у культурно-мистецькому житті міста. Тоді в Єлисаветграді зароджувався український театр. Амвросій знайомиться з Карпенком-Карим та батьком українського театру Кропивницьким (місто зараз названо на його честь), відвідує їхній аматорський драмгурток, бере участь у виставах.

Любов до мистецтва взяла гору над бажанням стати військовим. Кавалерійське училище він все ж таки закінчив у 1875 році, але від подальшої військової кар’єри відмовився.

У 1880 році вирішив вступати до Петербурзької академії мистецтв, для чого склав екстерном іспити за гімназійний курс. Брак грошей не дозволив юному даруванню поїхати до Петербурга, і він увесь 1881 рік відвідував Школу малювання та креслення Одеського товариства витончених мистецтв.

У 1887 році Ждаха вступив креслярем до Одеського земського банку, в якому пропрацював до 1909 року. Академічної художньої освіти так і не здобув. Працюючи банківським службовцем, весь свій вільний час віддавав живопису.

Тільки в 1921-1924 роках, наприкінці життя, він зміг повністю присвятити себе мистецтву, викладаючи малювання та креслення у торгово-промисловій школі та спеціальний курс народного декоративно-прикладного мистецтва в Одеському художньому інституті (1924-1926).

Амвросій Ждаха був пристрасним колекціонером старовинних монет, зброї та виробів декоративного мистецтва, бібліофілом. Був членом Одеського товариства історії та старожитностей, якому передав частину колекції у 1908 році, членом Товариства художників імені Костанді. У 1925-1926 роках частину своїх колекцій передав Одеському історико-філологічному музею.

Але головна його спадщина – це плоди його творчості. У 1883-1885 роках Ждаха виконав для трупи М.Кропивницького та М.Старицького ескізи українських історичних костюмів та народного одягу. Також він є автором тематичного циклу малюнків фольклорних українських великодніх яєць-«писанок» Херсонщини, Київщини, Чернігівщини, Полтавщини та Волині (1894-1897), вишивок, рушників та сорочок, малюнків старовинної кераміки та різьблення по дереву. Понад 40 орнаментів українських писанок, створених Ждахою, були розміщені у Санкт-Петербурзькому літературно-художньому щотижневику «Зірка».

Амвросій Андрійович – автор чудових серій поштових карток з малюнками, початковими словами та нотами до українських народних пісень. Перші дві серії листівок вийшли в 1911-1912 роках і були миттєво розпродані. Виданню наступних серій завадила Перша світова, на жаль, оригінали карток не знайдені.

Листівки Ждахи були дуже популярні серед народу. Воно й зрозуміло, адже вони передавали українські обряди, народні звичаї, повір’я.

Також Амвросій Ждаха – автор великої кількості ілюстрацій до віршів Тараса Шевченка. У 2019 році подарункове видання «Кобзаря» було оформлено саме малюнками Ждахи і визнано найкращою книгою!

Помер Амвросій Андрійович 1927 року в Одесі. Похований на Другому Християнському кладовищі.

Ще за темою: Одеситка Зоя Пасічна замінила квіти на медуз та море у петриківському розписі

Російський художник-казкар Васнецов і його нащадки

А раніше ця вулиця носила ім’я засновника неоруського стилю, художника Васнецова Віктора Михайловича. До речі, це було два талановитих брата-художника – Віктор (1848-1926) та Аполлінарій (1856-1933).

Якщо говорити про Віктора, то до Одеси він не мав НІ-Я-КО-ГО відношення, і тому перейменування вулиці цілком виправдане і логічне. Хоча, перегорнувши репродукції його знаменитих картин: «Витязь на роздоріжжі» (1882), «Після побоїща Ігоря Святославича з половцями» (1880), «Альонушка» (1881), «Іван-Царевич на Сірому Вовку» (1889), «Богатирі» (1881-1898), «Цар Іван Васильович Грозний» (1897), автор цих рядків подумав, що тільки в якості подяки за картину «Альонушка» вулицю можна було б і не перейменовувати.

Обміркував я її незамислуватий, як на перший погляд, сюжет і аж ахнув: це ж «на всі 100» картина-попередження! НЕ ВІРТЕ росіянам, ЛЮДИ!!!

Альонушка типу «закосила» під дурочку (між іншим, Васнецов спочатку так і назвав картину «Альонушка-Дурочка»), типу сумує, стервозо, за своїм утопленим братом – окозлілими Іванушкою. А знала ж, як пити знала, що не потонув він, собака дика! Г…но ж не тоне!

Виринув десь, козел безрогий, знайшов собі пару – якусь козу драну, і почали вони розмножуватися з ураганною силою і настругали багато мільйонів таких же, як вони, козлів смердючих.

Козли ці заселили територію, яка зараз називається ерефією. І не дають вони спокою нікому на Землі! А якщо хтось нерозумний поставить мені питання: що ж ти живопис з політикою змішуєш, я покажу йому свій… гаджет. В сенсі – мобільний телефон. Ось тобі середа, 18 грудня. О 8:53, а потім о 10:35, а потім о 11:51 (я якраз, користуючись тим, що район не знеструмлений, зранку творив цей матеріал) телефон видавав мерзенний виття сирени і повідомляв мені, який ось вже два роки як покинув місто через обстріли: «Вихід балістики з Криму». Ну і що вони, не стадо козлів після всього цього?!

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса