Статті

Нікіта Тітов: захисник Маріуполя про тридцять місяців у російському полоні

З російського полону повернувся захисник Маріуполя, воїн Національної гвардії України балтянин Нікіта Тітов. Коли він потрапив у полон, йому не було двадцяти двох років. Нікіта перебував у неволі тридцять довгих місяців. І нарешті 14 вересня повернувся додому з іще 102-ма захисниками в результаті обміну полоненими між Україною і росією.

— Мамо, я вже в Україні!

— Я знаю, синуля!

— Звідки?

— Та вся Україна вже знає!

Це не навчання, це війна

Нікіта Тітов — водій гранатометного взводу Національної гвардії України. Навчався в Одеському державному університеті внутрішніх справ, потім перевівся до юридичної академії. А після її закінчення пішов до Нацгвардії. За кілька місяців до повномасштабної війни був вдруге направлений під Маріуполь.

— Це була моя друга ротація, — згадує Нікіта. — 23 лютого ми побачили звернення путіна, де він пропонував українським військовим скласти зброю і гарантував повернення додому. Ми посміялись і лягли спати. А 24-го російські війська посунули на Україну.

Старшина мене будить, каже: «Нікіта, готуй машину, це не навчання, це бойова тривога». А я не вірю. Коли разом з побратимами вибіг на вулицю, щоб готувати автомобіль, лив сильний дощ, а над нами летіла ракета. Ми, звичайні патрульні, які патрулювали місто, роздивлялися, як вона летить. А коли ракета вдарила, ми зрозуміли, що це не жарти. Командир сказав, що почалось повномасштабне вторгнення.

Вчилися воювати на ходу

— Як ви без військових навичок тримали бій?

— До 2 березня ми були на блокпостах, випускали населення з міста. Нам телефонували рідні, розказували, що ворог атакує Київ, рухається на Запорізькому напрямку… Але до нас російські війська на той час не дійшли. Ми думали, що війна швидко закінчиться і ми поїдемо додому. Але 2 березня знайомий сповістив: «Пацани, купа військової техніки рухається до вашого блокпоста». Невдовзі ми їх побачили: до нас наблизилися два танки, які почали обстрілювати блокпост, штаб. Мій побратим влучив у танк з гранатомета. І вони почали відходити.

Після команди евакуюватися нам вдалося добратися до Маріуполя, де почалася оборона міста. Йшли шалені бої. Ми чекали підмогу, але нашим не вдалося прорватися до нас — ворог брав місто у кільце. А ми на ходу вчилися воювати. 21 березня я востаннє поговорив з мамою. І до 6 квітня ми тримали бій.

«Якщо є пекло, то ми в ньому були»

— При спробі вийти з оточення, ворог взяв нас у полон. Так ми потрапили до Оленівки. Допити. Побиття. Пускали крізь «гарячий стрій» — це коли ти мав сказати хто ти, співати їхній гімн, а вони тебе били палицями, стільцями. Кількох хлопців так забили на смерть.

Потім нас перекинули у бараки — голі стіни і бетон. Згодом відправили на донецьке СІЗО. Це місце жахливіше, ніж Оленівка. Там били шокерами, бітами, металевими прутами. У камері на чотирьох нас було 20 чоловік. До відбою по шістнадцять годин ми мали стояти, сідати заборонялось. У хлопців ноги пухли. Один згорів від температури — до нього не викликали швидку.

Потім була Горлівка. І знову «гарячий коридор»: забивали палицями, табуретками, змушували повзти, а зверху били, в кінці коридору виливали на тебе відро холодної води. Били постійно, не давали спати. Всі хлопці були сині. У кого було патріотичне татуювання, тим набивали тату із зображенням Криму. Вони намагались нас зламати — казали, що захопили Україну, що поки тримається тільки Київ. Досі не розумію, як я це все пройшов. Якщо є пекло, то ми в ньому побували.

Читав книжки, щоб не збожеволіти

У Горлівці я пробув з 13 липня 2022 по 21 липня 2024 року. Там була бібліотека і я дуже багато читав, щоб не збожеволіти. Дехто з хлопців впадав у депресію. З нами повернувся хлопець, який замкнувся у собі — він постійно мовчить, не розмовляє.

Знаєте, бій за Маріуполь, потім полон дали мені зрозуміти, що є справжні друзі, що боятися — природно, що взаєморозуміння і підтримка важать надзвичайно багато. Головне — робити все від тебе залежне.

Щаслива п’ятниця 13-го

— Як ти дізнався про обмін?

— Нас, тисячу чоловік, спочатку перевезли в Торез. По одному виходимо і по команді падаємо. Лежу і думаю: зараз будуть бити по хребту. Але ніхто не бив. З’явилась меддопомога, ліки. Доглядали за контуженими. У столовій ніхто нас не чіпав.

У п’ятницю, 13 вересня, називають моє прізвище і кажуть, що я поїду додому. Я думав, що це жарти, бо мене чотири рази готували на обмін, але чотири рази зривалося.

Проте ввечері нас забрали й у машинах повезли кудись. Очі і руки зав’язали, та я по гулу зрозумів, що ми на аеродромі. Прилетіли у Брянськ. Там посадили в автобуси — і на Білорусь. На кордоні зняли пов’язки, і ми почули таке довгождане: «Хлопці, ви вдома!».

Я був такий щасливий, коли ступив на рідну землю. Цей день для мене кращий, ніж день народження! Це щось надзвичайне, коли ти бачиш рідних, коли чуєш голос мами і можеш обійняти всіх.

На відео впізнала сина

— Пані Тетяно, що дало Вам сили не зневіритися?

— Материнське серце, не вважайте це пафосом. Це насправді так. Я відчувала, що мій єдиний син не може загинути. І я шукала. Я довгих десять місяців нічого не знала про свого сина. Він вважався безвісти зниклим. Але я вірила в те, що віднайду його. І шукала, заходила у всі групи, які подавали хоч якусь надію. Так натрапила на російську групу «Помощь украинским пленным». Передивлялася їхні відео, і в одному з них впізнала сина.

Я одразу з ними зв’язалася, сказала, що я мама Нікіти Тітова. Так я дізналася, що син у полоні.

Тоді я зверталась до всіх, щоб визволити його.

— Як Ви дізналися, що син повертається додому?

— Мені зателефонували із координаційного штабу і сказали, що мого сина звільнено. Я подякувала, а самій не віриться. Тоді я зайшла в особистий кабінет сина у координаційному штабі (там у нього був статус «полонений»), дивлюсь — статус змінено на «звільнено». Я так зраділа, що цією радістю хотілося ділитися з усім світом.

А чотирнадцятого вересня, вдень, роздався телефонний дзвінок і в трубці голос: «Тітова Тетяна Вікторівна?..». Нікіта думав, що я не впізнаю його голос. Та хіба мама може не впізнати свого сина? Ну а 14 вересня ми все життя будемо святкувати другий день народження нашого сина, — каже пані Тетяна.

«Мамо, ми незламні, мамо!»

Коли перетнули білоруський кордон, їх зустрічали — люди виходили з прапорами, виносили солодощі, плакали, обіймали.

— Мамо, з такими дружними і закоханими в Україну людьми ми незламні, мамо! — не стримував емоцій воїн.

Знаєте, дід мого чоловіка, Георгій, воював на фронтах Другої світової війни. Він визволяв українські землі від фашистів. Чоловік говорив, що дід багато розповідав про війну, про те, як йшли до Перемоги. Він був впевнений, що тоді відвоювали мир назавжди. Сьогодні мир для України виборює нове покоління воїнів.

— Нікіто, про що ти мрієш?

— Про мир і спокій. Про те, щоб пам’ятали, якою ціною Україні дісталась свобода. Я втратив багато своїх побратимів. Багато хлопців знаходяться у полоні. Дуже хочу, щоб всі повернулися додому.

Р.S. Сьогодні Нікіта Тітов разом з іншими побратимами проходить реабілітацію. Після відновлення він хотів би поповнити лави побратимів на фронті.

Share
Любов Кузьменко

Закінчила факультет журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Видала чотири книги: «Рядки, перелиті в життя», «Горлиця отчого краю», «…І разом з ними йшла весна», поетичну збірку «І живу, і веснію любов’ю». З початку повномасштабного вторгнення росії на територію України веду активну боротьбу з російським агресором на інформаційному фронті, допомагаю у волонтерській сфері. Вірю в Бога і в те, що Він чує наші молитви до Нього. Люблю свою справу. Інколи насолоджуюсь самотністю і використовую цей стан для творчості чи самовдосконалення. Вважаю, що в кожному віці жінки є своя краса.

Останні статті

  • Статті

Головне в голубцях – кісточки перемити: як жителі Рені готували ярмарок до дня міста

На честь Дня міста Рені жителі Ренійської громади провели благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ, в… Читати далі

2024-09-20
  • Статті

Як війна впливає на українську фауну: біолог Іван Русєв дав невтішні прогнози (відео)

Українська фауна нині переживає безліч викликів. Війну, кліматичні зміни та агресивну діяльність людей. У цьому… Читати далі

2024-09-20
  • Статті

626 років Саврані: наварили борщу та відсвяткували донатами на ЗСУ

Саврань — столиця лісової перлини Одещини — ташується в межиріччі річок Савранки та Південного Бугу.… Читати далі

2024-09-20
  • Новини

Чи будуть в Одесі зносити пам’ятник Пушкіну: відповідь мерії (відео)

В Одеській ОВА розпорядилися знести пам’ятник Олександру Пушкіну на Приморському бульварі. Але муніципальна влада не… Читати далі

2024-09-20
  • Статті

Суп, по-східному і десерт із медом: три ненудних рецепти страв із рису

Незвичайні та ненудні страви з рису: рис з яйцем, суп-пюре або цукерки підготувало «Одеське життя»… Читати далі

2024-09-20
  • Новини

Деяким українцям заборонили користуватися Telegram: кому і чому

Держслужбовцям і військовим в Україні заборонили користуватися Телеграмом на службових пристроях. Таке рішення ухвалив Національний… Читати далі

2024-09-20