Не гірше ніж в Італії: що смачного пропонує новий ресторан у старому Пасажі

Важливо! Даний матеріал не є рекламним, та відображає виключно субʼєктивний смак та враження автора.

Раніше ми розповідали, де в Одесі скуштувати:

• сезонний смаколик дунайку
• нові смаки шаурми
• страви корейської кухні

Пасажні зміни

Якщо ви давно не заходили в Пасаж, то напевно будете здивовані тим, що замість магазинів тут відкриваються кафе, кавʼярні, бари. Місце перетворилося на суцільний фудкорт де можна не лише випити кави з тістечком, а й ​​ґрунтовно поїсти або навіть, потрапити на вечір стендапу або концерт.

На початку березня на вікнах одного з приміщень з’явилися надписи Kvitkova Passage. З першого погляду можна було подумати, що тут незабаром запрацює магазин квітів. Але ні, тут готували до відкриття нове кафе з італійською кухнею.

Де в Одесі шукати Сицилію

За майже сорок років з відкриття першої піцерії в нашому місті змінилися держави, валюти, президенти. Але одно залишилось незмінним — любов одеситів до піци. Саме тому формат піцерії залишається популярним в будь-які часи. У нас можна спробувати різні види піци – із печі, величезні-метрові, з модними сирними бортиками, на різних видах борошна будь-якою начинкою. Саме тому я відправилася в Пасаж. Цікаво, чим збираються дивувати одеситів в новому закладі?

Kvitkova Passage це мережа барів та ресторанів, які працюють з 2018 року в Києві і Львові. Одеський заклад – «поєднання» львівського ресторану «Сицилійський дворик» та київського «Kvitkova bar». З меню закладу можна ознайомитись ще вдома, адже воно існує в електронному форматі. Через спеціально створений чат-бот в телеграмі можна зробити замовлення з собою.

А що в меню?

Меню складається зі сніданків, піци, супів, салатів, антипасті та пасти, десертів, джелато, алкогольних та безалкогольних напоїв. Кожний розділ складається із декількох позицій. Звісно, найбільший вибір у закладі — варіанти піци. Тут вона існує у двох розмірах: 20 та 33 см. Цікаво, що одеське меню повністю повторює львівське, правда, в одеському відсутній перелік алергенів. Вірогідно, з часом, цей баг виправлять.

Сицилійська піца або сфінч(і)оне (слово арабського походження) має свої особливості. Тісто має бути товстішим, ніж у неаполітанської або римської «родички», але гарно пропеченим та підпеченим. Начинка – складна, з використанням місцевих сирів, анчоусів та томатного соусу. Взагалі то на Сицилії існує декілька різновидів піци, але це вже деталі.

Загалом, набір подібний до інших італійських ресторанів міста, з додаванням популярних страв інших кухонь світу: як то ліниві вареники та вівсянка, картопля по-одеськи, мітболи та чізкейк.

• Піца: 20 см — від 149 грн до 299 грн, більшого розміру — від 239 грн.
• Супи: 114 — 179 грн.
• Салати:  159 — 299 грн
• Основні страви: 199 — 399 грн.
• Паста: 199 — 299 грн.
• Десерти: 150 — 179
• Джелато: 40 грн кулька. Мінімальне замовлення — 2 кульки. Поки не сезон, ж не всі види.

Цитати з меню

• Pizza Марінара — 149 ₴
• Pizza Маргарита з Сицилійською моцарелою — 179 ₴
• Pizza з білими грибами та гливами — 249 ₴
• Pizza 4 сири з пекоріно та кленовим сиропом  — 259 ₴
• Pizza Дайте мʼяска — 289 ₴
• Сицилійська картопля по-одеськи — 99 ₴
• Ліниві вареники 175 ₴
• Стейк філе-міньйон зі спаржевою квасолею — 399 ₴
• Тірамісу — 150 ₴

Обід з екскурсією

Для знайомства з кухнею закладу я замовила маленьку піцу з беконом та вʼяленим жовтком (229 грн), сицилійський лимонад (69 грн), баскський чизкейк з малиновим кюли (соус) (179 грн) та американо (55 грн).

Поки чекаю замовлення є час роздивитися інтерʼєр. В ресторані два простори. Один – всередині, другий – зовні, тобто під шикарним скляним дахом Пасажу, чудовими скульптурами та ліпниною. Коли довго сидиш є час роздивитися чисельні деталі, квіточки і навіть вираз обличчя всіх цих ангелів, каріатид та атлантів. Безперечним плюсом локації є і те, що тут проходить маршрут всіх оглядових екскурсій. Тож ви також можете дізнатися щось нове, але водночас, є вірогідність випадково залишитися на світлинах туристів, котрі навіть в нинішні часи є в нашому прекрасному місті.

Всередині ви потрапляєте в атмосферу гламурного вінтажу. Посеред залу стоїть чорний рояль із золотими свічниками. На необробленій деревʼяній стелі та з труби, обмотаною скловатою, висять хрустальні люстри. Стіни також виглядають пошарпанами. Вздовж них стоять як великі дивани, так і різноманітні стільці. На широких підвіконнях, вмістилися інтимні столики на двох. Здається, дизайнер багато часу провів на Староконці.

Всередині та зовні багато зелені, стоять «бабусині» буфети та серванти. Старі пофарбовані в білий колір двері, немов ширма відокремлюють зону рукомийників від мʼяких диванів. До речі і квіти, якщо придивитися, висаджені в старі бідончики, каструлі та інші ємності.

Поки чекала замовлення залунала повітряна тривога. Подумала про те, що скоріш за все, залишатися під скляним куполом Пасажу доволі легковажно, але йти не хотілося.

Складності поєднання: дольче віта та радянський вінтаж

Обслуговування в ресторані ненавʼязливе, але уважне – офіціант завжди поруч, «сканує обстановку». До речі, якщо ви прийдете з домашнім улюбленцем, йому, як і господарю, теж наллють свіжої води.

Замовлення принесли доволі швидко. Піцу готували хвилин пʼятнадцять. Подають її на металевому таця, тож треба бути обережними, адже якщо ви звикли, як і я, брати цю страву руками, то скоріш за все можете обпекти пальці. До речі, цікаво, що тарілки та прибори суто вінтажні, радянського періоду, різних українських порцелянових заводів. Особисто мені це дизайнерське рішення не лягло до душі. Але, розумію, що хтось вважає це милим та доречним і навіть час від часу ностальгує за таким фаянсом.

Смак піци сподобався. Корж — гарно пропечений, верх добре підсмажений, з легкими підпалами та скоринкою. Начинки було багато, на смак вона виявилась соковитою та ніжною. Бекон в міру просмажений та ніжний, без прожилочок, що іноді трапляються. Цікавим було його поєднання з жовтком. Загалом, смак трохи нагадував той, коли ви макаєте свіжий товстий лаваш в ранкову яєчню (сподіваюсь, що після такого порівняння, мене не внесуть в чорний список закладу). Даного розміру — 20 см, достатньо, щоб наїстися, особливо, якщо ви ще берете салат або щось солодке.

Баскський чизкейк – десерт родом з Іспанії, але зараз він надзвичайно популярний у світі, тож його люблять і в Італії також. Одеський варіант сподобався збалансованістю смаку та різноманітністю структур — він був не дуже солодкий, з ніжною, структурою, не пересушений, посипаний горіхами. Малиновий соус додав приємної кислинки. А ось, кава, була неочікувано різкою, гіркою, відчувалася пересмаженість зерен, що перебило приємний посмак чизкейка. І знову таки, мені не сподобалась чашка, в якій подали напій.

Загальне враження

Заклад дружній до будь-яких клієнтів, навіть, чотирилапих. Втім, мені здалося, що він розрахований більше на молодь, не травмовану радянським побутом, а саме тарілками зі шкільних столовок, для яких, ці деталі – не більше ніж кумедний атракціон. Цікаві смаки, великий вибір коктейлів, шикарне розташування, все це налаштовує на те, щоб завдяки стравам, на деякий час переноситися в сонячну Італію, в той світ, де немає війни, небезпеки та сліз. А значить, місце, куди хочеться колись повернутися.

Фото автора