Ключові моменти:
-
2025 рік став періодом масштабного перезавантаження влади: скорочення Кабміну, об’єднання міністерств та зміна прем’єр-міністра на тлі війни й реформ.
-
Спроба змінити роботу НАБУ і САП викликала масові протести в Україні та критику з боку західних партнерів, змусивши владу відступити.
-
Корупційний скандал навколо «Енергоатому» та «Міндіч-гейту» підірвав довіру до уряду й призвів до гучних відставок, зокрема звільнення керівника Офісу президента.
-
Паралельно Україна активізувала дипломатичні зусилля: мирний план, Берлінський саміт і переговори за участю США визначили контури можливого миру у 2026 році.
Кабмін: перезавантаження-2025
У липні державні структури України зазнали суттєвої реорганізації:
- Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства (до колишнього Мінекономіки приєднали Мінагрополітики та Міндовкілля);
- Міністерства оборони (до його функцій додано військово-промислову політику, авіацію та космос, плюс повноваження Мінстратегпрому, яке ліквідовано);
- Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності (колишнє Мінсоцполітики об’єднали з Міністерством національної єдності, натомість ліквідували Мін’єдності);
- Міністерство культури та інформаційної політики перейменували на просто Міністерство культури, а функції стратегічних комунікацій передали іншому відомству.
Цей уряд у результаті переформатування став одним з найменших за кількістю міністрів. Новий Кабмін очолила Юлія Свириденко, замість Рустема Умєрова – Міноборони став керувати Денис Шмигаль, а Олексій Соболєв був призначений керівником нового об’єднаного Мінекономіки.
Свириденко скоротила кількість членів Кабміну до 17 й разом з колегами сформувала Програму дій на 2025–2026 роки. Посадовці зазначили у Програмі, що особливу увагу звертатимуть на збільшення виробництва зброї, розвиток внутрішнього виробництва, зміцнення соціального захисту (пенсійна реформа, підтримка ветеранів) та підготовку до вступу в ЄС.
Новий склад уряду розпочав свою роботу на тлі протестів щодо законопроєкту, який мав би безпосередній вплив на органи, що ведуть боротьбу з корупцією.
Боротьба за НАБУ та САП
За офіційною версією високопосадовців, мета скандального закону щодо роботи НАБУ (Національного антикорупційного бюро) та САП (Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) – звільнити їх від стороннього впливу (зокрема російського) і обмежити все, що заважало роботі інституцій. Проте самі антикорупційні органи та великий прошарок суспільства у підпорядкуванні НАБУ і САП Генеральному прокурору можливостей, озвучених зокрема і президентом, не побачили. Адже Генпрокурор міг би закривати або вилучати справи й передавати їх іншим органам. Реакція громадськості була потужною – масові мітинги проти законопроєкту пройшли у Києві, Одесі, Дніпрі та в багатьох інших містах. Символ спротиву – гасла, написані на картоні.
Неприйнятним законопроєкт видався і закордонним інституціям, деякі з них натякали на обмеження підтримки у разі ухвалення змін. Врешті влада змінила своє рішення, хоча законопроєкт вже був підписаний президентом. Натомість було ухвалено інший – встановлення відповідальності за неявку посадовців до Ради у разі виклику.
Українська антикорупційна система відстояла своє право на існування у незміненому вигляді, на відміну від деяких членів нового уряду. Два міністри вже за кілька місяців позбулися посад (Герман Галущенко, очільник Міністерства юстиції, та Світлана Гринчук, тодішня міністерка енергетики) у зв’язку з корупційним скандалом, що сколихнув не лише Україну, а й наших закордонних партнерів. Він же спровокував заклики про відставку уряду та чутки щодо появи нового «Майдану».
Міндіч-гейт: чи провалив тест новий уряд?
Роль держкомпанії «Енергоатом» у розпал російських атак по енергооб’єктах України переоцінити неможливо. Саме тому корупційний скандал так розлютив українців.
Корупційна схема стара як світ: за версією НАБУ та САП Тімур Міндіч (колишній співвласник студії «Квартал 95» та фігурант розслідування корупційних схем у рамках операції «Мідас») через вплив на високопосадовців змушував компанії постачальників віддавати 10-15% вартості контрактів у якості хабарів. Таким чином, вважає слідство, бюджет не дорахувася близько 100 млн доларів. У листопаді Міндіч утік з України, хоча слідству вже були відомі ці кричущі факти. Робити статки на енергетиці тоді, коли людям так не вистачає світла, багато хто з українців вважав блюзнірством, і поволі у громадському просторі стали лунати пропозиції – уряд мусить піти у відставку. Неприйнятним, м’яко кажучи, цей скандал вважають і європейські партнери, тому тема «плівок Міндіча» тривалий час не полишала шпальти закордонних видань. Ба більше, озвучувались побоювання про скорочення закордонної допомоги у зв’язку з гучним скандалом. Довіра до влади всередині та поза Україною різко пішла униз. Втім, обійшлося малою кадровою кров’ю: разом з двома міністрами змінили керівництво «Енергоатому» та учасників деяких наглядових рад державних енергокомпаній. Українське суспільство поділилося на два табори: одні вважають «плівки Міндіча» політичною атакою на президента, інші переконані, що кількість задіяних у масштабних корупційних схемах посадовців набагато більша. Уряду в цій ситуації вдалося зберегти відносну стабільність, принаймні, поки триває слідство.
Крім того, саме завдяки роботі НАБУ та САП сталося те, що довгий час вважалося неможливим, – Президент підписав указ про звільнення керівника Офісу президента Андрія Єрмака.
Криза на Банковій: хто замінить Єрмака?
Зберігши свої позиції, НАБУ та САП звернули увагу на людину, яка кілька років вважалася «недоторканою». У рамках вже згаданої справи щодо зловживань в енергетиці, відбулися обшуки у керівника Офісу президента Андрія Єрмака. Зібрані докази спричинили розкол у головуючій політичній силі – партії «Слуга народу», через що коаліція у парламенті могла опинитися під загрозою. Доводилося виправдовуватися і перед західними партнерами. Попри чутки щодо причетності інших міністрів і фігуруванні їх на плівках, гучних підозр іншим ключовим фігурам висунуто не було.
Проте в інфопросторі були озвучені й версії, а чому саме зараз знову гучно заговорили про славнозвісні плівки. Мовляв, це помста антикорупційних органів та боротьба на випередження після спроби обмежити їх самостійність. Влада реагувала на обшуки у Єрмака повільно, оцінюючи ситуацію та уникаючи різких кроків. В Україні знову заговорили про «уряд національної єдності» або ж «національного порятунку».
Проте і цього разу обійшлося. Чинний уряд продовжує працювати, а кандидатура нового очільника Офісу президента поки невідома, втім, як і доля попереднього.
Поки антикорупційні органи долають внутрішніх ворогів, зусилля української дипломатії скеровані на боротьбу з ворогом зовнішнім.
Переговори та дипломатія: «Марафон гарантій»
Вже тривалий час зусилля дипломатів багатьох країн скеровані у бік розробки та затвердження безпекових гарантій для України, насамперед у разі припинення воєнних дій. Одним із ключових заходів у цьому процесі став Берлінський саміт, який пройшов у грудні цього року. Основні тези, запропоновані європейськими партнерами:
- чисельність української армії 800 тисяч осіб,
- моніторинг спроб порушення мирної угоди,
- надання розвідданих від американської сторони,
- розміщення сил європейських союзників в Україні,
- у разі поновлення бойових дій – швидка реакція партнерів,
- інвестиції у відбудову України,
- підтримка вступу України до ЄС.
Втім, навряд чи російська сторона погодиться принаймні з одним пунктом угоди – розміщенням іноземних військ в Україні, особливо на постійній основі.
Непоступливість й небажання зупинити воєнні дії російської сторони вже зрозумілі навіть й американському президенту Дональду Трампу, який свято вірив, або ж робив вигляд, що вірить, у мирні ініціативи Володимира Путіна.
Миротворець Трамп: чи допоможуть зусилля американського президента зупинити війну
Дональд Трамп дуже поспішав встигнути із завершенням війни до оголошення номінантів на Нобелівську премію миру, проте не встиг. Пропозиції американського президента щодо завершення війни за «два тижні», на жаль, не уточнюють, тижні яких місяців і років маються на увазі. Розроблені мирні ініціативи американської сторони не влаштовують ані Україну, ані Росію, особливо у частині територіальних поступок та вступу до НАТО.
Хоча, попри доволі специфічний стиль промов і спілкування американського президента, його вплив на хід переговорного процесу суттєвий. Трамп для перемовин активно використовує економічну складову та розподіл влади ключових світових гравців: Китаю, Індії та деяких країн Європи.
Кілька днів тому Володимир Зеленський представив оновлений мирний план (за підтримки США) з урахуванням пунктів угоди Берлінського саміту. Проте, коли та у якому вигляді він буде підписаний – інтрига вже прийдешнього, 2026 року, який, маємо надію, втілить зусилля дипломатів у практичній площині.
Читайте також:
- Війна-2025: втрати, удари по РФ та нова українська зброя
- Атака на путінську резиденцію на Валдаї: що стоїть за заявами Кремля
