Коли Максим Чечик пригортає трьох своїх діток та кохану дружину, він нагадує сокола, який розправляє крила, охороняючи свою сім’ю.
— Мій татусь — найкращий у світі, — каже Маргарита, ніжно обіймаючи свого тата.
Мужній воїн ЗСУ Максим Чечик родом з села Борсуки Балтської громади. Він – найстарший з п’ятьох синів у сім’ї — пішов добровольцем до війська у 2014-му. Виховував його вітчим, який не ділив дітей. І Максим його дуже любив. З біологічним же батьком наш герой по різні сторони барикад як по життю, так і в цій війні.
У 2019-му, під Мар’їнкою, Максим отримав поранення. Куля пройшла крізь стіну, діставши його. Першу допомогу отримав на місці, а потім відправили до харківського шпиталю.
Лікарі боролися за його життя понад три тижні, зробили кілька операцій. Коли стан стабілізувався, транспортували до Києва, а звідти – до Німеччини. Після численних операцій воїн повернувся до повноцінного життя, але про службу йому заборонили й думати.
Проте він знов встав у стрій, і продовжив захищати країну. Друге тяжке поранення отримав на Бахмутському напрямку. Нещодавно пройшов реабілітацію і зараз, у колі люблячої родини, відновлює сили.
За іронією долі, у Максима день народження — 24 лютого. І коли в цей день розпочалася повномасштабна війна, він нишком від дружини та матері пішов до військкомату.
Максим каже, що у нього тепер три дати народження. Перша — 24 лютого, друга і третя – коли він вижив після тяжких поранень. Тоді лікарі йому сказали: «Синку, у тебе сильний Янгол-охоронець. Хтось там, на Небі, добре про тебе дбає».
Максим тепло згадує про візит до Київського військового шпиталю Державного секретаря США Майка Помпео.
— Він зайшов до нашої палати, мені першому потиснув руку. Потім обійшов усіх хлопців і, повернувшись до мене, вручив медаль, — розповідає Максим Чечик.
Добрим словом згадує волонтерів, побратимів та всіх небайдужих людей, які часто відвідують шпиталі, допомагають військовослужбовцям.
Про те, як їх зустрічали жителі Херсонщини, говорить з тремтінням у голосі. Люди виходили з українськими стягами, раділи та пригощали визволителів солодощами.
– Якось доля звела із 70-річним побратимом. Він хвалився нам своїми онуками, показував фотографії. Я його запитую: «Діду, а ти чого тут?». А він відповідає: «За своїх маленьких внучат». Ось і я теж воюю за своїх діток, – каже Максим.
Із дружиною вони познайомились в Інтернеті. Тоді й переїхав з Одеси, де на той час працював, додому, в Борсуки. Ірина жила в Балті, і хлопець щодня ходив на побачення майже 22 кілометри. А через кілька тижнів вони одружилися.
У них народилися донечки – Маргарита і Вікторія. А три місяці тому і синочок Максим.
– Я дуже люблю своїх донечок. Вони красунечки і розумнички. А тепер є й козак! — ділиться радістю Максим.
Сьогодні родині затишно, бо їх тато зараз з ними — у відпустці. Навіть зміг забрати Ірину з сином з пологового будинку.
– Але треба відстояти нашу волю і незалежність. Зміцнію і вертаю на фронт: не хочу, щоб мої діти і всі діти України ховалися в погребах, — каже Максим Чечик і міцніше пригортає своїх рідних.
Читайте також:
За прогнозом Гідрометцентру Чорного та Азовського морів, завтра, в неділю, 8 вересня 2024 року, в… Читати далі
Як повідомляють у компанії НЕК «Укренерго», завтра, у неділю, 8 вересня 2024 року, стабілізаційні відключення… Читати далі
1891 рік, 7 вересня... Пасажирське судно «Орегон» пришвартувалося до причалу канадського порту Квебек. Серед багатьох… Читати далі
На узбережжі Національного природного парку «Тузловські лимани» на Одещині море винесло мертвих дельфінів. Читати далі
Мешканець Одеської області вирушив на лаву підсудних за те, що перекрив річку греблею, щоб поливати… Читати далі
З сьогоднішнього дня, суботи, 7 вересня 2024 року, в Одесі відновлено рух трамваїв площею Толбухіна,… Читати далі
