Максим Чечик: щасливий тато та мужній воїн ЗСУ з Янголом-охоронцем

— Мій татусь — найкращий у світі, — каже Маргарита, ніжно обіймаючи свого тата.

Мужній воїн ЗСУ Максим Чечик родом з села Борсуки Балтської громади. Він – найстарший з п’ятьох синів у сім’ї — пішов добровольцем до війська у 2014-му. Виховував його вітчим, який не ділив дітей. І Максим його дуже любив. З біологічним же батьком наш герой по різні сторони барикад як по життю, так і в цій війні.

Три дати народження та сильний Янгол-охоронець

У 2019-му, під Мар’їнкою, Максим отримав поранення. Куля пройшла крізь стіну, діставши його. Першу допомогу отримав на місці, а потім відправили до харківського шпиталю. 

Лікарі боролися за його життя понад три тижні, зробили кілька операцій. Коли стан стабілізувався, транспортували до Києва, а звідти – до Німеччини. Після численних операцій воїн повернувся до повноцінного життя, але про службу йому заборонили й думати. 

Проте він знов встав у стрій, і продовжив захищати країну. Друге тяжке поранення отримав на Бахмутському напрямку. Нещодавно пройшов реабілітацію і зараз, у колі люблячої родини, відновлює сили.

За іронією долі, у Максима день народження — 24 лютого. І коли в цей день розпочалася повномасштабна війна, він нишком від дружини та матері пішов до військкомату.

Максим каже, що у нього тепер три дати народження. Перша — 24 лютого, друга і третя – коли він вижив після тяжких поранень. Тоді лікарі йому сказали: «Синку, у тебе сильний Янгол-охоронець. Хтось там, на Небі, добре про тебе дбає».

Про візит Майка Помпео, волонтерів та Херсон

Максим тепло згадує про візит до Київського військового шпиталю Державного секретаря США Майка Помпео.

— Він зайшов до нашої палати, мені першому потиснув руку. Потім обійшов усіх хлопців і, повернувшись до мене, вручив медаль, — розповідає Максим Чечик.

Добрим словом згадує волонтерів, побратимів та всіх небайдужих людей, які часто відвідують шпиталі, допомагають військовослужбовцям. 

Про те, як їх зустрічали жителі Херсонщини, говорить з тремтінням у голосі. Люди виходили з українськими стягами, раділи та пригощали визволителів солодощами.

– Якось доля звела із 70-річним побратимом. Він хвалився нам своїми онуками, показував фотографії. Я його запитую: «Діду, а ти чого тут?». А він відповідає: «За своїх маленьких внучат». Ось і я теж воюю за своїх діток, – каже Максим.

Ходив на побачення за 22 кілометри

Із дружиною вони познайомились в Інтернеті. Тоді й переїхав з Одеси, де на той час працював, додому, в Борсуки. Ірина жила в Балті, і хлопець щодня ходив на побачення майже 22 кілометри. А через кілька тижнів вони одружилися.

У них народилися донечки – Маргарита і Вікторія. А три місяці тому і синочок Максим.

– Я дуже люблю своїх донечок. Вони красунечки і розумнички. А тепер є й козак! — ділиться радістю Максим.

Забрав сина з пологового

Сьогодні родині затишно, бо їх тато зараз з ними — у відпустці. Навіть зміг забрати Ірину з сином з пологового будинку.

– Але треба відстояти нашу волю і незалежність. Зміцнію і вертаю на фронт: не хочу, щоб мої діти і всі діти України ховалися в погребах, — каже Максим Чечик і міцніше пригортає своїх рідних.

Читайте також:

• Сьогодні – день, коли можна привітати коханого тата
• Один з двадцяти двох: про полоненого «азовця» родом з Кодими Анатолія Грицика
• Полковник з Одещини став Героєм України