Магічне значення настінних розписів: про що розповідають сільські хатини Одещини

Особливо яскраво ця сакральність прослідковується у культурі трипільців. Саме праотці української нації викохали Рай-дерево, з якого виплекалось наше ужиткове мистецтво: писанкарство, кераміка, вишивка, килимарство, орнаментально-декоративне малювання, стінопис.  

Настінний розпис на Одещині

У XIX столітті магічні, культові та обрядові сакральні символи виплеснулись у настінний розпис. Декорування сільських осель рослинно-солярними розписами було розповсюджене по всій Україні. 

— У нас, на Одещині, ще в першій половині XX століття стінопис практикували у багатьох селах — від Балти, Кодими, Саврані до Чорного моря. І в 70-х роках на півночі області він ще був популярним. Обводили оберегами (смугами у формі хвиль, хмелю) вікна і двері житла, приміщень для домашньої худоби. Ця символіка збереглась у стінописі з дохристиянських часів, — розповів доктор історичних наук, професор, голова правління Одеської обласної спілки краєзнавців, декан факультету історії та філософії університету імені Мечникова В’ячеслав Кушнір. — Особливістю декоративної орнаментики народної архітектури степової зони є домінування рослинних мотивів. На фронтонах жител мешканців Буго-Дністровського межиріччя й Буджака також розміщували композиції, в основі яких «вазон», або «світове дерево». 

В’ячеслав Григорович відзначив, що орнаментальними картинами в жанрі «мальовки», широко розповсюдженими у степовій Україні, прості жінки розписували глинобитні стіни своїх помешкань, меблі та предмети побуту. 

А з кінця ХІХ століття квіткові візерунки «зійшли» зі стін на папір, перетворившись на різновид художнього промислу. Тепер це традиційний український декоративно-прикладний розпис, до якого відносяться ще такі: 

• петриківський (Дніпропетровщина);
• самчиківський (Волинь-Поділля);
• косівський (Гуцульщина);
• яворівський (Львівщина);
• таврійський (Миколаївщина).

Нематеріальна культурна спадщина України

Причорноморський степ наснажував митців своєю ковило-полиновою безмежністю, мінливою красою та неповторною фольклористикою. 

На його буйноцвітті постав ще один різновид декоративно-ужиткового мистецтва — південний розпис степової України. 

Його елементи увійшли до мистецького альбому «Степова Україна», виданого ще 1929-го. Над ілюстраціями працювала дослідниця Олена Бричевська, яка, відвідавши Одеський округ, зібрала та замалювала по селах все, що стосувалося типового степового малярства української народної творчості. 

— Ці візерунки відображають світоглядні уявлення, ментальність українців. Хочеться, щоб настінний розпис як один із маркерів української культури розвивався, знову відігравав важливу роль в укріпленні української ідентичності, —  зазначив професор В’ячеслав Кушнір. 

Віднедавна збереженням знакового для Одещини південного розпису з наміром занести його до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України переймаються фахівці Одеського обласного центру української культури. Надихнула їх на це заснована у 2007 році регіональна мистецька премія імені заслуженого майстра народної творчості України, митця з Троїцького, що на Любашівщині, Ростислава Палецького.

Лауреатами і стипендіатами премії імені Палецького стали десятки митців, котрі розвивають орнаменталістику Причорномор’я та ужиткове національне мистецтво. У музейній скарбниці Центру української культури демонструються найкращі зразки їхньої творчості. Прикрасою колекції є твори майстрів з Троїцького. 

Троїцьке малярство

Троїцький розпис, започаткований Палецьким, — неповторне народне мистецтво Одещини. З послідовників його школи залишився лише художник Микола Притикін. Соратниця митця — вчитель історії Лариса Бабінець —  виробила власний стиль декоративного малярства, якого навчала місцеву дітвору в студіях «Нев’янучі барви», «Дивоцвіт» тощо.

— Роботи Лариси Бабінець досить виразно відображають уявлення автора про архаїчний пласт української культури. Я маю її картину «Світове дерево», або «Дерево життя». У мистецтві аналогічний сюжет представлений тисячами зразків, але імпровізація Лариси Бабінець унікальна, адже вона її збагатила компонентом місцевої народної культури, — поділився В’ячеслав Кушнір.

Для розвитку народного малярства на півночі Одещини Любашівська громада започаткувала селищну премію імені Палецького. Її отримали кращі творці та популяризатори ужитково-прикладного мистецтва. Приємно, що в номінації «Декоративне та народне малярство» перше місце виборов талановитий юний художник — школяр Роман Лисенко. Творити візерункове мереживо його навчала Лариса Бабінець.

У Любашівці розвиває народний розпис художник Олена Шлода. У Бобрику Першому старовинні хати розписані самчиківським розписом, а в Ясеновому Першому красується 200-річна садиба, барвисто розмальована балтською художницею. 

Отак декоративно-прикладне малярство впевнено повертається із забуття.

Читайте також:

• Виставка старовинних книг відкрита у публічній бібліотеці Кодими
• Арцизькі школярі презентували Україну в Болгарії
• Рушник Кодимщини: завершилася 10-річна робота 17 майстринь