Наші пращури закодували в декоративно-прикладному мистецтві магічно-обрядове бачення Всесвіту, побутовий символізм, сотворіння та буття всього земного.
Особливо яскраво ця сакральність прослідковується у культурі трипільців. Саме праотці української нації викохали Рай-дерево, з якого виплекалось наше ужиткове мистецтво: писанкарство, кераміка, вишивка, килимарство, орнаментально-декоративне малювання, стінопис.
У XIX столітті магічні, культові та обрядові сакральні символи виплеснулись у настінний розпис. Декорування сільських осель рослинно-солярними розписами було розповсюджене по всій Україні.
— У нас, на Одещині, ще в першій половині XX століття стінопис практикували у багатьох селах — від Балти, Кодими, Саврані до Чорного моря. І в 70-х роках на півночі області він ще був популярним. Обводили оберегами (смугами у формі хвиль, хмелю) вікна і двері житла, приміщень для домашньої худоби. Ця символіка збереглась у стінописі з дохристиянських часів, — розповів доктор історичних наук, професор, голова правління Одеської обласної спілки краєзнавців, декан факультету історії та філософії університету імені Мечникова В’ячеслав Кушнір. — Особливістю декоративної орнаментики народної архітектури степової зони є домінування рослинних мотивів. На фронтонах жител мешканців Буго-Дністровського межиріччя й Буджака також розміщували композиції, в основі яких «вазон», або «світове дерево».
В’ячеслав Григорович відзначив, що орнаментальними картинами в жанрі «мальовки», широко розповсюдженими у степовій Україні, прості жінки розписували глинобитні стіни своїх помешкань, меблі та предмети побуту.
А з кінця ХІХ століття квіткові візерунки «зійшли» зі стін на папір, перетворившись на різновид художнього промислу. Тепер це традиційний український декоративно-прикладний розпис, до якого відносяться ще такі:
Причорноморський степ наснажував митців своєю ковило-полиновою безмежністю, мінливою красою та неповторною фольклористикою.
На його буйноцвітті постав ще один різновид декоративно-ужиткового мистецтва — південний розпис степової України.
Його елементи увійшли до мистецького альбому «Степова Україна», виданого ще 1929-го. Над ілюстраціями працювала дослідниця Олена Бричевська, яка, відвідавши Одеський округ, зібрала та замалювала по селах все, що стосувалося типового степового малярства української народної творчості.
— Ці візерунки відображають світоглядні уявлення, ментальність українців. Хочеться, щоб настінний розпис як один із маркерів української культури розвивався, знову відігравав важливу роль в укріпленні української ідентичності, — зазначив професор В’ячеслав Кушнір.
Віднедавна збереженням знакового для Одещини південного розпису з наміром занести його до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України переймаються фахівці Одеського обласного центру української культури. Надихнула їх на це заснована у 2007 році регіональна мистецька премія імені заслуженого майстра народної творчості України, митця з Троїцького, що на Любашівщині, Ростислава Палецького.
Лауреатами і стипендіатами премії імені Палецького стали десятки митців, котрі розвивають орнаменталістику Причорномор’я та ужиткове національне мистецтво. У музейній скарбниці Центру української культури демонструються найкращі зразки їхньої творчості. Прикрасою колекції є твори майстрів з Троїцького.
Троїцький розпис, започаткований Палецьким, — неповторне народне мистецтво Одещини. З послідовників його школи залишився лише художник Микола Притикін. Соратниця митця — вчитель історії Лариса Бабінець — виробила власний стиль декоративного малярства, якого навчала місцеву дітвору в студіях «Нев’янучі барви», «Дивоцвіт» тощо.
— Роботи Лариси Бабінець досить виразно відображають уявлення автора про архаїчний пласт української культури. Я маю її картину «Світове дерево», або «Дерево життя». У мистецтві аналогічний сюжет представлений тисячами зразків, але імпровізація Лариси Бабінець унікальна, адже вона її збагатила компонентом місцевої народної культури, — поділився В’ячеслав Кушнір.
Для розвитку народного малярства на півночі Одещини Любашівська громада започаткувала селищну премію імені Палецького. Її отримали кращі творці та популяризатори ужитково-прикладного мистецтва. Приємно, що в номінації «Декоративне та народне малярство» перше місце виборов талановитий юний художник — школяр Роман Лисенко. Творити візерункове мереживо його навчала Лариса Бабінець.
У Любашівці розвиває народний розпис художник Олена Шлода. У Бобрику Першому старовинні хати розписані самчиківським розписом, а в Ясеновому Першому красується 200-річна садиба, барвисто розмальована балтською художницею.
Отак декоративно-прикладне малярство впевнено повертається із забуття.
Читайте також:
Американські ЗМІ поширюють припущення про можливу передачу під контроль Росії стратегічних об’єктів в Україні, зокрема… Read More
У Ростові-на-Дону російський суд засудив до увʼязнення в колонії суворого режиму 23 полонених українців –… Read More
Нещодавно президент США Дональд Трамп зупиняв військову допомогу Україні. На широкий загал цей крок пояснюється… Read More
В Одесі завершено опитування «Яким ініціативам у розвитку міського простору ви віддаєте перевагу?». З'ясувалося, що… Read More
За підсумками 2024 року до бюджету Одеси надійшло понад 835 мільйонів гривень від плати за… Read More
Голова комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак прокоментував рішення приєднати… Read More
