Кіра Муратова замість Льва Толстого: чому вулицю в центрі Одеси перейменували? (відео)

Вулиця зі змістом: від купця Гулевого до першої лабораторії

Сьогоднішня вулиця Кіри Муратової – одна з найстаріших у місті. Вперше її нанесли на мапу Одеси ще у 1828-му. Тоді вона мала назву Гулева – на честь місцевого купця Гулевого. І тільки майже через 70 років її територія значно розширилась. Ще за кілька років її перейменували на честь генерал-губернатора Карангозова – того самого, що придушив повстання на броненосці «Князь Потьомкін». Після революції вулицю «подарували» Льву Толстому.

Тут і зараз збереглося чимало історичних будівель, пов’язаних з іменами Мечникова, Гамалеї, Лесі Українки та Маразлі.

Читайте також: Таємна лабораторія та бізнес-схеми Маразлі: що приховує одеський парк Шевченка (відео)

Та чи знали ви, що саме тут, у будинку під номером чотири, було відкрито другу в світі бактеріологічну станцію – після паризької? А перший номер займає школа, побудована частково з уламків Преображенського собору. Ця вулиця бачила багато, але тепер вона має нову ідентичність.

Лев Толстой: пацифізм та імперія

Сам Толстой в Одесі був лише проїздом, коли їхав на Кримську війну. Також побував у Києві та на Чернігівщині. Він сприймав ці землі як особливий духовний простір. Проте сам письменник не визнавав українців окремою нацією – у його світогляді вони залишались частиною великої «руської» спільноти в межах імперії.

Це добре ілюструє ширший контекст: література Російської імперії 19 століття, зокрема творчість самого Толстого, поєднувала гуманістичні мотиви з глибоко вкоріненим імперським баченням світу. Так, у романі «Війна і мир» немає згадок про Україну чи Польщу – тільки про «російське військо», що веде наступ на Париж. Це типовий приклад уявлення про єдину імперську історію без місця для окремих ідентичностей.

У своїх творах Толстой зосереджувався на внутрішньому конфлікті героїв, їхніх моральних сумнівах, покаянні та пошуку прощення. Він ставив співчуття вище за формальну справедливість. У «Анні Кареніній» автор протиставляє нібито «чисту» Росію та морально зіпсований Захід, відтворюючи архетипічну імперську модель: «ми» – носії істинних цінностей, «вони» – чужі та небезпечні.

Попри свою антивоєнну позицію, яку Толстой не раз декларував, його погляди не були вільні від суперечностей. Наприклад, у повісті «Хаджі Мурат», де письменник показує кривавий бік колоніальної політики, імперія все одно залишається вищою моральною інстанцією, а зображення інших народів часто зводиться до стереотипів.

У контексті сьогоднішньої війни, яку Росія веде проти України, доречно переосмислити постаті, що формували культурний канон імперії. Толстой – постать неоднозначна: з одного боку, він критикував насильство, з іншого – не визнавав права інших народів на самовизначення.

Кіра Муратова: незалежний голос в радянському кіно

Ім’я Кіри Муратової сьогодні вже стало частиною не лише української, а й світової культурної спадщини. Народившись у 1934 році в місті Сороки (нині – Молдова), вона провела майже все своє творче життя в Одесі. Тут вона знімала фільми, боролась із цензурою і знову поверталась до кіно.

Її перші стрічки – «Короткі зустрічі» та «Довгі проводи» – одразу стали знаковими, але не для чиновників. Через незалежний стиль та ідеологічну «непокірність» Муратову фактично посунули з професії: її звільняли, змінювали імена в титрах, але це не зупинило її творчий дух.

Наприкінці вісімдесятих режисерка створила фільм «Астенічний синдром», який став проривом і шоком – вперше на радянських екранах з’явилась нецензурна лексика як частина художнього вислову. Фільм отримав нагороди в Європі, а Муратову визнали однією з провідних пострадянських режисерок.

Вона залишалась вірною собі до кінця. Створила понад двадцять фільмів – кожен із них став окремою подією, складною для сприйняття, але важливою для культури. Вона працювала з Одеською кіностудією до двотисячних років, знімала кіно без компромісів – про людей, їхню слабкість, жорстокість і красу.

Кіра Муратова не брала безпосередньої участі у політиці, але чітко висловлювала підтримку України під час Революції Гідності. Вона вибрала сторону України, хоч і була пацифісткою, рішуче засуджувала російську агресію і називала війну «огидною справою», наголошуючи, що жодні територіальні питання не виправдовують насильство.

Померла режисерка у 2018 році. В Одесі її вшанували ще за життя – у 2014 році їй присвятили зірку на Алеї зірок поряд із Михайлом Жванецьким.

До речі, раніше ми розповідали, чому бульвар Жванецького перейменували на бульвар ВМС.

Також Муратовій встановили пам’ятну дошку на фасаді Одеської кіностудії.

Про життєвий шлях російського письменника та української режисерки ми розповіли детально на нашому ютуб-каналі.