Кілія: найдавніше місто України на Одещині відзначає 2705 років

Амулет у формі глечика

Знаєте, мені здається, місто Кілія – століття за століттям, з усім його багатоголоссям та яскравими фарбами – живе в одній людині: коли Олег Курносов розповідає про рідну Кілію, наче дивишся багатосерійний фільм. Краєзнавець «змонтував» його з багатьох знахідок, які подарувала йому земля.

Олег каже, що захопився археологією ще будучи школярем, коли із хлопцями разом займалися дослідженнями.

У Кілії де не копни – всюди знахідки. Треба тільки вміти визначити їхнє походження, призначення та відтворити історію, яку вони розповідають.

— На околиці міста я знайшов камінь, який виявився зернотеркою часів неоліту, йому як мінімум 8 тисяч років! — розповідає син Буджака. — Ось ще днями пощастило — витяг амулет у вигляді глечика з грудки в зораному полі. Колись він належав якійсь східній красуні часів Кримського ханства, з поселення, якого вже давно не існує.

«Ловили осетрів по 300-500 кілограмів»

Сьогодні Олег Курносов – власник кафе Black & White у центрі Кілії, де головною стравою меню є історія. Підприємець із задоволенням проводить екскурсії для всіх, хто бажає дізнатися, які таємниці зберігають тихі кілійські вулички.

Починається екскурсія зазвичай з кави, яку тут варять у джезвах за старим османським рецептом, а до неї подають рахат-лукум та фініки.

Олег розповідає, що перші кав’ярні на території сучасної України з’явилися саме у Кілії.

— Ви, напевно, знаєте про великого османського мандрівника, географа, письменника Евлія Челебі (1611 р.н.), який сорок років мандрував країнами Азії, Африки та Європи, досліджував Північний Кавказ, Крим, ходив Волгою та Доном, — починає розповідь Олег. — Наприкінці життя він обробив свої щоденники, карти та подорожні нотатки, що увійшли до десятитомної «Книги подорожей». Так ось, великий мандрівник, який зупинився в Кілії в 1657 році, пише, як з високої фортечної вежі побачив баранчики морських хвиль: Чорне море тоді справді було близько. Челебі описує, як тут, на берегах Дунаю, ловили осетрів по триста — п’ятсот кілограмів рибина, а то й більше. У дно річки вбивалися просмолені палі (па́ля — дерев’яний, металевий або залізобетонний стрижень), які перепліталися лозою – так створювалися «кишені», пастки для великої риби. Щоб витягти її, підходили на галерах, їх було близько двохсот – це було велике рибодобувне підприємство. Осетрів постачали у Крим, Сілістрію.

Як кава з Кілії у Львів потрапила

На палях, прямо над водою, пише Челебі, було збудовано кав’ярню. Мандрівнику можна вірити: як відомо, у 16 столітті Османська імперія почала возити каву з Ефіопії до Константинополя, а далі — уздовж узбережжя Чорного моря через порти Кілія, Аккерман, Кафа. Одного разу, ще на початку 17 століття, львівські купці, які приїжджали до Кілії за вином із Криту, скуштували дивовижний напій в одній із кав’ярень міста. Він дуже сподобався, тому купили один мішок зерен і привезли першу каву до Львова – на пробу до місцевих крамниць та шинків. Напій припав до смаку городянам, і з того часу почали постачання. Кавові зерна перевозили з Константинополя до Кілії та Кафи кораблями, а потім разом з іншим крамом перевантажували на арби — тягли до Польщі і далі на північ Європи. У Львові ж перші кав’ярні з’явилися вже наприкінці 18 століття, через 150 років.

Торгували і… продавали рабинь

А поки гості п’ють каву, Олег переносить їх у ще давніші часи, коли Кілія була великим портом.

— Цікаві свідчення ми знаходимо в описах торгових комерційних угод в Кілії XIV століття. У ті часи Кілію і Аккерман відвідували з торговими цілями Кримські вірмени. В генуезьких актах 1340-х і 1360-х років багато історій. Коли Кілія була генуезькою факторією, тут був невільничий ринок.

Із документів

*17 квітня 1344 року в Кілії Андреолі де Вендурі продав вірменському купцю ходже Аміру родом з Тифліса, городянину Кафи, руську рабиню та її дворічного сина — за 4150 аспрів.

*14 вересня 1360 року вірменин Григо(рій), житель Кілії, продав 20-річну рабиню-монголку Тойдані жителю Пери Іоанну де Монтероссо. 

*30 жовтня 1360 року вірменин Саркіс уклав у Кілії договір з Ягопом з Угорщини на поставку великої партії воску на Великдень 1361 р. Під заставу Ягоп залишив Саркісу 13-річну рабиню Алекесу. 

Між Молдовою і Османською імперією

На цьому етапі екскурсу здивовані гості вже починають розуміти, що потрапили не до провінційного населеного пункту, а до міста, яке свого часу пов’язувало Схід та Європу. І тому було яблуком розбрату.

У 14 столітті серйозні амбіції мала Османська імперія, її просуванню до Європи протистояв господар Молдови Штефан Великий.

— І Кілія мала стати першим форпостом на шляху Османської імперії, — продовжує краєзнавець. – Тому Штефан Великий розширив фортецю. За традицією, її обнесли ровом, який заповнили водою з Дунаю. Залишки цього рову і сьогодні можна побачити у міському парку. На будівництві було задіяно 900 каменярів та 17 тисяч працівників. У той період, до речі, було збудовано і Аккерманську фортецю, яка, на відміну від Кілійської, збереглася до наших днів. Та Штефану згодом, в 1484 році, довелося поступитися Кілією та Аккерманом. І далі були три століття панування на цих землях Османської імперії – тут підпирали небо мусульманські мечеті.

Є мрія створити пам’ятник колодязям

Олег Курносов розповідає, що на фундаменті однієї із мечетей згодом збудували Покровський собор, який у Кілії називають «українською церквою». Його кафе – якраз поряд.

— Тут був великий ринок, – веде далі підприємець. – Коли я копав траншею під водогін, на глибині пів метра виявив шикарну бруківку. А ще тут знайдено навершя колодязя, яке вирізане з брили ракушняка: судячи з форми, пізнього османського періоду. Старі колодязі досі можна побачити у селах півдня Одещини. Знаєте, у мене є мрія – створити пам’ятник колодязям Буджака. Я вже над цим працюю.

Уцілів фрагмент фортеці

Коли почалася російсько-турецька війна і Російське царство за підтримки Війська запорізького здобуло першу перемогу, в 1856-му фортеця Кілія була підірвана і розібрана за вказівкою командування армії царської Росії.

— А разом із нею було знищено і все місто, – розповідає Олег Курносов. – Але влітку 2022 року я виявив уцілілий фрагмент фортечної стіни. Думаю, це контрескарп – стіна під великим кутом, яка протистоїть просуванню супротивника, або фрагмент фундаменту однієї з веж. Вона настільки міцна, що під час робіт бульдозером її не змогли подолати.

Олег Курносов та його однодумці сьогодні збирають каміння, яке, за їхнім припущенням, могло бути частиною фортеці – сподіваючись, коли закінчиться війна, побудувати хоча б фрагмент старої фортеці.

А поки що краєзнавець займається виготовленням сувенірів — календарів, значків, кухлів із зображеннями старих гравюр, карт, артефактів. Частина коштів від продажу – на допомогу ЗСУ.

Олег організовує літературні читання, проводить історичні вікторини, де кожен може потримати в руках стару річ і спробувати визначити – що це і яке вона мала призначення? Першими завітали на таку вікторину військові, які сьогодні захищають Придунав’я.

***

Олег зі своєю родиною живе неподалік річки Дунай. Як і всі місцеві жителі, любить спати з відкритим вікном – щоб відчувати тепле дихання дунайської осені та насолоджуватись піснею цвіркунів. Але бувають ночі, коли пісню заглушає огидний звук двигуна в нічному небі — летить уздовж Дунаю ворожий безпілотник. І Олег ненавидить його всім серцем — він летить руйнувати рідний край, рідне Українське Придунав’я.

— Я ніколи в житті не проміняю Кілію на жодне європейське місто. Тому що найцікавіша історія – тут. Одеський порт з’явився після того, як Кілію зруйнували. А я мрію її відродити і розповідати туристам з усього світу про своє дивовижне місто. Україна — вона в нас одна, неповторна, багатонаціональна, з неймовірною культурною спадщиною.