У Любашівській територіальній громаді, що на Подільщині, залишився єдиний солдат Другої світової війни — 96-річний Пилип Григорович Дехтяр.
Ветеран проживає у селі Адамівка Кричунівського старостату. Колись заможну і працьовиту родину Дехтярів розкуркулили. Батька Григорія «перемолов» жорстокий молох колективізації — про його долю й досі невідомо. Мати Горпина, яку з трьома малолітніми дітьми на руках вже вантажили разом з іншими «ворогами народу» в ешелон для висилки, тихцем вибралася з неволі і повернулася до рідного села. На щастя, тодішні запопадливі сільські реформатори їх не здали органам.
Наприкінці березня 1944 року село було звільнене від німецько-румунських загарбників. Усіх чоловіків призовного віку одразу мобілізували, а молодь та жінки залишилися відновлювати поруйноване колгоспне господарство. Техніки не було, коней залишилося обмаль, тому весняну борозну прокладали коровами.
Пилип Дехтяр ще встиг допомогти зібрати врожай збіжжя та посмакувати запашним буханцем хліба, спеченим матір’ю на його 18-ліття. Не забарилася повістка з військкомату.
Новобранець потрапив у танкові війська, бо закінчив курси трактористів. Після короткострокового військового вишколу його екіпаж вступив у перший бій на польській землі. Доречно сказати, що майбутній танкіст ще підлітком боровся з ворогом, допомагаючи партизанам загону «Буревісник», що базувався у Савранських лісах.
У боях з фашистами за звільнення Польщі танкіст Дехтяр проявив мужність та відвагу. Його мундир прикрасили знак «Відмінник танкіст», бойові медалі та сержантські петлиці. Коли у Берліні вже підписали акт про капітуляцію фашистської Німеччини, бойова машина Пилипа Дехтяра у складі 3-ї і 4-ї гвардійських танкових армій 1-го Українського фронту під вогнем німців вступала у Прагу. Остаточну перемогу бійці відсвяткували 11 травня.
Після закінчення бойових дій в Європі радянські війська почали підготовку до війни з Японською імперією. 9 серпня з Монголії у центр Маньчжурії почала наступ 6-та гвардійська танкова армія під командуванням генерал-полковника Андрія Григоровича Кравченка. Танкісти мали великий досвід бойових дій в гірничо-степовій місцевості, звільняли Київ, брали Відень і Прагу. Тому саме їм випало наступати на пустельних просторах і гірничо-лісистих масивах Маньчжурії.
За спогадами фронтовика Дехтяра, танкісти швидко подолали 450 км і заволоділи містами Лубей і Туцюань. Згодом головні сили армії вийшли на Центрально-Маньчжурську рівнину, прорвалися через гори Великого Хінгану, що дозволило розгромити могутнє угруповання квантунських військ.
Коли бравий воїн повернувся до мирного життя, влаштувався механізатором до Ясенівської машинно-тракторної станції. Свою трудову стезю, у прямому і переносному сенсі, торував у важких «кирзяках», бо на роботу добирався манівцями кілометрів з десять. Щойно організувалася колгоспна тракторна бригада — стало трішки легше.
19 січня 1950-го фронтовик одружився на юній продавчині Вірі, прожили з коханою у щасливому шлюбі довгих 69 літ. Лелека ощасливив Дехтярів довгоочікуваним сином Олександром через 13 років подружнього життя.
Поталанило з невісткою Галиною, колгоспною бухгалтеркою, яка сьогодні опікується свекром-довгожителем. Впродовж десятиліть на 9 травня вона готувала частування для батька та його друзів-ветеранів. Бувало, насмажить, наварить, накриє стіл, а кожен фронтовик приходить неодмінно з пляшкою самогонки, заткнутої кукурудзяним качанчиком. Після традиційних ста грамів ветерани згадували свої фронтові шляхи-доріжки, бойові пригоди та поминали побратимів і земляків, які загинули на полі брані.
Останні кілька літ Пилип Григорович згадує про пережите вже на самотині. У вічний спочинок останніми відійшли його друзі юності Сергій Улянович Жар і Григорій Демидович Березовський.
Щодо сьогоднішньої війни росії проти України, то не віриться сивочолому ветерану, що нащадки його колишніх бойових побратимів прийшли зі зброєю в руках на його рідну землю і чинять зло проти мирних людей гірше за фашистів.
35-річний онук адамівського фронтовика, командир групи вогневої підтримки морської піхоти Сергій Дехтяр зараз громить рашистів на Вугледарському напрямку. На 95-річчя разом з гостинцями онук подарував дідусю військовий бушлат і шапку. Задоволений ветеран не знімав обновку впродовж всього святкування. Тішиться довгожитель онукою Аліною, яка приготувала ювіляру іменного торта, та правнуками Владиславою, Олексієм та Романом.
Пилип Григорович найбільше хоче бачити своїх рідних дружними і щасливими, а рідну країну — мирною і квітучою, і щоб на Вкраїні ніколи не гриміли гармати.
Читайте також:
Минулого місяця депутати Ренійської міськради ухвалили чергові рішення про виділення ділянок землі на березі Дунаю… Читати далі
Російські пропагандисти поширюють черговий фейк про те, що українська ППО нібито б'є по своїх житлових… Читати далі
В Одесі стануть платними майже 200 місць для паркування навколо парку Перемоги. Надходження від зборів… Читати далі
Необхідність роздрукувати книгу знайома багатьом: викладачам та студентам, вчителям та батькам школярів, молодим вченим та… Читати далі
Нещодавно "Одеське життя" розповіло про кілька аспектів землетрусу, що жахнув увесь світ, у Туреччині. А… Читати далі
Дитяча бібліотека №37 у Пересипському районі Одеси зазнала значних змін завдяки менторський підтримці Одеського художнього… Читати далі
