У Любашівці працює найстаріший лікар в Одеській області

Це за паспортом. Насправді довгожитель народився на рік раніше — 1932-го. Коли Іванка, найстаршого сина багатодітної колгоспної родини, записували у школярі, матуся помилково «зробила» його на рік молодшим. Згодом, знайшовши на горищі метрику, злякалася, що її покарають, і спалила документ. 

З вибором майбутньої професії ветеран праці визначився ще у дитинстві, коли народними методами «збив» температуру в літньої сусідки.

— Бути тобі, Йване, ескулапом, — напророчила хлопчині сільська трудівниця, коли її відпустив кількаденний жар. 

А коли старшокласником потрапив під скальпель сільського фельдшера через нарив, то остаточно увірував, що лікуватиме людей, як він. 

Про співи, румунів і Голодомор

Родом Іван Рудь з села Красненьке, що споконвіку омивається водами прадавньої ріки Буг. Раніше воно входило до складу Любашівського району, а тепер — до Кривоозерської громади Миколаївської області. 

З дитинства від ранньої весни до пізньої осені вудив з однолітками карасів у річці та купався до синіх пищиків на шкірі. Тож добряче загартувався.

За румунів, які господарювали у селі з літа 1941 року, вчився за підручниками окупантів. На уроках із закону Божого так мелодійно виводив псалми, що дяк запросив у церковний хор. Співав Іван у шкільному хорі, потім — інститутському, з початком роботи — в аматорському колективі Любашівської райлікарні. Тепер — у ветеранському ансамблі «Стожари». 

Згадуючи дитинство, Іван Дмитрович розповів, що після звільнення Надбужжя від німецько-румунських окупантів навесні 1944 року йому доручили конячиною доставляти працюючим у полі воду. Вправно управлявся і парою волів. Влітку перевозив з поля снопи зі збіжжям, а після жнив орав ними лани. 

У Голодомор 1946-47 років Іван рятувався, як і решта, всім, що потрапляло в руки, — польовими гризунами, рибою з Бугу, лободою, щирицею, калачиками.  

Після закінчення Курлозівської десятирічки 1951-го юнак подався до Одеського медінституту. 

Понад 70 років лікує людей і ні про що не шкодує

Успішно захистивши диплом, разом з дружиною-невропатологом Валентиною отримали направлення на Донеччину. 

Та, попри те, що молодим спеціалістам там виділили квартиру, подружжя мріяло повернутися в причорноморський степ. Тому через 3 роки молодята перебралися у Любашівку. Тут звели дім, викохали двох доньок. Окрім роботи, років зо два читали лекції студентам медичного училища, відкритого при райлікарні.  

Отак, за щоденними клопотами, промайнули десятиліття. Немає поряд вже його коханої, з якою мав відсвяткувати діамантове весілля.

Понад 70 років лікує людей Іван Дмитрович і, попри поважний вік, вправно керуючи старенькою «Славутою», він щодня заздалегідь добирається до улюбленої роботи. Каже, жодного разу не шкодував, що пов’язав своє життя з медициною. 

І зараз, коли його набагато молодші колеги подалися на заслужений відпочинок, Іван Рудь успішно практикує. Навіть, на вимогу часу, опанував комп’ютер. Частенько допомагає батькові справитися з комп’ютерно-паперовими клопотами донька Світлана — фтизіатр та інфекціоніст Любашівської лікарні. 

Чи є особливі секрети довголіття?

Своїм довголіттям лікар завдячує не лише праці та доброзичливому ставленню до людей, а й раціональному харчуванню, в основі якого — натуральне молоко (випиває в день майже літр) та кисломолочні продукти. Гурман щедрої національної кухні, Іван Дмитрович не зловживає спеціями, солоною та маринованою рибою і зовсім не споживає алкогольні напої.    

На його переконання, здорова їжа, робота в саду, улюблена професія й спів — запорука довгого життя. Тішать дідуся п’ятеро онуків і поки що єдиний правнук Руслан, які додають наснаги жити і працювати.

Читайте також:

• Майстриня з Балти подарувала місцевому музею дуже цінні подарунки
• Через що картини художника з Бессарабії мають космічну енергетику
• Веніамін Коломійченко: як у 86 років бути директором любашівського ліцею